«Полтва» — роман українського письменника Романа Андріяшика. Роман «Полтва» був опублікований двома частинами в часописі «Прапор» (№ 8-9) в 1969 році. У 1982 році роман у значно переробленому вигляді був опублікований під назвою «Думна дорога». Роман розповідає історію львівської журналістки та підпільного діяча, та про їхні зусилля створити у Львові підпільний університет в умовах знаходження західноукраїнських земель у складі Польщі в 1920-х роках.
Публікації У 1969 році роман «Полтва» вперше був опублікований двома частинами в часописі «Прапор» (№ 8-9).
У 1971 році «Полтва» частинами була опублікована у часописі «Сучасність», який видавався Українським товариством закордонних студій «Сучасність».Андріяшик Р. В. Полтва (І) // Сучасність. — Мюнхен, лютий 1971. № 2. с. 8-48; Андріяшик Р. В. Полтва (ІІ) // Сучасність. — Мюнхен, березень 1971. № 3. с. 5-40; Андріяшик Р. В. Полтва (ІІІ) // Сучасність. — Мюнхен, квітень 1971. № 4. с. 8-44; Андріяшик Р. В. Полтва (IV) // Сучасність. — Мюнхен, травень 1971. № 5. с. 11-48;
У 1982 році в значно переробленому вигляді роман друкується видавництвом «Радянський письменник» під назвою «Думна дорога».
Переклади В 1988 році роман виданий російською мовою (перекладач Владислав Тетерін) під назвою «Марта». Переклад став об'єктом критики через зміну назви роману. Через зміну назви, на думку Марії Федорів, завуальовується символізм, пов'язаною із Полтвою — замурованою в бетон річку, що тече піді Львовом. Крім того, Федорів стверджує, що в перекладі Тетеріна відлущуються ідеологічно незручні концептуально-смислові пласти, а Марта, головна героїня, постає манірною, несамостійною та боязкою міщанкою.
Сюжет Події роману відбуваються в першій половині 1920-х рр. В очікуванні звільнення з Бригідок свого коханого, політв'язня Юліана, Марта, львівська журналістка газети «Народна доля» (у першому виданні, опублікованому в «Прапорі» та «Сучасності», газета називалась «Земля і воля»), продовжує працювати, спілкуватися з колегами, та опікуватися Олесею, дівчиною, яку взяла з притулку вже коли Юліан був за ґратами. Також в очікуванні Юліана, Марта зустрічається з його викладачем, професором Риданом, з яким обговорює ідею підпільного університету та закликає професора читати в ньому лекції.
Одного дня Мирося, гімназійська подруга та колега Марти, принесла їй листа від Юліана, з якого Марта дізнається, що його звільнили та він перебуває у Золочеві, куди й запрошував свою кохану. Не згадуючи про Юліана, Марта каже Олесі, що її відправляють у відрядження у повіти на три дні та що Олеся на цей час залишиться із Миросею. Журналістка їде до Золочева, де зустрічається з Юліаном.
У Золочеві Марта та Юліан проводять час в садибі Тодосія Сліпчука, колишнього наймита багатого галицького емігранта, що приїхав з Аргентини, щоб вмерти на Галичині. Юліан спочатку уникає розмов про підпільний університет, а потім зізнається Марті, що його попередили, що влада вносить викладачів та студентів університету в чорні списки, і якщо викриють, що комуністи, а Юліан є комуністом, причетні до університету, то до чорних списків додадуть матеріали святоюрського процесу. Марта погоджується, що цього не можна допустити, та що справами університету має керувати не Юліан, а інші діячі. На додаток Юліан зізнався, що його звільнили двома тижнями раніше, і що в день звільнення він прийшов до Марти, не знаючи, що Марта приютила Олесю, оскільки не отримав листа, в якому Марта розповідала йому про неї. Олеся, також не знаючи нічого про Юліана, проганяє його.
