Група пам'яток у Магабаліпурамі — це колекція релігійних пам'яток 7-го та 8-го століть нашої ери в прибережному курортному містечку Магабаліпурам, Тамілнаду, Індія, і є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. Він розташований на Коромандельському березі Бенгальської затоки, близько на південь від Ченнаї.Mamallapuram, Encyclopedia Britannica

На території розташовано 40 стародавніх пам'яток та індуїстських храмів, у тому числі один із найбільших у світі наскельних рельєфів під відкритим небом: Спуск Гангу або Покаяння Арджуни. Група містить кілька категорій пам'яток: храми ратхи з монолітними процесійними колісницями, побудовані між 630 і 668 роками; mandapa viharas (печерні храми) з оповіданнями з Магабгарати та шийвітів, шакті або шаактхи та вайшнавських написів кількома індійськими мовами та писемністю; наскельні рельєфи (зокрема барельєфи); вирізьблені з каменю храми, побудовані між 695 і 722 роками, а також археологічні розкопки, датовані VI століттям і раніше.

Пам'ятки були побудовані за династії Паллавів. Відомі як Сім пагод у багатьох публікаціях колоніальної епохи, вони також називаються храмами Мамаллапурам або храмами Магабаліпурам у сучасній літературі. Місцем, відреставрованим після 1960 року, керує Археологічне управління Індії.World Heritage Sites — Mahabalipuram, Archaeological Survey of India (2014)

Розташування та назва Храми Магабаліпурам розташовані в південно-східному індійському штаті Тамілнаду, приблизно за на південний захід від Ченнаї на узбережжі Коромандельському березі. До пам'яток можна дістатися чотирисмуговою, розділеною дорогою Східного узбережжя та Салаї Раджива Ганді (державні дороги 49 і 49A). Найближчий аеропорт розташований у Ченнаї (код аеропорту IATA MAA). Місто пов'язане з рештою Індії через мережу залізниць.

Магабаліпурам відомий під кількома назвами, включаючи Мамаллапурам; Мамалла означає «Великий борець» і відноситься до короля 7-го століття Нарасімхи Вармана I. Інші назви, знайдені в історичних текстах, включають Мамаллапаттана, Маваліпурам, Маваліварам, Мавелліпор, Маувелліпурам і Магабаліпур, усі вони стосуються «великого міста-борця» або «міста Магабалі». Остання пов'язана з міфічним Магабалі, королем демонів, переможеним гномом Ваманою (аватар Вішну).KH Vora and S Sundaresh (2003), Mahabalipuram: A Saga of Glory to Tribulations, Migration & Diffusion, Vol. 4, Issue 16, pages 67-68 За словами Нагасвамі, назва походить від тамільського слова mallal (процвітання) і відображає те, що місто було давнім економічним центром Південної Індії та Південно-Східної Азії. Ця теорія частково підтверджується тамільським текстом VIII століття раннього поета руху Бгакті Тіруманґая Алвара, де Мамаллапурам називається «Кадал Маллай».Sundaresh et al (2014), Shoreline changes along Tamil Nadu coast: A study based on archaeological and coastal dynamics perspective, Indian Journal of Marine Sciences, Vol 43, Issue 7, pages 1167—1176

Місто було відоме як «Сім пагод» європейськими моряками, які висадилися на узбережжі після того, як побачили вежі семи індуїстських храмів. Написи сьомого століття згадують його як «Мамаллапурам» або близькі варіанти; «Магабаліпурам» з'являється лише після 16 століття і (разом із Сімома пагодами) використовувався в літературі колоніальної доби. Уряд Тамілнаду прийняв Мамаллапурам як офіційну назву місця та селища в 1957 році, а в 1964 році оголосив пам'ятки та прибережний регіон спеціальною туристичною територією та оздоровчим курортом.

