Едвард Олександр Водсворт (; 19 жовтня 1889 — 21 червня 1949) — англійський художник, що на початку своєї кар'єри був пов'язаний з британським модерністським рухом Вортицизм. Під час Першої світової війни він брав участь в команді, яка на чолі з Норманом Вілкінсоном розробляла та наносила зразки сліпучого камуфляжу на кораблі британського Королівського флоту. Після війни спеціалізувався на морських сюжетах і натюрмортних композиціях темперою. Зробив значний внесок у розвиток сучасного мистецтва Великої Британії в міжвоєнний період.
Молодість і навчання Едвард Водсворт народився 19 жовтня 1889 року в Клекхітоні, Західний Йоркшир1891 census, Ancestry.co.uk shows Fred and his son living at Highfield House, Westgate, Cleckheaton. There was a live-in nurse, a cook and a housemaid. Barbara Wadsworth in her biography A Painter's Life(1989) gives her father's date of birth as 19 October 1889. This date is also used by Jonathan Black in Form, Feeling and Calculation(2005). However John Rothenstein in Modern English Painters Vol. 2 gives the date as 29 October 1889. It is this date that Richard Cork uses in Vorticism and Its Allies (1974) у родині Фреда та Ханни (уродженої Сміт) Водсворт. Його мати померла від післяпологового сепсису через дев'ять днів після пологів. Зрозуміло, що його батько був спустошений втратою і йому було важко налагодити контакт з дитиною, що призвела до смерті дружини. Фред був зайнятим батьком, оскільки керував процвітаючим сімейним бізнесом — Broomford Mill, який спеціалізувався на прядінні блискучої вовни для плетіння галунів для уніформи. У Едварда було самотнє дитинство, хоча його тітка Енні намагалась опікуватись ним. У віці 10 років його віддали на цілодобовий пансіон у школі Годбі в ІлкліBarbara Wadsworth Edward Wadsworth. A Painter's Life. (1989) Salisbury: Michael Russell, pages 4-11., а в 1903 році був відправлений до коледжу Феттес в Единбурзі. У той час Феттес мав репутацію «найжорсткішої школи на Британських островах» і Едвард «ненавидів більшу частину свого часу, проведеного там»Barbara Wadsworth (1989) page 13.
Фред Водсворт розраховував, що колись Едвард перебере на себе керівництво сімейним бізнесом, і, ймовірно, через те, що Broomford Mill мав важливу клієнтуру в Німеччині, Едварда у 1906—1907 роках відправили вивчати інженерію та німецьку мову в Мюнхені. Едвард не отримав ступінь інженера, але він вивчив німецьку мову, і, що найголовніше, у вільний час він вивчав мистецтво у школі Кніра. Тут він навчився ксилографії та малюванню. Мюнхен був відомим культурним осередком і Едвард долучився тут до жвавого мистецького та інтелектуального способу життя. Повернувшись додому, він оголосив, що хоче бути художником, що неприємно вразило його батькаBarbara Wadsworth (1989), page 22.
Школа мистецтв та одруження
Водсворт отримував 250 фунтів стерлінгів на рік — ймовірно, через трастовий фонд, заснований його тіткою ЕнніBarbara Wadsworth (1989) page p.23, що робило його фінансово незалежним від батька. Він навчався в Бредфордській школі мистецтв, перш ніж отримати стипендію в Школі мистецтв Слейда в Лондоні, і провів деякий час у Гаврі до початку осіннього семестру в 1909 роціEssay on Wadsworth, Richard Cork, Oxford Art Online. Серед його сучасників у школі були Марк Гертлер, Стенлі Спенсер, К. Р. В. Невінсон, Вільям Робертс і Дора Керрінгтон — «один із найвидатніших студентських класів в історії англійських мистецьких шкіл»Richard Ingleby 'Utterly Tired of Chaos' in C.R.W.Nevinson — The Twentieth Century' Merrell Holberton: London 1999, page 11 і його викладачі Генрі Тонкс і Філіп Вілсон Стір виставлявся в «імпресіоністському» стилі з Новим англійським мистецьким клубом, наголошуючи на дисципліні малювання як на «поясненні форми, аналізі її конструкції, підготовки та напрямку [напрямку кісток]» у їхньому викладанніquoted by Ruth Artmonsky 'Slade Alumni 1900—1914' published Artmonsky Arts (2001), page 3. Хоча товариство в Slade було соціально різноманітним, найближчі друзі Водсворта — К. Р. В. Невінсон і Адріан Аллінсон були з такого ж заможного середовища.
