Роберт Абрам Бартлетт (; 15 серпня 1875, Брігус, Колонія Ньюфаундленд — 28 квітня 1946, Нью-Йорк, США) — американський полярний мандрівник і мореплавець канадського походження. Відомий участю в досягненні Північного полюса Робертом Пірі.
«Капітан Боб» (), як його назвав Роберт Пірі, походив з відомої родини ньюфаундлендських промисловців; у гренландській експедиції Пірі 1898—1902 років судном доставки «Віндворд» командував його дядько, а сам Роберт служив першим помічником. Він був капітаном експедиційного судна у експедиції Пірі 1905—1906 років. Під час експедиції 1908—1909 років до Північного полюса супроводжував санну групу Роберта Пірі до 87° 48' пн. ш. 1911 року капітан прийняв громадянство США. Також брав участь у Канадській експедиції Вільялмура Стефанссона, після загибелі флагманського судна «Карлук» урятував частину екіпажу, що вибрався на острів Врангеля, хоча одинадцять членів команди загинули.
Після повернення з Канадської експедиції Бартлетт працював із колишнім помічником Пірі у затоці . У 1926—1928 роках працював у трьох експедиціях в Гренландії та на Баффіновій Землі. Від 1925 року володів власною полярною шхуною «», на якій здійснив двадцять арктичних плавань, виконуючи різноманітні роботи на замовлення Смітсонівського інституту, Інституту Карнегі, Американського музею природознавства, Нью-Йоркського ботанічного саду, . 1941 року американський уряд запросив його для розвідування місць будівництва та постачання військових аеродромів у Гренландії та Канадському Арктичному архіпелазі. За півстоліття морської діяльності здійснив понад сорок полярних подорожей, переживши близько дванадцяти корабельних аварій і тричі рятуючи команди суден, якими командував.
Заслуги Бартлетта як мандрівника та досвідченого арктичного штурмана визнали Конгрес США, та географічні товариства двох континентів. Монографічні біографії мандрівника випущено в 1977 та 2018 роках.
Становлення
Село Брігус у колонії Ньюфаундленд було успішним рибальським поселенням, яке, за словами , було «копією англійського селища» з «претензіями на комфорт і заможність». До гавані було приписано близько сотні рибальських суден; ритм життя диктувався промисловим сезоном: у березні починалося полювання на тюленів у льодових полях, а влітку промисел переносився у води Лабрадору на косяки тріски. Далі шкури, жир та солона риба перепродувалися на ринках Карибського басейну. Заможне сімейство Бартлеттів могло простежити своє походження до середини XVIII століття. Сам Роберт стверджував, що їхні далекі прабатьки були нащадками іспанців, які врятувалися після загибелі «Непереможної армади» та осіли в Англії. Г. Горвуд припускав, що вони могли бути басками, що визначало родові «неандертальські» риси обличчя. 1799 року родоначальник ньюфаундлендського сімейства — Вільям Бартлетт (1749—1829) — здійснив на своїй 30-тонній шхуні похід до острова Сіл, набравши повний трюм витопленого жиру і шкір. Відтоді чотири покоління Бартлеттів служили шкіперами арктичних промислових суден. Капітан Вільям Джеймс Бартлетт-старший (1851—1931) володів багатою рибальською ділянкою Турневік на Лабрадорі, яка розроблялася зі суходолу. У шлюбі з Мері Джемаймою Лімон (1852—1943) із успішної родини купців і судновласників Вільям мав одинадцять дітей.