Історія

Хоча давня історія Магабаліпурама неясна, нумізматичні та епіграфічні дані та його храми свідчать про те, що це було важливе місце до того, як були споруджені пам'ятки. Існує припущення, що це морський порт Сопатма, згаданий у Періплі Еритрейського моря 1-го століття, або порт Меланж Птолемея в його Географії 2-го століття. Інша теорія стверджує, що порт Нірппеярву, згаданий у Перумпанаррупадай з кінця 19 століття до початку 20 століття, може бути Магабаліпурамом або Канчіпурамом.

У своїй Авантісундарі Катха санскритолог 7-8-го століть Дандін (який жив у Тамілнаду та був пов'язаний із двором Паллавів) хвалив художників за ремонт скульптури Вішну в Мамаллапурамі. Однак авторство Дандіна цього тексту є суперечливим. Середньовічний санскритський текст згадує пам'ятки Мамаллапурам, ранню традицію ремонту та значення вайшнавізму.

Коли Марко Поло (1271—1295 н. е.) прибув до Індії, повертаючись до Венеції з Південно-Східної Азії, він згадав (але не відвідав) «Сім пагод», і назва стала асоціюватися з береговими храмами Магабаліпурам у публікаціях європейських купців століттями пізніше. Вона з'явилася в Каталанському атласі Авраама Крескеса 1375 року як «Setemelti» і «Santhome», груба карта Азії, але точна щодо відносного розташування двох портів; перший — Мамаллапурам, а другий — Мілапор. Венеціанський мандрівник Гаспаро Бальбі згадав «Сім пагод» і «Вісім приємних пагорбів» у 1582 році, що, за припущенням Нагасвамі, відноситься до пам'яток. Згідно з Шалком, Бальбі назвав це «Сім пагод Китаю» (повторне тлумачення Генрі Юла прочитання Бальбі, який вважав Бальбі ненадійним, з подальшим вибірковим виправленням, що це, ймовірно, означало Мамаллапурам).

Оскільки зараз залишилося менше семи веж, назва надихнула припущення та суперечки.Sundaresh, A. S. Gaur, Sila Tripati and K. H. Vora (2004), Underwater investigations off Mahabalipuram, Tamil Nadu, India, Current Science, Vol. 86, No. 9, pages 1231—1237 Грудневе цунамі 2004 року ненадовго оголило пляж біля Салуванкуппама (нині на північ від Магабаліпурама), виявивши написи та споруди. У репортажі BBC Бадрінараянан сказав, що вони датуються 9 століттям і, можливо, були знищені цунамі у 13 столітті. Цунамі також виявило великі споруди на морському дні приблизно за кілометр від берега, які, за припущеннями археологів, можуть бути стародавнім Магабаліпурамом.Maguire, Paddy. «Tsunami Reveals Ancient Temple Sites.» BBC News (Online) 27 Oct. 2005. Retrieval 9 Sep. 2006. Згідно зі статтею Science, цунамі оголило скелі з «витончено скульптурною головою слона та коня в польоті», «невеликою нішею зі статуєю божества; іншою скелею з лежачим левом» та іншою індуїстською релігійною іконографією. Морські археологи та групи підводного плавання досліджували місце на схід від храму Шор, однієї з пам'яток, після цунамі 2004 року. Це виявило руїни зруйнованих стін, велику кількість прямокутних блоків та інших споруд, розташованих паралельно берегу, і сорок пам'яток, що збереглися.

Сучасні звіти Європейські моряки та купці, які почали торгівлю з Азією після 16 століття, згадували це місце. Ранні звіти, як-от звіти Ніколао Мануччі (який ніколи не відвідував це місце, але бачив пам'ятки здалеку та чув про них), зближували китайські та бірманські буддистські проекти пагод з індуїстськими храмами та припускали, що храми були побудовані китайцями. Відповідно до «Нової історії Ост-Індії» Ентоні Гамільтона 1727 року, це місце було центром паломництва, а його зовнішня скульптура була «непристойною, розпусною», як вистава на Друрі-Лейн. Французький письменник П'єр Соннера критикував європейський расизм щодо індусів і висунув теорію про те, що храми Магабаліпурам були дуже старими.

