Система кафала ; означає «система спонсорства») — це система, яка використовується для робітників-мігрантів, які працюють переважно на будівництві та доглядом за домом в країнах-членах Ради співробітництва Перської затоки та кількох сусідніх країнах, а саме Катар, Бахрейн, Кувейт, Ліван, Оман, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати.
Система вимагає від усіх працівників-мігрантів мати спонсора в країні, як правило, їх роботодавця, який відповідає за їхні візи та правовий статус. Таку практику критикували правозахисні організації за створення легких можливостей для експлуатації працівників. Таким чином роботодавці, що відбирають паспорти та жорстоко поводяться зі своїми працівниками, мають малий шанс мати за це будь-які юридичні наслідки.
За словами The Economist, «доля трудових мігрантів навряд чи покращиться до реформи системи Кафала, згідно з якою працівники зобов’язані роботодавцям, які спонсорували їхні візи. Система блокує внутрішню конкуренцію для закордонних працівників у країнах Перської затоки».
Юридичний контекст та етимологія В ісламській юриспруденції усиновлення «кафала» означає усиновлення дітей. У кількох країнах наприкінці двадцятого століття початковий ісламський закон "кафал" про усиновлення був розширений, щоб включити до неї систему спонсорства робітників-мігрантів на певний термін.
Бахрейн Бахрейн був першою країною в Раді співробітництва Перської затоки, яка заявила про скасування системи Кафал. Міністр праці порівнював цю систему з рабством. Згідно з законом "Пропозицій щодо регулювання ринку праці", що діє з 1 серпня 2009 року, мігранти можуть змінювати одного роботодавця на іншого без згоди роботодавця. Попередження про звільнення потрібно надати роботодавцю за три місяці до звільнення.
Попри це в листопаді 2009 року Human Rights Watch (HRW) заявила, що влада мало робить для забезпечення дотримання цього закону.
Кувейт Система Кафала діє в Кувейті. В 2018 році в Кувейті трапився дипломатичний скандал внаслідок смерті філіппінської домашньої робітниці. Інцидент завершився трудовою угодою в травні 2018 року, яка забороняла застосовувати систему Кафал щодо філіппінських трудових мігрантів, включаючи конфіскацію паспортів, а також їм було гарантовано, що на роботі повинен бути як мінімум один вихідний день в тиждень.
Саудівська Аравія Звіт HRW за 2008 рік визначає, що згідно з системою кафала в Саудівській Аравії «роботодавець бере на себе відповідальність за найнятого працівника-мігранта і повинен надати чіткий дозвіл, перш ніж працівник зможе в’їхати до Саудівської Аравії, змінити роботу або покинути країну. Система Кафала дає роботодавцю величезний контроль над працівником». HRW заявила, що «деякі роботодавці-злочинці використовують систему «кафала» і змушують домашніх робітників продовжувати працювати проти їхньої волі та забороняють їм повертатися до країн походження», і що це «несумісно зі статтею 13 Загальної декларації прав людини».
HRW заявила, що «комбінація високих зборів за працевлаштування, які сплачують саудівські роботодавці, і повноважень, наданих їм системою Кафал контролювати, чи може працівник змінити роботодавця або виїхати з країни, змусило деяких роботодавців відчувати себе вправі проявляти «власність» над домашніми працівниками. " і що "почуття власності ... створює умови, подібні до рабства". У 2018 році France 24 і ALQST повідомили про використання Twitter та інших соціальних мереж для «продавання» домашніх працівників іншим роботодавцям, що є порушенням саудівського законодавства. ALQST назвав онлайн-торгівлю «рабством 2.0».
Кілька індонезійських домашніх робітниць були страчені в Саудівській Аравії протягом 2015–2018 років. Туті Турсілаваті, індонезійська домробітниця, було страчена за вбивство свого роботодавця, що, як вона стверджувала, було вчинено в рамках самозахисту у зв’язку з сексуальним насильством. Міністр закордонних справ Індонезії Ретно Марсуді подав офіційну скаргу щодо страти, яка була виконана без попередження та незважаючи на апеляцію вироку.
