Телефонний план нумерації — це тип схеми нумерації, яка використовується в телекомунікаціях для призначення телефонних номерів абонентським телефонам або іншим кінцевим пристроям телефонії. Телефонні номери — це адреси учасників телефонної мережі, доступні за допомогою системи маршрутизації кодів призначення. Плани телефонної нумерації визначаються в кожному з адміністративних регіонів публічної комутованої телефонної мережі (PSTN) і в приватних телефонних мережах.

У системах загальної нумерації географічне розташування зазвичай відіграє певну роль у послідовності номерів, що присвоюються кожному телефонному абоненту. Багато адміністраторів планів нумерації поділяють свою територію обслуговування на географічні регіони, позначені префіксом, який часто називають кодом області або кодом міста, що являє собою набір цифр, які формують найбільш значущу частину послідовності набору номера для зв'язку з абонентом.

Плани нумерації можуть відповідати різноманітним стратегіям проектування, які часто виникали внаслідок історичної еволюції окремих телефонних мереж і місцевих вимог. Загальновідомим є широкий розподіл між закритими та відкритими планами нумерації. Закритий план нумерації, який існує в Північній Америці, має фіксовану довжину телефонних кодів і місцевих номерів, тоді як відкритий план нумерації передбачає варіативність довжини телефонного коду, місцевого номера або обох цих параметрів, що присвоюються абонентській лінії. Останній тип розвинувся переважно в Європі.

Міжнародна спілка електрозв'язку (ITU) створила комплексний план нумерації, який отримав позначення E.164, для рівномірної сумісності мереж держав-членів або регіональних адміністрацій. Однак це відкритий план нумерації, що передбачає максимальну довжину телефонних номерів у 15 цифр. Стандарт визначає телефонний код країни (код країни) для кожної держави або регіону, який додається до кожного національного телефонного номера для міжнародної маршрутизації.

Приватні плани нумерації існують у телефонних мережах, якими керують приватні підприємства чи організаційні містечка. Такі системи можуть підтримуватися приватною телефонною станцією (PBX), яка забезпечує центральну точку доступу до PSTN, а також контролює внутрішні дзвінки між внутрішніми номерами.

На відміну від планів нумерації, які визначають телефонні номери, призначені абонентським станціям, плани набору встановлюють процедури набору абонента, тобто послідовність цифр або символів, які необхідно набрати щоб досягти пункту призначення. Це спосіб, у який використовується номерний план. Навіть у закритих планах нумерації не завжди потрібно набирати всі цифри номера. Наприклад, код міста часто можна не набирати, якщо адресат знаходиться в тій самій області, що й станція, яка його викликає.

Структура телефонного номера Національні або регіональні телекомунікаційні адміністрації, які є членами Міжнародної спілки електрозв'язку (ITU), використовують національні плани нумерації телефонів, які відповідають міжнародному стандарту E.164.

E.164 визначає, що номер телефону складається з телефонного коду країни та національного номера телефону. Національні телефонні номери визначаються національними або регіональними планами нумерації, такими як Європейський телефонний номерний простір, Північноамериканський план нумерації (NANP) або номерний план Великобританії.

У національному плані нумерації повний номер телефону призначення зазвичай складається з коду міста та номера телефону абонента.

Багато національних планів нумерації були розроблені на основі місцевих історичних вимог та прогресу або технологічних досягнень, що призвело до різноманітних структурних характеристик телефонних номерів, які присвоювалися телефонам. У Сполучених Штатах у 1947 році індустрія вирішила об'єднати всі місцеві телефонні мережі за одним загальним планом нумерації з фіксованою довжиною десяти цифр для національного телефонного номера кожного телефону, з яких останні сім цифр були відомі як місцевий номер довідника, або номер абонента. Такий план нумерації отримав назву закритий план нумерації.AT&T, Notes on the Network, Section 10-3.02, p.3 1980 У кількох європейських країнах переважала інша стратегія, відома як відкритий план нумерації, який передбачає варіативність довжини телефонного коду, місцевого номера або і того, і іншого.O. Myers, C. A. Dahlbom, Overseas Dialing: A Step Toward Worldwide Communication, Telephone Engineer & Management Vol 65(22), 46 (1961-11-15) p.49

Абонентський номер Абонентський номер — це адреса, присвоєна телефонній лінії бо бездротовому каналу зв'язку, що закінчується на абонентському обладнанні. Перші кілька цифр абонентського номера можуть вказувати на менші географічні регіони, такі як міста або райони, виходячи з муніципальних аспектів, або окремі телефонні станції (код центрального офісу), такі як центри зв'язку. У мобільних мережах вони можуть вказувати оператора мережі. Абонентам, які телефонують у певній зоні, іноді не потрібно включати префікси зони під час набору номера в межах тієї самої області, але пристрої, які автоматично набирають телефонні номери, можуть містити повний номер із кодами зони та доступу.

Номер абонента, як правило, вказаний у місцевих телефонних довідниках, і тому його часто називають номером довідника.

Код зони Телефонні адміністрації, які керують телекомунікаційною інфраструктурою великого розміру, наприклад великої країни, часто ділять територію на географічні зони. Це сприяє незалежному управлінню адміністративними або історичними одиницями, такими як штати і провінції, територією або країною. Кожна адміністративно-територіальна одиниця ідентифікується на плані нумерації за допомогою маршрутного коду. Цю концепцію вперше було розроблено під час планування загальнонаціонального плану нумерації для операторського платного набору та прямого міжміського набору (DDD) у системі Bell у Сполучених Штатах у 1940-х роках, в результаті чого був створений Північноамериканський план нумерації для світової зони 1.J.J. Pilliod, H.L. Ryan, Operator Toll Dialing—A New Long Distance Method, Bell Telephone Magazine, Volume 24, p.101–115 (Summer 1945) AT&T поділив Сполучені Штати та Канаду на зони плану нумерації (NPA) і присвоїв кожному NPA унікальний тризначний префікс, код зони плану нумерації, який став скорочено називатися кодом NPA або просто кодом зони. Код міста додається до кожного номера телефону, виданого в зоні обслуговування.

