Еноні (; повне ім'я: Еноні Хегарті, ; раніше: Ентоні Хегарті, ; 24 жовтня 1971, Чичестер, Англія) — співачка, авторка пісень і візуальна художниця. Вона є солісткою гурту Anohni and the Johnsons, раніше відомого як Antony and the Johnsons.
Вона розпочала свою музичну кар'єру, виступаючи з ансамблем нью-йоркських музикантів під назвою Antony and the Johnsons. Їхній однойменний перший альбом вийшов у 2000 році на лейблі Девіда Тібета Durtro. Їхній другий альбом, I Am a Bird Now (2005), мав комерційний і критичний успіх, принісши їй музичну премію Mercury Prize.
У 2016 році Еноні стала першою відкритою трансґендерною виконавицею, номінованою на премію Оскар; вона була номінована на премію «Оскар» за найкращу пісню до фільму разом з Джей Ральфом за пісню «Manta Ray» у фільмі Racing Extinction. Її дебютний сольний альбом Hopelessness вийшов у травні 2016 року і отримав широке визнання критиків, включаючи ще одну номінацію на Mercury Prize та премію Brit Award. 2022 року вона співпрацювала з Hercules і Love Affair і заспівала у половині альбому In Amber, який вийшов у червні. 2023 року Rolling Stone помістив Еноні на 192 місце у списку 200 найкращих співаків усіх часів.
Ранні роки Еноні народилася в 1971 році в Чичестері, Англія. Вона змалку ідентифікувала себе як трансґендерна людина. 1977 року її сім'я на рік переїхала до Амстердаму, а потім, у 1981 році, вони переїхали до затоки Сан-Франциско в Каліфорнії, оселившись у Сан-Хосе, де Еноні відвідувала середню школу Лінкольна, вивчала музику і була завзятою колекціонеркою платівок. У 2005 році вона розповіла The Telegraph: «Я слухала Orchestral Manoeuvres in the Dark, Кейт Буш, Culture Club, Елісон Моє і особливо Marc and the Mambas, який був неймовірно темним і емоційним сайд-проєктом Марка Алмонда». Еноні також згадувала, як «бачила своє відображення» в Бой Джорджі, вокалісті Culture Club.
У 1990 році Еноні переїхала на Мангеттен, щоб відвідувати експериментальне театральне крило Нью-Йоркського університету. 1992 року вона заснувала перформанс-колектив Blacklips, пізніше знаний як Blacklips Performance Cult, разом із творчою партнеркою Йоханною Константін, і провела наступні кілька років, співаючи в барах і клубах у неробочий час, використовуючи попередньо записані касети як самоакомпанемент, а також пишучи і ставлячи нічні театральні постановки.[https://web.archive.org/web/20181118190506/http://www.blacklips.org/blackclips/hist.html BLACKLIPS PERFORMANCE CULT CHRONOLOGY OF PLAYS]
Музична кар'єра
Antony and the Johnsons Після отримання ґранту від Нью-Йоркської фундації мистецтв за постановку вистави «Народження Анни Франк / Вознесіння Марші П. Джонсон» 1996 року у Performance Space 122, Еноні запросила акомпануючих музикантів для запису низки пісень, які вона написала на початку 1990-х. Вперше ансамбль виступив під назвою «Antony and the Johnsons» в клубі The Kitchen в рамках інсталяції композитора Вільяма Басінського «Життя на Марсі» у 1997 році. У 1999 році гурт почав частіше виступати у таких місцях, як Joe's Pub та The Knitting Factory у Нью-Йорку. Британський експериментальний музикант Девід Тібет з Current 93 почув запис і запропонував випустити його на своєму лейблі Durtro; дебютний альбом, Antony and the Johnsons, вийшов у 2000 році. 2001 року Еноні випустила наступний EP на Durtro, I Fell in Love with a Dead Boy, який, окрім заголовного треку, включав кавер на пісню Девіда Лінча/Анджело Бадаламенті «Mysteries of Love» та пісню Current 93 «Soft Black Stars».DURTRO AND RELATED DISCOGRAPHY
Альбом I Am a Bird Now гурту Antony and the Johnsons 2005 року включав запрошені виступи Лу Ріда, Бой Джорджа, Руфуса Вейнрайта та Девендри Банхарт. Альбом вийшов у Північній Америці на лейблі Secretly Canadian Records, а в Європі — на лейблі Rough Trade. Він здобув британську премію Mercury Prize і був названий альбомом року за версією журналу Mojo. На підтримку I am a Bird Now гурт півтора року гастролював Північною Америкою, Європою, Австралією та частково Південною Америкою. Пісня «Bird Gerhl» увійшла до саундтреку до фільму V означає Вендетта.
