Швидкоплинне місячне явище (ШМЯ) — це короткочасна зміна світла, кольору або зовнішнього вигляду певного об'єкта або місця на поверхні Місяця. Термін був вжитий Патріком Муром, співавтором Технічного звіту НАСА R-277 «Хронологічний каталог зареєстрованих місячних подій» (Chronological Catalog of Reported Lunar Events), опублікованого в 1968 році.
Збереглися свідчення про швидкоплинні явища на Місяці, яким щонайменше 1000 років. Деякі з них спостерігалися незалежно кількома різними свідками або авторитетними вченими. Проте більшість повідомлень про швидкоплинні місячні явища є невідтворюваними та не супроводжувалися належними контрольними експериментами, за допомогою яких можна було б виокремити гіпотези для пояснення їх походження.
Більшість вчених, які досліджують Місяць, впевнені, що швидкоплинні події, як-от виділення газів і утворення ударних кратерів, дійсно мали місце протягом часу існування Місяця. Суперечки точаться лише щодо частоти таких подій.
Опис подій Повідомлення про швидкоплинні місячні явища варіюються від туманних плям на поверхні Місяця до постійних змін місячного ландшафту. Камерон поділяє їх на такі класи:
газоподібні, зокрема тумани та інші форми затемнення; почервоніння; зміна кольору на зелений, синій або фіолетовий; освітлення; потемнення.
Існує два великих каталоги швидкоплинних місячних явищ. Найсвіжішій із них містить 2254 події, починаючи з VI століття. Серед подій, які вважаються найбільш достовірними, принаймні третина припадає на околиці плато Аристарх.
Нижче описані найвідоміші історичні оповіді про швидкоплинні явища на Місяці.
До 1700 року
18 червня 1178 року п'ять або більше ченців із Кентербері повідомили про зрушення на Місяці незабаром після заходу сонця.Був яскравий молодий місяць, і, як завжди в цій фазі, його роги нахилилися на схід; і раптом верхній ріг розколовся надвоє. З середини цього розколу вирвався полум'яний факел, що вивергав на значну відстань вогонь, розпечене вугілля та іскри. Тим часом тіло місяця, розташоване внизу, немовби здригнулося в тривозі, і, кажучи словами тих, хто розповідав мені про це і бачив це на власні очі, місяць пульсував, як поранена змія. Згодом він повернувся до свого нормального стану. Це явище повторювалося з десяток разів або й більше, полум'я навмання приймало різні звивисті форми, а потім поверталося до нормального стану. Після цих перетворень місяць від рогу до рогу, тобто по всій своїй довжині, набув чорнуватого кольору.Цей опис виглядає дивовижним, імовірно, через те, що його автор не розумів сутність астрономічних явищ. У 1976 році Джек Гартунг припустив, що це є опис утворення . Однак новітні дослідження показують: дуже малоймовірно, що подія 1178 року була пов'язана з утворенням кратера Джордано Бруно або взагалі була справжнім швидкоплинним місячним явищем. Унаслідок зіткнення, яке залишило кратер аж 22 км завширшки, у космос були б викинуті мільйони тонн речовини Місяця. Це призвело б до безпрецедентно інтенсивного метеорного шторму на Землі впродовж принаймні тижня. У жодних відомих історичних записах, зокрема в кількох астрономічних архівах з усього світу, не знайдено згадок про настільки потужний штормKettlewell, Jo (1 May 2001). «Historic lunar impact questioned». BBC. Retrieved 13 July 2013.. З огляду на це існує підозра, що група монахів — єдині відомі свідки події — побачила атмосферний вибух метеора, який летів прямо в їхній бік, і його положення на небі випадково збіглося з набагато віддаленішим Місяцем«The Mysterious Case of Crater Giordano Bruno». NASA. Retrieved 13 July 2013.. 26 листопада 1540 року між Морем Ясності і Морем Дощів помічене швидкоплинне явище. Ця подія зображена на сучасній дерев'яній гравюріBarbara M. Middlehurst, An Analysis of Lunar Events, Reviews of Geophysics, May 1967, Vol.5, N°2, page 173.