Лектором Водсворта з історії мистецтва в Slade був Роджер Фрай, який наприкінці 1910 року привіз до Лондона роботи тогочасних європейських художників, таких як Сезанн, Гоген і Ван Гог, на велику виставку «Мане та постімпресіоністи» в Grafton Galleries. Барбара Водсворт у своїй біографії «Життя художника. Едвард Водсворт» описувала, що під час навчання в Slade його стиль та мистецька техніка розвивались досить повільно і справжній естетичний стрибок він зробив лише після зустрічі з Персі Віндемом ЛьюїсомRuth Artmonsky (2001) page 22. У 1911 році він познайомився з Фанні Мері Евелі, професійною скрипалькою, старшою за Водсворта на десять років, і вони одружилися в квітні 1912 рокуLondon, England, Church of England Marriages and Banns 1754—1938, ancestry.co.uk до того, як Водсворт закінчив своє навчання в Slade. Вони оселилися на вулиці Глостер біля Кенсінгтон-Черч-стріт. Водсворт почав виставлятися, і в січні 1913 року робота Фрая була включена до «Другої постімпресіоністської виставки»The Wadsworth work was added to the exhibition for the last month of the exhibition only. Ця виставка відкрила Лондону «кубістичні» картини Пікассо та Брака, а Водсворт був включений до «Англійської групи», до якої входили художники Bloomsbury, такі як Дункан Грант, Віндем Льюїс і Стенлі СпенсерAnna Gruetzer Robins Modern Art in Britain 1910—1914 (1997) Merrell Holberton: London, p.89.
Футуризм і вортицизм
Водсворт виставляв деякі свої футуристичні картини на футуристичних виставках у галереї Доре. Хоча він був членом комітету, який організував вечерю на честь італійського художника-футуриста Філіппо Томмазо Марінетті в 1913 році, він був одним із ряду британських художників-авангардистів, які дедалі більше розчаровувались у зарозумілості італійця та висміювали публічне виконання Марінетті «Битви Адріанополя»Breaking The Rules, Bury, British Library, p112. Навесні 1914 року Водсворт виставляв гравюри на дереві в галереї Twenty-One Gallery в Лондоні і того ж року він також брав участь у виставці з London Group, Allied Artists' Salon і на виставці «Мистецтво XX століття» в галереї Whitechapel. Він був тісно пов'язаний з Віндемом Льюїсом і приєднався до його Rebel Art Group, а також підписав маніфест Vorticist, опублікований в журналі «Вибух» («Blast. Review of the Great English Vortex»), де він надав ілюстрації та рецензію на книгу Кандинського Concerning The Spiritual In ArtBlast 1, Lewis et al., Bodley Head, 1914. Сьогодні вортицистичні роботи Водсворта відомі завдяки його сміливим, експериментальним гравюрам на дереві, оскільки всі його картини олією періоду 1914—1918 років втрачені Richard Cork Vorticism and its Allies Tate Gallery, 1974, pages 80-85, here Cork itemises those paintings that are only known through photographic reproduction.
Перша світова війна
Через тридцять три дні після публікації маніфесту Вортицизму, Британія оголосила Німеччині війну. Після початку війни проект Вортицизм ще проіснував протягом року і в червні 1915 році організував виставку Vorticist у галереї Doré та здійснив видання другого номеру журнала «Blast», що був опублікований одночасно з виставкою — Водсворт зробив внесок в обидва. У січні 1916 року був прийнятий Закон про військову службу, що запровадив військову повинність для всіх неодружених чоловіків віком від 18 до 41 року. 10 червня 1916 року Водсворт записався до добровольчого резерву Королівського військово-морського флотуUK Navy Lists 1888—1970 ancestry.co.uk і на посаді тимчасового старшого лейтенанта був розміщений в порту Мудрос на острові Лемнос, Греція, де познайомився з Норманом Вілкінсоном. Саме завдяки клопотанню Вілкінсона він був демобілізований наступного року і взяв участь у проекті Вілкінсона щодо нанесення сліпучого камуфляжу на кораблі союзників, які базувалися переважно в Ліверпулі. Оптичний ефект сліпучого комуфляжа був призначений збивали з пантелику ворожі підводні човни, коли вони намагалися ідентифікувати типи суден і точно визначити їхній напрямок і швидкість рухуJonathan Black, Edward Wadsworth: Form Feeling and Calculation (2005) pages 29-33.. У цей час Водсворт створив низку малюнків і ксилографій із закамуфльованими кораблями, а наприкінці війни Канадський фонд меморіалів війни (CWMF) доручив йому створити полотно Сліпучі кораблі в сухому доку ЛіверпуліMaria Tippett, Art at the Service of War: Canada, Art, and the Great War.. Ця монументальна картина (10 футів на 12 футів) виставлялась в Лондоні, Нью-Йорку, Торонто та Монреалі в 1919 році разом із роботами, створеними для CWMF Полом Нешем, Віндемом Льюїсом, Вільямом Робертсом та Девідом БомбергомIn the early 1920s the whole collection was given to the National Gallery of Canada..
