Наталі́ Вуд (, при народженні — Наталія Миколаївна Захаренко; 20 липня 1938 — 29 листопада 1981) — американська кіноакторка українського походження.
Початок кар'єри Наталі Вуд припав на «золоту епоху» Голлівуду. Першу роль у кіно вона виконала у ранньому дитинстві, у фільмі «Щаслива земля» (1943, Happy Land), а найпомітніші ролі зіграла у фільмах «Диво на 34-й вулиці» (1947, Miracle on 34th Street), «» (1955) і «Вестсайдська історія» (1961).
Життєпис Наталія Захаренко народилася 20 липня 1938 року в Сан-Франциско, Каліфорнія. Її батьки були емігрантами з Російської імперії: батько Микола Захаренко (1912—1980), українець за походженням, матір Марія Зудилова (1908—1998), росіянка. У сім'ї було троє доньок: Ольга (донька матері від першого шлюбу), Наталія і Світлана.
Батько народився у бідній сім'ї у місті Микольськ-Уссурійському, поблизу Владивостока, де знаходилася одна з найбільших українських діаспор у Російській імперії («Зелений Клин», «Закитайщина»). Батьки Миколи — Степан Захаренко та Євдокія (до шлюбу) Савченко — етнічні українці. У сім'ї було 3 спільних сини, серед яких Микола — найстарший. Батько Миколи працював у Владивостоці на кондитерській фабриці, а матір була домогосподаркою і славилась вродою.
Мати Наталії народилася наймолодшою дитиною у заможній багатодітній сім'ї у місті Барнаулі, Сибіру. Її батьки — Степан Зудилов і Марія (до шлюбу) Кулева — корінні росіяни. Батько володів фабриками у Барнаулі, які виготовляли свічки, чорнило і кондитерські вироби, а за містом сім'я мала маєток.
У 1917 році Лютнева революція та Жовтневий переворот, а також «червоний» терор більшовиків проти різних верств населення змусили діда Наталії по лінії батька Степана Захаренка приєднатися до антибільшовицьких сил цивільного населення Владивостоку. В 1918 році він загинув у вуличній бійці між червоноармійцями та білогвардійцями від рук перших. Євдокія з малолітніми синами втекла в Шанхай, де вступила в шлюб з росіянином Костянтин Заварином, морським інженером. Потім вони рушили у Ванкувер, а зрештою оселилися у Сан-Франциско, де й ріс майбутній батько Наталі.
Сім'я Зудилових після цих же подій негайно покинула Барнаул та оселилася у Харбіні, Маньчжурія. Там Марія вступила в шлюб з Олексієм Татуловим, вірменином за походженням, в 1928 році народила доньку Ольгу. На початку 1930 року перебралися до США, у Сан-Франциско.
У Сан-Франциско познайомилися батьки Наталі. У 1936 році Марія розлучається з чоловіком Олексієм після численних його зрад, а у 1938 році бере шлюб з Миколою Захаренком. На момент шлюбу Марія була на четвертому місяці вагітності, і трохи згодом народилася Наталя. Коли Наталі виповнився рік, батько змінив сімейне прізвище «Захаренко» на «Гурдін». У 1942 році, коли Наталі було 4 роки, сім'я Гурдінів переселилася у Санта-Розу на околицях Сан-Франциско.
Сестри були різних поколінь: коли Наталі було майже 9, Лані був рік, а Ользі — 18. Рідною мовою для Ольги була російська, Наталі і Лана були двомовними (російська та англійська). Ольга більше відчувала спорідненість із російською культурою. Наталі і Лана ж більшою мірою були схожими на американських дітей, адже обом більше хотілося розмовляти англійською попри заохочення матері говорити вдома російською. А через багато років, коли Наталі Вуд була всесвітньо відомою акторкою, Пеггі Гріффін, секретар акторки, згадує, що вона деякий час відвідувала приватні курси російської, щоб зіграти російську перекладачку у фільмі «Метеор». Також Гріффін зауважує, що батьки ніколи не навчали Наталі російської, і вона не так добре знала її, як багато хто думав. Крім цього, Наталі намагалася позбутися типового українського акценту, який подекуди проявлявся в її мовленні, і якого вона найімовірніше набула від батька-українця.
Домашня атмосфера в сім'ї Гурдінів значною мірою була наповнена страхами і забобонами. Батьки боялись і ненавиділи комуністів, тобто більшовиків, але возвеличували Ніколая II — останнього імператора Російської імперії. Особливу роль у житті Наталі відіграла її матір. Марія Гурдін була вкрай забобонною, дуже вірила у містику і віщування і часто згадувала, як одного дня якась циганка наворожила їй другу дитину, яка стане неймовірною красунею, відомою на весь світ. Але разом із тим циганка застерегла Марію від «темної води», бо одного дня вона її погубить. Це застереження викликало у матері Наталі великий страх перед водою, особливо перед «темною». Цю циганку Марія зустріла ще у Харбіні, задовго до народження Наталі. У юності матір Наталі мріяла стати славетною балериною або акторкою, однак втілити у життя мрії не вдалося. Тож уже із раннього дитинства мати наполегливо намагається зробити із Наталі велику зірку, контролюючи кожен крок, і це мало вирішальний вплив на подальшу її долю.