1701—1800 роки
Увечері 16 серпня 1725 року італійський астроном побачив смугу червоного світла на дні кратера Платон: «схожу на стрічку, що тягнеться прямо від одного кінця до іншого» вздовж великої осі еліпса кратераBianchini, Observations concerning the planet Venus, translated by Sally Beaumont, Springer, 1996, p. 23, from Bianchini, Hesperi et phosphori nova phaenomena, Rome, 1728, pp. 5-6. У ніч на 19 квітня 1787 року британський астроном Вільям Гершель помітив три червоні сяючі плями на темному боці МісяцяHerschel, W. (1956, May). Herschel's ‘Lunar volcanos.’ Sky and Telescope, pp. 302—304. (Reprint of An Account of Three Volcanos in the Moon, William Herschel's report to the Royal Society on April 26, 1787, reprinted from his Collected Works (1912))https://arxiv.org/ftp/arxiv/papers/1804/1804.08716.pdf. Він повідомив про свої спостереження короля Георга III та інших астрономів. Гершель пояснив це явище виверженням вулканів і вважав, що яскравість найяскравішого з трьох перевищує яскравість комети, відкритої 10 квітня того ж року. Його спостереження були зроблені під час полярного сяйва над Падуєю (Італія). Полярне сяйво далеко на південь від полярного кола було рідкісно активним. Спостереження Гершеля відбулися за кілька днів до того, як кількість сонячних плям досягла піку в травні 1787 року. У грудні 1787 року мальтійський спостерігач на ім'я д'Ангос побачив сяючу точкуK.E.Chilton, Journal of the Royal Astronomical Society of Canada, Vol.63, page 203. 26 вересня 1789 року німецький астроном помітив цятку світла біля східного підніжжя місячних Альп. Її було видно на нічному боці Місяця, і неозброєним оком вона виглядала як зоря 5-ї зоряної величиниT.W.Webb, Celestial Objects for Common Telescopes, Volume 1: The Solar System, page 113. 15 жовтня 1789 року той же Й. Є. Шрьотер спостерігав два яскраві спалахи світла, кожен із яких складався з багатьох окремих маленьких іскор. Вони з'явилися на нічному боці Місяця поблизу кратера Платон і в Морі ДощівK.Bispham, Schröter and Lunar Transient Phenomena, Journal of the British Astronomical Association, 78:381, 1968. У 1790 році сер Вільям Гершель бачив одну або кілька зореподібних об'єктів на Місяці під час його затемнення. 1–2 листопада 1791 року Шрьотер помітив чашоподібний кратер Посідоній А на дні кратера Посідоній без внутрішньої тініA.J.M.Wanders, Op Ontdekking in het Maanland, blz 352. У 1794 році поширилося повідомлення про можливість побачити вулкан на Місяці неозброєним окомK.E.Chilton, Journal of the Royal Astronomical Society of Canada, Vol.63, page 203.
1801—1900 роки
Між 1830 і 1840 роками німецький астроном Йоганн Генріх фон Медлер спостерігав об'єкт яскравого червонуватого відтінку на схід від в Океані БурHarold Hill, A Portfolio of Lunar Drawings, page 94. Див. також нижче спостереження Баркрофта в 1940 році, Хааса в 1941-му, Баума в 1951-му та Хілла в 1988-му. 24 листопада 1865 року Вільямс і ще двоє людей упродовж 1,5 годин спостерігали чітку яскраву пляму, схожу на зорю 8-ї зоряної величини, на темній стороні поблизу в Море ДощівT.W.Webb: Celestial Objects for Common Telescopes, Volume 1: The Solar System, page 125 (lunar crater N°128: Carlini).. У 1866 році досвідчений спостерігач і картограф Місяця Й. Ф. Юліус Шмідт заявив, що змінив свій вигляд. Ґрунтуючись на кресленнях, зроблених раніше Шрьотером, а також на особистих спостереженнях і малюнках, зроблених між 1841 і 1843 роками, він заявив, що кратер «під час косого освітлення взагалі не видно» (виділено ним), тоді як на в умовах високої освітленості його було видно як яскраву пляму. Ґрунтуючись на повторних спостереженнях, він далі заявив, що «Лінней ніколи не можна побачити за жодного освітлення як кратер нормального типу» і що «відбулася локальна зміна». Нині Лінней видно як звичайний молодий ударний кратер діаметром приблизно 2,4 км. 4 січня 1873 року французький астроном Етьєн Леопольд Трувело спостерігав , який був «наповнений туманом»Patrick Moore: New Guide to the Moon, page 289. 