Бабуся Роберта з боку матері — Мері Лімон, уроджена Норман (1830—1909) — походила з родини англійських сквайрів із Кента, які переїхали в колонії. Вона була висококультурною жінкою, співала і добре грала на фортепіано, і справила на старшого онука значний вплив, прищепивши аристократичну витонченість у побуті і любов до літератури та музики. Ці якості успадкувала й мати Роберта. Втім, Бартлетт зазначав, що бабуся була вольовою та владною особою. Її брат Вільям брав 1884 року участь у порятунку . Оскільки єдиний син Мері Норман не мав нащадків, вона переписала свою нерухомість на дочку, і , у якому народився і виріс Роберт Бартлетт, спочатку належав Мері Лімон. Поступово вся нерухомість перейшла до Вільяма та Мері Джемайми Бартлеттів, разом із магазином, скотарнею тощо. Глава сім'ї в середньому здобував до тюленячих шкірок на рік, що гарантувало безбідне існування сім'ї, що зростала. Народженого 15 серпня 1875 року первістка назвали Роберт Абрахам, на честь діда, хоча сам він згодом використовував друге ім'я «Абрам». За наступні вісім років у нього з'явилися чотири сестри; наступний син народився лише 1887 року. Бартлетти були побожними людьми, які цінували освіту, і віддавали своїх дітей у місцеву методистську школу. Вдома не курили, не вживали алкоголь і не лихословили, глава сім'ї виписував щонайменше п'ять релігійних журналів; практикувалося сімейне читання вголос. Втім, строгий у побуті (діти називали його не «батько», а «капітан») Вільям Бартлетт однаково цінував Тому Кемпійського, «Життя Ісуса» Ренана, Йосипа Флавія та «Рубаят»; усі ці книги Роберт цитував і тримав при собі до кінця життя. Навіть на схилі років він виписував літературні журнали, вирізав вірші, що йому сподобалися, і наклеював їх у альбоми.
За спогадами самого Роберта, в дитинстві він повільно ріс і не вирізнявся фізичною силою та здоров'ям, постійно страждаючи на застуди та бронхіти. Згодом він зміцнів, активно займався спортом, особливо ковзанами та лижами, навчився їздити верхи, у нього був один із перших у Бригусі велосипедів. У сім'ї було прийнято відкривати купальний сезон у день народження королеви (24 травня), навіть якщо на той час сніг ще не зійшов. Роберт не бачив собі іншого заняття, крім морського промислу, хоча мати хотіла, щоб він став священником. З дванадцяти років навчився стріляти (батьки вкрай несхвально ставилися до цього); доволі рано виявилася жвавість характеру, яку батько й мати прагнули придушити за допомогою різок. Г. Горвуд зазначав, що на схилі років Бартлетт записав у щоденнику, що мало не до сімнадцятиріччя страждав від нічного нетримання сечі, що пов'язував із сімейним вихованням. У п'ятнадцятирічному віці його віддали до методистського училища в Сент-Джонсі — престижної школи, яка давала фундаментальну загальну освіту. Однак Бартлетта навчання цікавило мало, частково проблему становив енурез, нетерпимий у пансіоні. 1891 року пішов у свій перший промисловий сезон з дядьком на шхуні «Пантера», де особисто вбив вісімнадцять тюленів і провалився під лід; так пройшло «бойове хрещення». У цьому плаванні «Пантера» потрапила в зону стиснення і втратила кермо і гребний гвинт, які довелося заміняти на ходу. Сезон був удалим: Роберт отримав частку рядового тюленебоя, яка становила 63 долари 90 центів (на той час гонорар 50 доларів вважався дуже хорошим). Перші зароблені гроші Бартлет-молодший уклав у страховий внесок на тридцять років; подібні внески на початку 1920-х років допомогли йому пережити період, коли він залишився без роботи.