З 1991 по 2019 рік 300 000 бангладеських жінок виїхали до Саудівської Аравії за системою кафала. На початку листопада 2019 року в Дакці відбулися протести у відповідь на справу Сумі Актер, яка заявила про «нещадне сексуальне насильство», утримання під вартою на 15 днів і опіки її рук гарячою олією її саудівськими роботодавцями. Справа іншої бангладешки Назми Бегум, яка заявила, що її катували, також привернула увагу ЗМІ. Обом обіцяли роботу прибиральниць у лікарні, але обманом змусили стати хатньою прислугою. Бегум померла в Саудівській Аравії від невилікуваної хвороби.
4 листопада 2020 року в рамках Бачення Саудівської Аравії 2030 Саудівська Аравія оголосила про план реформування свого трудового законодавства. Нові заходи, які набули чинності 14 березня 2021 року, мають на меті змінити систему кафала через:
Обов'язкове цифрове оформлення трудових договорів. Скасування застереження про згоду спонсора для виїзних віз, повторних в’їзних віз і зміни спонсора.
Зміни мають бути впроваджені на порталах Absher і Qiwa, які є частиною систем електронного уряду в Саудівській Аравії.
Катар Близько 1,2 мільйона іноземних працівників у Катарі, в основному з Індії, Пакистану, Бангладеш, Непалу та Філіппін, становлять 94 відсотки робочої сили. На кожного громадянина Катару припадає майже п'ять іноземних робітників, переважно хатні робітниці і низькокваліфіковані працівників.
Більшість працівників живуть в умовах, які Human Rights Watch порівнює з «примусовою працею». Шаран Берроу, генеральний секретар Міжнародної конфедерації профспілок, заявила: «Наприкінці 2010 року ми провели оцінку ризиків щодо основних фундаментальних трудових прав. Регіон Перської затоки виділявся, як червоне світло. Вони були абсолютно на нижньому кінці щодо прав працівників. Вони були принципово рабовласницькими державами» Система виїзних віз не дозволяє працівникам залишати країну без дозволу спонсора. Згода роботодавця потрібна для зміни роботи, виїзду з країни, отримання водійських прав, оренди житла або відкриття поточного рахунку. Amnesty International стала свідком того, як працівники підписували фальшиві заяви про те, що вони отримали свою зарплату, щоб їм повернули паспорти. Організація закликала до перегляду системи «спонсорства». Арабо-американський бізнесмен Насер Бейдун описав їхню ситуацію так: «Іноземні працівники в Катарі є сучасними рабами своїх місцевих роботодавців. Вами володіє місцевий катарець» Увага міжнародних ЗМІ зросла після того, як Катар було названо господарем Чемпіонату світу з футболу 2022 року. У березні 2022 року президент ФІФА Джанні Інфантіно зустрівся з міністром праці Катару доктором Алі бін Саміхом Аль Маррі, щоб обговорити прогрес, досягнутий у сфері соціального забезпечення працівників і трудових прав. Під час зустрічі також було оприлюднено Закон № 18 від 2022 року про трудову реформу Катару, який передбачав скасування дозволу роботодавця на зміну роботи, одночасно встановлюючи недискримінаційну мінімальну заробітну плату для всіх.
Кафала або система спонсорства, яка практикується в арабських держав Перської затоки, була названа основною причиною зловживання правами малозабезпечених працівників-мігрантів.
Висококваліфікований іноземці з високим доходом також сильно страждають від зловживань системою з боку компаній, попри те, що багато компаній базуються в західних країнах ЄС і США.
