«Продається дитяче взуття, не взуване» () — це оповідання з шести слів, яке часто приписують Ернесту Гемінґвею, хоча посилання на нього малоймовірне . Це приклад малої прози.

Започаткування Твердження про авторство Гемінґвея бере свій початок у нічим не підтвердженому анекдоті про парі між ним та іншими письменниками. 1991 року в листі до канадського гумориста Джона Роберта Коломбо письменник-фантаст Артур К. Кларк розповідає: «Він [Гемінґвей] нібито виграв ставку на 10 доларів (немала сума у 20-х роках) від своїх колег-письменників. Вони заплатили без жодного слова... Ось. Я все ще не можу думати про це без сліз: “ПРОДАЄТЬСЯ ДИТЯЧЕ ВЗУТТЯ, НЕ НОШЕНЕ”».

Історія Версії історії датуються ще 1906 роком . У випуску The Spokane Press від 16 травня 1910 року була стаття під назвою «Трагедія смерті немовляти проявилася в продажу одягу» .

1917 року Вільям Р. Кейн опублікував статтю в періодичному виданні під назвою «Редактор» (), де він виклав основну думку про вбиту горем жінку, яка втратила свою дитину, і навіть запропонував назву «Маленькі черевики, ніколи не ношені» . У його версії історії взуття віддають, а не продають. Він припускає, що це дало б деяку міру розради для власника, оскільки це означало б, що інша дитина принаймні отримає безпосередню користь .

До 1921 року історія вже спародіювалася: липневий номер Judge того року опублікував версію, у якій замість взуття використовувалася дитяча коляска; там, однак, оповідач описав контакт із продавцем, щоб висловити співчуття, але йому повідомили, що продаж відбувся через народження близнюків, а не однієї дитини .

Найперший відомий зв’язок із Гемінґвеєм був 1991 року, через тридцять років після смерті автора . Це посилання було в книзі Пітера Міллера під назвою Друкуйте! Продукуйте!: Поради літературного агента про те, як продавати свої твори (). Він сказав, що цю історію йому розповів «відомий газетний синдикатор» 1974 року . 1992 року Джон Роберт Коломбо надрукував лист від Артура К. Кларка, у якому повторювалася історія, а також те, що Гемінґвей виграв по 10 доларів від колег-письменників .

Цей зв’язок із Гемінґвеєм був посилений п’єсою для одного актора «Папа» Джона де Грота, яка дебютувала 1996 року. Події відбуваються під час фотосесії журналу Life 1959 року, герой де Грота вимовляє цю фразу, щоб проілюструвати стислість Гемінґвея . У журналі «Афіша» де Грот захищав свою версію зображення Гемінґвея, кажучи: «Усе в п’єсі засновано на подіях, описаних Ернестом Гемінґвєм або тими, хто його добре знав. Ми ніколи не дізнаємося, чи відбувалися ці речі насправді. Але Гемінґвей та багато інших стверджували, що так» .

Наслідування 1992 року оповідання історій, складених з дуже малої кількості слів, було названо малою прозою. Обмеження до шести слів, зокрема, породило концепцію Six-Word Memoirs , включно зі збіркою, опублікованою в формі книги 2008 року журналом Smith Magazine, і два продовження, опубліковані 2009 року.

Дивись також Принцип айсберга Мінімалізм

Примітки