Рання кар'єра Першу роль у кіно Наталі зіграла у 4 роки у фільмі «Щаслива земля» (1943; Happy Land), зйомки якого тоді відбувалися у Санта-Розі.. Мати, яка постійно шукала шляхи перетворити Наталі на зірку, привела доньку на місце зйомок і підштовхнула її «сподобатися» режисерові фільму Ірвінгові Пічелові, заспівавши йому пісню російською. Спочатку Пічель був налаштований проти того, щоб Наталі змалку почала зніматися у кіно, але все ж вирішив дати їй епізодичну роль на цих зйомках, — вона зіграла дівчинку, яка заплакала після того, як випустила з рук морозиво. Хоча Наталі припала до душі Пічелю, але все ж у фінальній версії фільму вирізали сцену її плачу, а залишили лише уривок падіння морозива. До того ж, участь Наталі у «Щасливій землі» була неофіційною. Після того, як знімальна група повернулася у Лос-Анджелес, Марія Гурдін ще протягом 2 років листувалася з Пічелем стосовно подальшої акторської діяльності Наталі. Одного разу Марія дізнається про наступний фільм режисера, і домовляється з ним про приїзд Наталі на прослуховування у Лос-Анджелес. Марія була настільки схвильованою, що ледве вмовляє свого чоловіка Миколу переселитися всією сім'єю із Санта-Рози у Санта-Моніку, що поблизу Лос-Анджелеса, боячись втратити унікальну нагоду ввести Наталі в омріяний Голлівуд.
У Лос-Анджелесі Наталі офіційно дебютує як голлівудська акторка у фільмі «Завтра-назавжди» (1946; Tomorrow Is Forever), в якому вона зіграла роль Маргарет Людвіг — австрійської сироти, яку удочерила сім'я Макдональдів. Ролі прийомних батька та матері виконали тоді зірки Голлівуду першої величини Орсон Веллс (англ. Orson Welles) та Клодет Кольбер (англ. Claudette Colbert). Крім цього, під час зйомок цього фільму відбувається ще одна знакова подія для кінокар'єри маленької дівчинки, адже їй присвоюють сценічне ім'я— Наталі Вуд— Наталі як американський варіант імені «Наталія» і «Вуд» на честь відомого режисера Сема Вуда.
Кар'єра Наталі поступово йде вгору, і у 8 років у настає перший переломний момент: на екрани США виходить фільм «Диво на 34-й вулиці» (1947; Miracle on 34th Street), в якому вона грає одну з головних ролей — Сюзен Вокер. Це була її перша головна роль. Після виходу фільм здобув дивовижний успіх, із 4 номінацій на «Оскар» виграв три, а Наталі стає однією з найяскравіших дітей-зірок у Голлівуді. За роль Сюзен Вокер американський щомісячник «Parents» нагородив Наталі званням «Найбільш талановита юна кінозірка 1947 року». Після успіху фільму Наталі одержує багато пропозицій від різних режисерів, і її графік зйомок стає значно щільнішим. Так, до кінця 1940-х Наталі знялася уже у 9 фільмах сімейного жанру з моменту офіційного дебюту.
Неймовірна слава, мала й прихований бік. Успішному дебюту передували прослуховування, які виявилися для неї досить складними. Вона мала розіграти емоційну сцену, в якій повинна була заплакати. Перше прослуховування Наталі провалила. Ірвінг Пічель намагався переконати Марію Гурдін, що ранній початок кар'єри у кіно позбавить її доньку щасливого дитинства. Такої ж думки завжди дотримувався і батько Наталі. Однак прагнення Марії Гурдін зробити Наталі кінозіркою було непереборним. Під психологічним тиском матері Наталі вмовила Пічеля надати їй другий шанс. Тож, щоб донька точно заплакала у кадрі, Марія відвела доньку в бік знімального майданчика і дістала баночку з гарним метеликом. Дочекавшись, поки дитина зачарується, Марія обережно витягнула його з банки і відірвала обидва крила. Унаслідок цього Наталі заридала, а її матір подала сигнал оператору: «Ми готові, знімайте!». Ця сцена із гіркими сльозами переконала Ірвінга Пічеля вибрати Наталі на роль маленької австрійської сироти у своєму фільмі.
Протягом усього дитинства Наталі чула від матері про пророцтво циганки, але та нав'язала їй шалений страх перед водою, особливо «темною». Дійшло до того, що Наталі боялася мити голову. Врешті страх став причиною, чому Наталі не навчилася плавати. До певної пори цей страх був лише навіяний. Проте усе суттєво змінилося, коли Наталі було 10 років і вона ледь не загинула під час зйомок фільму «Зелена обіцянка» (1949; The Green Promise). За сценарієм Наталі мала б перетнути невеликий дерев'яний міст через бурхливу річку, який одразу після цього мав зруйнуватися і впасти у воду. Але міст був погано закріплений і впав у воду надто швидко. Наталі впала у річку і зламала зап'ястя на лівій руці. Замість того, щоб зупинити зйомку і рятувати Наталі, режисер фільму Вільям Д. Рассел наказав продовжити знімати. Наталі ледве вибралася на берег із шаленої річки і зазнала величезного шоку. Після цієї сцени матір завадила лікарям надати Наталі медичну допомогу, бо боялася перервати зйомки і що через незаплановану перерву у зйомках кінокомпанія розірве договір з Наталі. Під великим тиском матері Наталі продовжила брати участь у зйомках, а сцена її падіння у воду увійшла у фінальну версію. Зламане зап'ястя зажило, але як наслідок на зап'ястку виник помітний дефект — гуля, яка псувала вигляд лівої руки. Цей дефект залишився на все життя, і Вуд приховувала його за допомогою браслетів, особливо перед камерами.
Кар'єра