«Повернення до порядку»
Льюїс безуспішно намагався відродити рух Vorticist у 1920 році за допомогою виставки Групи X Heal's Mansard Gallery, London March-April 1920. Group X i.e. ten artists. Однак малюнки пером і тушшю промислових пейзажів, які Водсворт виставив там, були розроблені ним у моновиставку Чорна країна, яка також була пов'язана до публікаціїAn introduction to the book was by Arnold Bennett. Published in London, 1920.
У січні 1921 року батько Водсворта помер, залишивши йому майже чверть мільйона фунтівYorkshire Post 22 June 1949 cited by Jonathan Black (2005) page 42. Водсворт і Фанні провели відпустку в Ньюліні, штат Корнуолл, і пройшли південним узбережжям через Девон і Дорсет. Наступного року він повернувся до Портленда, малював етюди аквареллю та експериментував із темперою — засобом, пов'язаним із творчістю художників раннього Відродження. Темпера стане вибором Ведсворта протягом усього життя. Водсворт мав двох дітей — Барбару і Енн. На жаль, Енн померла від нефриту в березні 1922 рокуJonathan Black (2005) page 50.Серія пейзажів, що зображують дивовижно спокійні прибережні міста та порти Великобританії та Франції за допомогою темпери, сприймалася як Водсворт, який прийняв більш «натуралістичний» режим, але, мабуть, було б справедливіше сказати, що вони знаменували повернення до більш репрезентативного створення картин — позиція, яку прийняв інші художники-авангардисти — такі як Пікассо, Брак і Дерен у перші післявоєнні роки, і називаються «поверненням до порядку». Перша виставка темперного живопису Водсворта відбулася в Галереї Лестера в 1923 році — The Times відчула, що вони володіють «суворою та несентиментальною красою»The Times, 3 March 1923 .
«Провідний британський модерніст»
У другій половині 1920-х Водсворт зосередився на натюрмортних композиціях на морську тематику. Можливо, дотримуючись ідей, сформульованих ЛегеромJonathan Black (2005) page 67 і певною мірою втілених у роботах німецьких художників Neue Sachlichkeit, Водсворт зіставляв сучасні промислові об'єкти, такі як морське навігаційне обладнання, із символами культури та природними обєктами, такими як морські мушлі, використовуючи драматичні ефекти перспективи для контрасту малого з величезним. Його використання tтепиери створило певний реалізм, який здавався ультрасучасним, водночас повертаючись до минулого.
До кінця 1920-х Водсворт успішно виставлявся в Парижі та Лондоні. Його роботи були відтворені в європейських журналах про авангардне мистецтво such as the Belgian magazine Varietes where his work appears alongside that of Paul Klee, Giorgio de Chirico, Rene Magritte,Max Ernst and Pierre Roy, і його розглядали як «провідного британського художника-модерніста»Jonathan Black (2005) page 70.
Дух тридцятих
У 1927 році сім'я переїхала до «Dairy House» у Маресфілді, Східний Суссекс. Після суттєвої модернізації будинку та садів, Едвард і Фанні Водсворт протягом наступного десятиліття регулярно проводили в саду зустрічі на вихідних, пікніки та вечірки. Серед гостей були художники-авангардисти, такі як Пол Неш, Макс Ернст, П'єр Рой, Ласло Мохолі-Надь, Роланд Пенроуз, Лі Міллер і Генрі Мур, а також мистецтвознавці, актори, музиканти, оперні співаки та танцюристиJonathan Black (2005) page 66.