Antony and the Johnsons співпрацювали з режисером-експериментатором Чарльзом Атласом і представили фільм TURNING у листопаді 2006 року в Римі, Лондоні, Парижі, Мадриді та Бразі (Португалія). Під час концерту були показані відеопортрети групи жінок з нью-йоркського метро в прямому ефірі. The Guardian назвав твір «крихким, життєствердним і справді чудовим (п'ять зірок)», а паризька Le Monde назвала TURNING «Концертом-маніфестом транссексуалів».
У 2007 році Еноні створила оригінальний саундтрек до відео Ніка Найта з дизайном Хусейна Чалаяна. 2008 року вона співпрацювала з Prada, створивши пісню «The Great White Ocean» для їхньої рекламної кампанії.
EP Another World, що складається з 5 пісень, вийшов 7 жовтня 2008 року. Третій альбом Antony and the Johnsons, The Crying Light, вийшов 19 січня 2009 року. Альбом посів перше місце в європейському чарті Billboard. Еноні описала тему альбому як «пейзаж про майбутнє». Альбом звів Брайс Гоґґін, а аранжування зробив Ніко Мулі. Енн Пауерс для онлайн-видання LA Times написала про The Crying Light: «Це найособистіша екологічна заява з усіх можливих, яка встановлює непередбачуваний зв'язок між політикою ідентичності квір-культури та зеленим рухом. Як музика, вона просто вишукана — більш контрольована і продумана, ніж будь-що з того, що робили Antony and the Johnsons, і напевно залишиться в пам'яті слухачів». Після туру Північною Америкою та Європою на підтримку свого нового альбому, Antony and the Johnsons представили унікальну постановку «The Crying Light» з Манчестерською камератою в Манчестерському оперному театрі на Манчестерському міжнародному фестивалі 2009 року. Концертна зала була трансформована лазерними ефектами, створеними художником-інсталяціонером Крісом Левіном. Влітку 2009 року Antony and the Johnsons виступали з симфонічними концертами по всій Європі, в тому числі з Ліонським оперним оркестром, оркестром «Метрополь», Римським симфонічним оркестром та Джазовий фестивальним оркестром Монтре. У Залі Плеєль у Парижі Еноні з'явилась у костюмі, розробленому Ріккардо Тіші з Givenchy.
Восени 2010 року вийшов міні-альбом Thank You for Your Love, а в жовтні — повноформатний альбом Swanlights. Видавництво Abrams Books також опублікувало книжкове видання Swanlights з малюнками та колажами Еноні та фотографіями Дона Фелікса Сервантеса. Наприкінці жовтня Еноні виступила зі спеціальним концертом у Нью-Йорку в Лінкольн-центрі, щоб вшанувати пам'ять танцюриста Кадзуо Оно, який помер у червні 2010 року.
У січні 2011 року Еноні була гостею програми Wintergasten на голландському телеканалі VPRO і взяла інтерв'ю у Леона Вердоншота, в якому обговорювала свої політичні та екологічні погляди, посилаючись на різні фрагменти фільмів.
Еноні виступила на конференції TED у Лонг-Біч у 2011 році на сесії «Радикальна співпраця».
Під час Манчестерського міжнародного фестивалю 2011 року Еноні була музичним керівником вистави «Життя і смерть Марини Абрамович», біографії «хрещеної матері» мистецтва перформансу, переосмисленої режисером Робертом Вілсоном за участю Віллема Дефо, Марини Абрамович та Еноні. Згодом твір був поставлений у Мадриді, Амстердамі, Антверпені, Базелі, Торонто (в рамках фестивалю Luminato) та Нью-Йорку.[https://robertwilson.com/life-and-death-of-marina-abramovic The Life and Death of Marina Abramović]
У січні 2012 року Antony and the Johnsons були представлені Музеєм сучасного мистецтва в Радіо-Сіті Мьюзік-холі у виставі «Swanlights», спільній роботі лазерного художника Кріса Левіна та сценографа Карла Робертшоу. Вистава була описана The New York Times у рецензії Джона Паралеса під назвою «Крики з серця, що розбиваються, як хвилі». Ця колаборація також була поставлена в Королівському оперному театрі в Лондоні в 2013 році і в Театро Реал в Мадриді в 2014 році.