Найбільш типовою формою зловживань з боку цих компаній є відмова звільнити працівників після припинення їх роботи в компанії. Ця відсутність звільнення (зазвичай через Сертифікат про відсутність заперечень або NOC) обмежує співробітників у переході в іншу компанію в Катарі після закінчення роботи у поточного роботодавця. Ця заборона, яка виконується компанією, не дозволяє працівнику працювати в Катарі протягом двох років після закінчення терміну роботи. У гірших випадках компанія утримує працівника на невизначений термін, намагаючись вимагати у нього гроші, коли бізнес-можливості провалюються.
13 грудня 2016 року уряд Катару запровадив новий закон про працю, який, за його словами, принесе «відчутні переваги» працівникам шляхом скасування системи Кафала. Amnesty International охарактеризувала реформи як неадекватні та які продовжують «залишати працівників-мігрантів у руках експлуататорських керівників».
У січні 2020 року Катар видав міністерську постанову, яка скасовує вимогу виїзної візи, яка була частиною системи Кафала. Після скасування вимоги щодо виїзної візи мігрантам, які працюють у Катарі, більше не потрібно отримувати дозвіл роботодавця, щоб залишити Катар. Міжнародна організація праці назвала цей указ «важливою віхою в ... порядку денному реформи праці». Human Rights Watch вважає цю зміну недостатньою, оскільки вимога щодо згоди роботодавця на зміну роботи та дискримінація в постійному рівні мінімальної заробітної плати залишаються, а трудові мігранти «як і раніше [стикаються] з арештом і депортацією [за те, що залишили] свого роботодавця без дозволу».
У серпні 2020 року уряд Катару оголосив про місячну мінімальну заробітну плату для всіх працівників у 1000 ріалів (266 доларів США), що є збільшенням порівняно з попередньою тимчасовою мінімальною заробітною платою в 750 ріалів (200 доларів США) на місяць. Сертифікат про відсутність заперечень також було видалено, щоб працівники могли змінювати роботу без згоди поточного роботодавця. Також було створено Комітет з мінімальної заробітної плати для перевірки виконання.
Чемпіонат світу з футболу 2022 Питання прав трудових мігрантів у Катарі привернуло більшу увагу після того, як Катар отримав Чемпіонат світу з футболу 2022 року. У 2013 році газета The Guardian розслідувала, що багатьом працівникам відмовляли в їжі та воді, у них відбирали документи, що посвідчують особу, примушували до примусової праці, і що вони не отримували зарплату вчасно або взагалі не отримували, що робить деяких з них фактично рабами.
У 2015 році знімальну групу з чотирьох журналістів BBC заарештували та утримували протягом двох днів після того, як вони намагалися зробити репортаж про стан робітників у країні. Журналістів запросили відвідати країну як гості уряду Катару. У червні 2015 року газета The Wall Street Journal опублікувала заяву Міжнародної конфедерації профспілок про те, що понад 1200 робітників загинули під час роботи над інфраструктурою та проектами нерухомості, пов’язаними з Чемпіонатом світу з футболу, а також зустрічну заяву уряду Катару про те, що таких випадків не було. Пізніше BBC повідомило, що ця часто цитована цифра 1200 робітників, які загинули на будівництві Чемпіонату світу з футболу в Катарі між 2011 і 2013 роками, є невірною і що цифра 1200 натомість означає смерть усіх індійців і непальців, які працювали в Катарі, а не лише будівельників, які займаються підготовкою до Чемпіонату світу з футболу.
У березні 2016 року Amnesty International звинуватила Катар у використанні примусової праці, неналежних житлових умов працівників, утримання зарплати та паспортів. Організація також звинуватив ФІФА в тому, що вона не зупинила будівництво стадіону на основі «порушень прав людини». Трудові мігранти розповіли про словесні образи та погрози, які вони отримували після того, як скаржилися на відсутність зарплати протягом кількох місяців. Непальським робітникам навіть було відмовлено у відпустці відвідати сім'ю після землетрусу в Непалі 2015 року.