Почувши про Олесю, Марта розуміє, що дівчинка може щось накоїти, зривається з місця та їде до Львова. Вдома Марселла, власниця помешкання, яке винаймає Марта, повідомляє їй, що приходила Мирося та повідомила, що Олеся зникла. В пошуках Олесі Марті допомагають її колега Захар Найда та Тодосій Сліпчук, який приїхав передати Марті листа від Юліана та повідомити про його арешт. Згодом виявилось, що Олеся втекла від Миросі, блукала біля театру та впала в каналізаційний люк, де її побачила прибиральниця театру, і на очах у прибиральниці кинулася в канал, тобто річку Полтву, що тече піді Львовом.
Марта, Захар Найда та чоловік Миросі Михайло стараються започаткувати заняття підпільного університету. На роботі Полянський повідомляє Марті, що капітан Ренет, підлеглий Родзісада, консультувався з Варшавою з приводу її долі та радить Марті виїхати зі Львова на місяць. Марта, скориставшись порадою Полянського, їде до батьків у рідне село. Там вона проводить час із батьками, сестрами та їхніми родинами.
До села приїздить Юліан і розповідає Марті, що дав підписку про те, що більше не займатиметься політикою, та ймовірність еміграції за Збруч, тобто до радянської України. Вони з Мартою рушають до Карпат, де зупиняються біля Ворохти в гуцулки Ксені. Там Марта розуміє, що вагітна, але нічого не каже про це Юліану, який збирається навесні перейти за Збруч.
В березні Марта з Юліаном їдуть до Заліщиків, звідки Юліан має вирушити до кордону. У справі перетину кордону Марті та Юліану допомагає Ганна Скорик, безробітна вчителька з Козаччини. Юліан переходить за Збруч, Марта лишається по цей бік кордону. Марта вирішує повертатися до Львова. Перед від'їздом Марта йде на прогулянку, де зустрічає майор Ренета, який прибув, щоб заарештувати її. В процесі суперечки Ренет б'є Марту, і вона падає в Дністер. Буковинський селянин виловлює Марту з річки на території Румунії, місцеві жінки повертають її до життя, щоб вона могла звестись на ноги. Марта передає листа до Найди на польський бік. Найда, виклопотавши візу, приїздить на Буковину, яка тоді входила до складу Румунії, зізнається Марті в коханні, після чого повертається до Львова. В день приїзду він отримує звістку про смерть Марти. Він ще раз їде на Буковину, але не встигає на похорон Марти. Він дізнається, що Марта померла після пологів, залишивши здорову дівчинку. Подолавши бюрократичні перепони, Найда вивозить дівчинку до Галичини.
Основні персонажі Марта Чорнеза — львівська журналістка, яка працює у виданні «Земля і воля» (в пізніших виданнях — «Народна доля»).
Юліан Господар — чоловік Марти та організатор підпільного університету на прізвисько Цезар, який час від часу потрапляє до Бригідок, через свою діяльність.
Олеся — народжена у концтаборі дівчина, яку Марта взяла під опіку з дитячого притулку.
Марселла (Текля) — колишня покоївка полковника Родзісада, начальника секретної служби, та власниця помешкання, в якому Марта винаймає кімнату.
Мирося Коваль — подруга Марти з часів гімназії та її колега з «Землі і волі».
Михайло Коваль — чоловік Миросі, один з організаторів підпільного університету
Захар Найда — колега Марти, репортер в «Землі і волі».
Гектор Свид — редактор газети «Земля і воля», шеф Марти.
Георг Івахін — білоемігрант, нащадок рязанських поміщиків, колега Марти, працівник «Землі і волі».
Гамільтон Полянський — польський розвідник, який працював в тому числі й в Росії, колега Марти, працівник «Землі і волі».
Тодосій Сліпчук — колишній емігрант, який повернувся до Галичини і осів у Золочіві та згодом одружився з Марселлою.
Професор Ридан — колишній Юліанів викладач, що погодився читати лекції в підпільному університеті.
Гуцулка Ксеня — господиня помешкання в Карпатах, де деякий час живуть Марта та Юліан.
Ганна Скорик — безробітна вчителька з села Козаччина, що допомагає Марті та Юліану, коли Юліан мав перейти кордон.