У серпні 2012 року гурт Antony and the Johnsons випустив концертний симфонічний альбом Cut the World за участі оркестру Данського радіо. До альбому увійшов розмовний трек «Future Feminism», в якому Еноні розповідає про своє бачення зв'язку між фемінізмом та екологією. У кліпі на пісню «Cut the World», знятому режисером Набілем, знялися Віллем Дефо, Каріс ван Гаутен і Марина Абрамович.
Еноні була куратором виставки Meltdown 2012 у Саутбенк-центрі в Лондоні.
Еноні була «почесною гостею» Мельбурнського фестивалю в жовтні 2012 року, де представила нову постановку «Swanlights», а також показала фільм Чарльза Атласа Turning, фільм Лінетт Волворт Coral: Rekindling Venus та презентувала виставку своїх малюнків і колажів Paradise.Antony and the Johnsons light up Melbourne Festival
Еноні виступила з оркестром на показі весняної колекції Givenchy 2013 року в Парижі, заспівавши пісню «You Are My Sister» і розкривши тему майбутнього фемінізму в літературі, розповсюдженій на заході.Antony Performs at Givenchy RTW, Delivers Feminist Manifesto
У червні 2015 року Antony and the Johnsons виступили на фестивалі Dark Mofo в Тасманії на підтримку народу марту з Парннгурра в Західній Австралії, який бореться проти розробки уранової шахти поблизу їхньої громади канадськими транснаціональними компаніями Cameco і Mitsubishi. Еноні разом з представниками марту виступила на прес-конференції в MCA в Сіднеї та в програмі «Q and A» на телеканалі ABC, щоб підтримати цю справу.
Еноні співпрацювала з композитором Джей Ральфом над піснею «Manta Ray» з документального фільму про довкілля Racing Extinction. Пісня отримала номінацію за найкращу оригінальну пісню на 88-й церемонії вручення премії Оскар. Еноні опублікувала заяву, в якій висловила незадоволення рішенням академії схарактеризувати її за кілька днів до церемонії як таку, що була «викреслена» зі складу через «брак часу», хоча насправді її ніколи не просили виступати насамперед. Вона заявила, що «пісня про екоцид… може не продати рекламний простір» і що система «соціального гноблення та обмежених можливостей для транссексуалів була використана капіталізмом у США, щоб розчавити наші мрії та наш колективний дух». Вона не була присутня на заході.
Anohni 23 лютого 2015 року Еноні анонсувала свій п'ятий альбом Hopelessness на сайті гурту Antony and the Johnsons та у Facebook. Спільно спродюсований Еноні, Oneohtrix Point Never і Hudson Mohawke, це був її перший альбом, що вийшов під її ім'ям Еноні, яке вона використовувала в особистому житті «протягом багатьох років».Radio interview Anohni march 9 2016 В анонсі Еноні описала альбом як «електронний запис з гострими зубами», а британська The Independent схарактеризувала його як «гіркувато-красивий запис». The Quietus писали: «Ранні інтерв'ю вказували на бажання створити „танцювальний/експериментальний електронний запис з досить похмурим тематичним підґрунтям“, і в цьому відношенні Еноні та її колеги досягли успіху».
30 листопада 2015 року Еноні випустила «4 Degrees», першу пісню з альбому Hopelessness. Коментуючи головний сингл альбому в інтерв'ю для фанатів на початку року, Еноні заявила, що вона «втомилася сумувати за людством», додавши, що вона відчуває, що «була не зовсім чесною, вдаючи, що я не є частиною проблеми. „4 Degrees“ — це свого роду жорстока спроба притягнути себе до відповідальності, не лише оцінити свої наміри, але й замислитися над справжнім впливом моєї поведінки».