Морська кар'єра Перша експедиція з Робертом Пірі
Кинувши школу в 17-річному віці (останній рік навчання не був ознаменований жодними успіхами), восени 1891 року найнявся матросом торгової баркентини «Корисанда», яка прямувала з вантажем риби до Бразилії. Плавання виявилося важким: вже першого ж дня спалахнула бійка серед екіпажу, капітан, ймовірно, страждав на алкоголізм і не міг підтримувати дисципліну. Плавання в Пернамбуку тривало вдвічі довше, ніж це вважалося звичайним у сезон пасатів. Роберту доводилося відстоювати по дві вахти — у сумі дванадцять годин важкої роботи зі снастями і в трюмі. Його старанність привела до підвищення — його переведено з кубрика на баку в каюту другого помічника, він отримав власне ліжко, що підтверджувало статус майбутнього офіцера. На зворотному шляху судно потрапило в низку зимових штормів і, нарешті, в Різдвяний святвечір зазнало аварії за 5 миль на захід від мису Рейс. Морякам надали допомогу місцеві рибалки. У Брігус Боб прибув залізницею, його зустрічав священник, якому довелося визволяти хлопця з поліційної дільниці: його товариш по службі сховав крадені речі в сумці Бартлетта. Вже у квітні він пішов на батьківській шхуні промишляти тюленів.
Посвідчення судноводія отримав у 22-річному віці (в Галіфаксі 1898 року), на практиці опанувавши навігацію. Батько в літній сезон довірив 18-річному первістку рибальське судно «Оспрі», попередньо особисто проекзаменувавши його. Плавання на дистанцію дві тисячі миль принесло пристойний улов, який виявився найуспішнішим у його рибальській кар'єрі. Чотири сезони поспіль Роберт перебував на борту різних торгових суден восени та взимку, а на борту рибальських суден навесні та влітку. До досягнення 22 років він уже відвідав Латинську Америку, Європу, Карибський басейн і Середземне море на суднах, які доставляли вантаж бананів, солоної риби, м'яса тюленів, вугілля тощо. Того ж 1898 року доля звела Бартлетта з Робертом Пірі.
У літній сезон 1898 року дядько Джон запропонував Бобу Бартлетту піти на острів Елсмір його першим помічником. Роберт Пірі найняв яхту «Віндворд» та допоміжне судно «Гоуп» (під командою іншого дядька — Сема Бартлетта) для спроби дослідження Північної Гренландії та Землі Гранта (так у ті часи називалася північна частина Елсміру). Пірі хотів облаштуватися на старій базі Грилі у Форт-Конгері для розвідки протоки Сміта, зону якої вважав своєю монополією і назвав «американською дорогою до Північного полюса». Амбіційний американець мав намір закинути наскільки можна на північ ескімосів, які служили погоничами собак і провідниками, і досягти на собачих упряжках полюсу по льодах, що дрейфують. Раніше Пірі збирався базуватися в Гренландії, але після важких походів під час двох експедицій у 1892—1895 роках відмовився від використання північного узбережжя цього острова.
Завданням Роберта («Боба», як його називали зазвичай) стало наймання досвідчених ньюфаундлендських моряків і доставлення їх до Нью-Йорка. 10 червня 1898 року команда в повному полярному екіпіруванні прибула на Стейтен-Айленд. Віндворд, який подарував Пірі лорд Норткліфф, перебував у поганому технічному стані: у трюмах стояла вода, пробоїна в корпусі була закрита , парова машина була зношеною. При відплитті 3 липня виявилося, що 25-сильний паровий двигун навіть не дозволяє йти проти течії Іст-Ривер. Наступний захід відбувся в Сідні, коли вугіллям було забито всі вільні простори під палубою; паливо приймали навіть навалом на верхній палубі. Прибувши в ескімоське становище, Бартлетти виявили, що «Гоуп» випередив їх лише на день. Пірі завантажився на борт «Віндворда» у супроводі дюжини ескімоських сімейств (жінки шили полярний одяг, супроводжували своїх чоловіків та сприяли психологічному розвантаженню європейської чоловічої команди, у тому числі за звичаєм обміну дружинами). Роберт Пірі мав ескімоську коханку Аллакасінгву, яку він називав «Еллі». Жодного свідчення, що Роберт Бартлетт користувався ескімоським звичаєм гостинності, не виявлено. Однак інші співробітники Пірі широко використовували полярних похідно-польових дружин, включно з негром Метью Генсоном, чий гренландський син-напівкровка навіть брав участь у кількох експедиціях Бартлетта.