Інші національні телекомунікаційні органи використовують різні формати та правила набору для кодів регіонів. Розмір префіксів коду міста може бути фіксованим або змінним. Коди регіонів у NANP мають три цифри, тоді як у Бразилії використовуються дві цифри, а в Австралії та Новій Зеландії — одна цифра. Формати зі змінною довжиною існують у багатьох країнах, зокрема в Аргентині, Австрії (від 1 до 4), Німеччині (від 2 до 5 цифр), Японії (від 1 до 5), Мексиці (2 або 3 цифри), Перу (1 або 2), Сирії (1 або 2) і Великий Британії. Окрім кількості цифр, формат може бути обмежений певними шаблонами цифр. Наприклад, NANP іноді мав конкретні обмеження на діапазон цифр для трьох позицій і вимагав присвоєння кодів географічним районам, уникаючи сусідніх районів, які отримують схожі коди, щоб уникнути плутанини і неправильного набору.

Деякі країни, наприклад Данія та Уругвай, об'єднали коди регіонів змінної довжини та номери телефонів у номери фіксованої довжини, які завжди потрібно набирати незалежно від місця розташування. У таких країнах код міста формально не виділяється в телефонному номері.

У Великобританії коди регіонів спочатку були відомі як абонентські коди міжміського набору (STD). Залежно від місцевих планів набору, вони часто необхідні лише при наборі з-за меж кодової зони або з мобільних телефонів. У Північній Америці десятизначний набір необхідний у регіонах з накладеними планами нумерації, в яких одній і тій самій області присвоєно кілька кодів.

Сувора кореляція телефону з географічною територією була порушена технічним прогресом, таким як локальне перенесення номерів і послуги передачі голосу через IP.

При наборі телефонного номера перед кодом міста може стояти міжміський префікс або національний код доступу, міжнародний код доступу та код країни.

Коди міст часто вказуються з додаванням національного коду доступу. Наприклад, номер у Лондоні може бути вказаний як 020 7946 0321. Користувачі повинні правильно інтерпретувати 020 як код Лондона. Якщо вони дзвонять з іншої станції в межах Лондона, вони можуть просто набрати 7946 0321, або якщо вони дзвонять з іншої країни, початковий 0 після коду країни слід опустити.

Міжнародний план нумерації Стандарт E.164 Міжнародного союзу електрозв'язку є міжнародним планом нумерації та встановлює телефонний код країни (код країни) для кожної організації-члена. Коди країн — це префікси національних телефонних номерів, які позначають маршрутизацію викликів до мережі підлеглої адміністрації номерного плану, як правило, країни або групи країн із єдиним планом нумерації, наприклад NANP. E.164 дозволяє максимальну довжину 15 цифр для повного міжнародного телефонного номера, що складається з коду країни, національного коду маршрутизації (коду регіону) та номера абонента. E.164 не визначає регіональні плани нумерації, але надає рекомендації щодо нових реалізацій і єдиного представлення всіх телефонних номерів.

Код країни Коди країни необхідні лише під час набору телефонних номерів в інших країнах, ніж вихідний телефон, але багато мереж дозволяють використовувати їх для всіх дзвінків. Вони набираються перед національним номером телефону.

Згідно зі специфікацією ITU-T E.123, міжнародні телефонні номери зазвичай вказуються в списках шляхом додавання перед кодом країни знака плюс (). Це нагадує абоненту набрати міжнародний код виходу країни, з якої здійснюється дзвінок. Наприклад, міжнародний префікс або код доступу в усіх країнах NANP становить 011 і 00 у більшості інших країн. На сучасних мобільних телефонах і багатьох послугах IP-телефонії знак плюс зазвичай можна набрати, і він функціонує безпосередньо як міжнародний код доступу. uses to perform endpoint discovery, and therefore E.164 numbers.

Спеціальні служби У системі телефонних кодів країн ITU изначив певні префікси для спеціальних служб, а також присвоює такі коди незалежним міжнародним мережам, таким як супутникові системи, що виходять за межі компетенції регіональних органів влади.

Деякі спеціальні сервісні коди:

+388 5 — спільний код для груп країн +388 3 — Європейський телефонний номерний простір — загальноєвропейські послуги (припинено) +800 — Міжнародний безкоштовний телефон (UIFN) +808 — зарезервовано для послуг спільного використання +878 — Універсальні персональні телекомунікаційні послуги +881 — Глобальна мобільна супутникова система +882 і +883 — міжнародні мережі +888 — міжнародні операції з ліквідації наслідків катастроф +979 — Міжнародна послуга преміум-тарифів +991 — Міжнародна телекомунікаційна служба публічного листування (ITPCS) +999 — зарезервовано для майбутньої глобальної служби

Супутникові телефонні системи Супутникові телефони зазвичай мають телефонні номери зі спеціальним кодом країни, наприклад:

Inmarsat : +870: SNAC (єдиний код доступу до мережі) ICO Global : +881 0, +881 1 Ellipso: +881 2, +881 3 : +881 6, +881 7 Globalstar : +881 8, +881 9 Emsat: +882 13 Thuraya : +882 16 ACeS : +882 20

Деякі супутникові телефони видаються зі звичайними телефонними номерами, як-от супутникові телефони Globalstar із номерами телефонів NANP.

Приватний план нумерації