Майор Ренет — заступник полковника Родзісада, начальника секретної служби.
Зв'язок із романом «Люди зі страху»
«Полтву» можна вважати своєрідним спінофом роману «Люди зі страху», оскільки, деякі з персонажів «Людей зі страху» є також героями «Полтви»: Кость Грушевич, Марселла (Текля), Тодосій Сліпчук. Юліан та Марта згадують про деяких персонажів «Людей зі страху», серед них — Прокоп Повсюда, Микола Павлюк, професор Кривов'яз, Петро Ганиш, Олексій Чорнота.
Основні теми та символи
На фоні основної сюжетної лінії — створення підпільного університету для українців — автор торкається важливих суспільних та політичних питань.
Деукраїнізація та полонізація Найяскравішою політичною темою є деукраїнізація та полонізація Галичини. Очевидно, що сама ідея організації підпільного університету виникла як відповідь на полонізацію. Вустами розвідника Полянського автор пояснює мету деукраїнізації: «Деукраїнізація проводиться за планом створення санітарного кордону з червоною Росією.» Пізніше, в розмові з Мартою, Полянський повідомляє, що начебто дізнався з однієї секретної записки до польського уряду про заплановану полонізацію польських окраїн у межах Ризького договору, тобто Галичини та частково Волині. Юліан пояснює енергійні зусилля з полонізації тим, що долю Галичини буде вирішувати Ліга Націй.
На сторінках роману Андріяшик знайомить читачів із різноманітними проявами політики полонізації. Деякі з цих проявів жорсткі та очевидні: створення умов, що унеможливлювали навчання українців у Львівському університеті, що фактично було рівнозначним забороні. Про один з драматичних епізодів такої заборони читач дізнається завдяки тому, що в потягу Марта розбалакалась із Оксаною Скорик, та згадала, звідки їй знайоме ім'я дівчини: з газети, в якій розповідалось про університетський конфлікт, що спалахнув через те, що польські студенти та професура добивалась полонізації університету. Така позиція викликала супротив, і на вулицях виросли барикади. У ході конфлікту був вбитий наречений Оксани Скорик, яка в свою чергу, намагалась вчинити самогубство, але її врятували лікарі. Цей епізод демонструє, наскільки гнівно та болісно сприймалась полонізація університету українськими студентами.
В той же час, Андріяшик дає зрозуміти, що польська влада вдавалась і до хитріших, вишуканіших методів. Так, намагаючись заперечити, що відбувається деукраїнізація галицьких шкіл, польська влада робить спробу залучити на свій бік українську інтелігенцію. За дорученням свого шефа, Гектора Свида, Марта підписала спростування діячами культури, того, що здійснювалась деукраїнізація галицьких шкіл. Пізніше за цей вчинок їй докоряв Юліан. «Які стратегічні чи тактичні мотиви спонукували бойову галичанку підписати спростування діячів культури про те, що не здійснюється полонізація?» — питав він у Марти. На що вона відповіла, що це «сталося по-дурному».
Побутове спольщення українців вітається та полегшує життя. Гектор Свид каже, що «можливість відчути таку-сяку самопевність появляється тоді, коли розмовляєш по-польськи.» Він також вказує на привілейоване становище поляків на Галичині: «А запишеш у метриці, що ти — поляк, тобі й робота, і квартира, і розваги, і для дітей — школа з кваліфікованими педагогами, і на старість — пенсійне забезпечення.» Відтак, недивно, що деякі українці прагнули спольщитись. Так, Текля, колишня сільська дівчина, яку ґвалтували польські солдати та Родзісад, ставши пізніше власницею будинку у Львові, просила називати її на польський лад пані Марселлою і сама вперто розмовляла по-польськи. Батько розповідає Марті про односільчанина Дулигу, який прикинувся поляком, і влаштувався у школі, в якій так лютував, що батьки навіть збирались писати до Варшави. В потягу Марта чує розмову мандрівних акторів, і дізнається, що тринадцятирічний хлопчик хоче вчити дітей польської мови, сподіваючись, що «під чуже слово вернеться доля».
Репресії проти молодого покоління