31 серпня 1877 року англійський астроном-любитель помітив якесь фосфоресцентне світіння на затіненій південній частині огородженої рівнини кратера ПлатонA.J.M.Wanders, Op Ontdekking in het Maanland, blz 356. 6—7 серпня 1881 року німецький астроном Герман Йозеф Кляйн спостерігав область кратерів Аристарх і Геродот і помітив сильний фіолетовий відблиск із якимось туманомA.J.M.Wanders, Op Ontdekking in het Maanland, blz 159. 27 березня 1882 року Артур Вільямс побачив поверхню кратера Платон під час сходу Сонця, яка «сяяла дивним молочним світлом»A.J.M.Wanders, Op Ontdekking in het Maanland, blz 356. V.A.Firsoff, The Old Moon and the New, page 183. 3 липня 1882 року кілька жителів міста Лебанон (Коннектикут) спостерігали два пірамідальних сяючих виступи на верхньому краї Місяця. Виступи не були великими, але надавали Місяцю вигляду «рогатої сови чи голови англійського бультер'єра»«A Curious Appearance of the Moon», Scientific American, 46:49, 1882. 19 лютого 1885 року Грей побачив, як маленький кратер біля більшого світився тьмяно-червоним «з яскравим контрастом»V.A.Firsoff, The Old Moon and the New, page 185. 21 лютого 1885 року Нопп спостерігав червоні плями в кратері Кассіні. У 1887 році французький астроном-любитель і селенограф помітив тимчасову білу пляму в центральній частині кратера ГеродотHarry De Meyer, Maanmonografieën P.72, Vereniging Voor Sterrenkunde (VVS), 1969. У 1892 році американський астроном Едвард Емерсон Барнард виявив чашу , заповнену сяючою імлоюV.A.Firsoff, The Old Moon and the New, page 183. У 1891—1897 роках американський астроном Вільям Генрі Пікерінг робить ескізи ймовірного викиду пари з T.W.Webb, Celestial Objects for Common Telescopes, Volume 1: The Solar System, page 161. На фотографії, зробленій 26 серпня 1898 року паралельно обрію, опинився невеликий чашоподібний кратер Посідоній С на дні кратера Посідоній як яскрава пляма без тіні, хоча термінатор (лінія розділення дня й ночі) був поручA.J.M.Wanders, Op Ontdekking in het Maanland, blz 354.
1901—1950 роки
На фотографії, зробленій 30 вересня 1901 року паралельно обрію, чашоподібний кратер Посідоній С зображено як витягнуту яскраву пляму без тіні, хоча фотографія була зроблена незадовго до заходу сонця в кратері Посідоній. У 1902 році французький астроном Альбер Шарбоно (Albert Charbonneaux), використовуючи 33-дюймовий телескоп-рефрактор Медон у Паризькій обсерваторії, помітив невелику білу хмару на захід від Patrick Moore, New Guide to the Moon, page 203. У 1905 році німецький астроном спостерігав яскраву пляму в місці розташування чашоподібного кратера Посідоній C на дні кратера ПосідонійA.J.M.Wanders, Op Ontdekking in het Maanland, blz 353. 19 травня 1912 року австрійський астроном і піонер ракетної техніки Макс Вальє помітив невелику червону ділянку, що світилася на нічній стороні Місяця. У січні 1913 року Вільям Генрі Пікерінг спостерігав останнє із серії вивержень якоїсь білої речовини в «Change in a Lunar Crater», American Journal of Science, 4:38:95, 1914. 15 червня 1913 року британський інженер-будівельник і астроном спостерігав «маленьку червонувату пляму» в кратері СаутV.A.Firsoff, The Old Moon and the New, page 185. T.W.Webb, Celestial Objects for Common Telescopes, Volume 1: The Solar System, page 163. 22 лютого 1931 року Джулія спостерігала червонувате світіння в кратері Аристарх. Того ж року в тому ж місці британський бізнесмен і астроном-любитель і (?), а також (1867—1908) спостерігали блакитний «відблиск». 17 червня 1931 року Н. Дж. Гіддінгс (N.J. Giddings) і його дружина спостерігали незвичайні спалахи світла (блискавкоподібні явища) на нічній стороні МісяцяN.J.Giddings, «Lightning-like phenomena on the Moon», Science, 104:146, 1946. 2 серпня 1939 року британський спостерігач за Місяцем Патрік Мур помітив, що внутрішню деталь рівнини дна кратера Шіккард, оточеної стінами, сховав великий туман. У 1940 році американський астроном-любитель Девід Баркрофт (David P. Barcroft, 1897—1974) спостерігав яскраве червонувато-коричневе забарвлення поблизу в Океані Бур. Див. також вище спостереження Медлера між 1830 і 1840 роками, Баума в 1951 році та Гілла в 1988 році.