Літературний огляд Магабаліпурама Вільяма Чемберса 1788 року привернув увагу європейських вчених до пам'яток. Чемберс опитав місцевих жителів і пов'язав монументальне мистецтво, яке він бачив, з індуїстськими текстами, назвавши його чудовим і виразним у деталях оповіді. Серія досліджень 19-го століття, наприклад, Бенджаміна Бабінґтона та Вільяма Елліота, містила ескізи пам'яток і відбитки написів. Проте деякі історії та припущення в західній літературі залишалися незвичними. У 1809 році Френсіс Вілфорд припустив, що пам'ятки були побудовані в 450 році до н. е., пов'язуючи їх із писаннями Цицерона (I ст. до н. е.) про індусів, які, можливо, побудували три стародавні індійські міста-храми (включаючи Магабаліпурам).

У звітах дев'ятнадцятого століття згадуються місцеві згадки про «позолочені вершини багатьох пагод» у морському прибої на сході сонця, про які говорили старійшини, але їх більше не було видно. Наприкінці 19-го та на початку 20-го століть Магабаліпурам був центром туристичних путівників і спекуляцій колоніальної епохи. Частини багатьох пам'яток були засипані піском, і мало було зроблено для збереження місця. Після здобуття Індією незалежності уряд Тамілнаду розвинув пам'ятки Мамаллапурам і прибережний регіон як археологічний, туристичний і паломницький об'єкт, покращивши дорожню мережу та міську інфраструктуру. У 1984 році це місце було оголошено ЮНЕСКО об'єктом Світової спадщини.

Група була предметом археологічного інтересу з 1990 року, і розкопки принесли несподівані відкриття. За словами Джона Марра, на цьому місці виявлено «резервуар у формі апсиди, вигнутий кінець якого був вирівняний на південь у напрямку до середньої частини храму Шор» з анантасаяною (лежачим Вішну), ймовірно, перед храмом.

Будівництво Паллавами Мамаллапурам став видатним під час правління Сімхавішну в епоху Паллавів наприкінці 6-го століття, періоду політичної конкуренції з панд'ями, черами та чолами та духовного бродіння з появою поетів-учених руху Бгакті у 6-8 століттях: вайшнавські альвари та шайва-наянари. Архітектура Мамаллапурама пов'язана з сином Сімгавішну, Магендраварманом I (600—630 н. е.), який був покровителем мистецтв. Син Магендравармана, Нарсімга Варман I, побудував його зусиллями свого батька, і більшість вчених приписують йому багато пам'яток. Після короткої перерви будівництво храмів і пам'яток продовжилося під час правління Раджасімги (або Нарасімгавармана II; 690—728).

Археолог середини 20-го століття А. Х. Лонгхерст описав архітектуру Паллавів, у тому числі знайдену в Магабаліпурамі, на чотири хронологічні стилі: Магендра (610—640), Мамалла (640—670, за Нарсімги Вармана I), Раджасімга (674—800) і Нандіварман (800—900). К. Р. Шрінівасан описав його як відображення трьох стилів і етапів будівництва, назвавши третій період стилем Парамешвара.R. Nagaswamy (1962), «New Light on Mamallapuram», Transactions of the Archaeological Society of South India, pages 1–50

Ця хронологія була предметом розбіжностей вчених. Деякі вчені, як-от Мерилін Гірш у 1987 році, сказали, що найдавніші храми відносяться до приблизно 600 років (за правління короля-поета Магендравармана I). Інші, такі як Наґасвамі в 1962 році, сказали, що король Раджасімга (690—728) був ймовірним покровителем багатьох пам'яток; багато храмових написів містять одне з його імен і його характерні ґрантха та витіюваті письмена Нагарі.