Гелен Сузман, , DBE (уроджена Гавронська; — ) — південноафриканська активістка та політикиня, що виступала проти апартеїду. Вона представляла низку ліберальних і лівоцентристських опозиційних партій протягом свого 36-річного перебування в , яка складалася лише з білих та була контрольована Національною партією в розпал апартеїду. Двічі номінована на Нобелівську премію миру.
Сузман була організаторкою зустрічі, під час якої в 1959 році була заснована , і була її єдиною представницею зі 160 членів у Народній раді протягом тринадцяти років. Сузман була єдиною в південноафриканському парламенті, хто послідовно й однозначно виступав проти будь-якого законодавства про апартеїд.
Вона відіграла важливу роль у покращенні умов ув'язнення для членів забороненого Африканського національного конгресу, включно з Нельсоном Манделою, попри її застереження щодо революційної політики Мандели, а також була відома тим, що використовувала свій парламентський привілей, щоб уникнути урядової цензури та передавати ЗМІ інформацію про найгірші зловживання урядовців щодо апартеїду.
Раннє життя Обоє батьків Сузман були литовсько-єврейськими іммігрантами. Два брати з родини Гавронських і дві сестри з родини Давид емігрували з Литви до ПАР в різний час на початку 20 століття. Два брати зрештою одружилися з обома сестрах. Брати Гавронські оселилися в Трансваалі, а сестри Давід переїхали жити в КімберліGastrow, Shelagh. 1987. Who's Who in South African Politics. Johannesburg: Ravan Press.. Гавронські займалися м'ясною промисловістю — м'ясом, шкурами, кістковим борошном — усім, що могли виробити. Згодом вони почали займатися землеробством і стали ще більш заможними.
Самуель (1888—1965) і Фріда (1888—1917) Гавронські мали двох доньок, а саме Гелен та її сестру Гертруду. Коли Гелен народилася 17 листопада 1917 року в тодішньому шахтарському містечку Джермістон, Гертруді було чотири роки й шість місяців. Коли Гелен було лише два тижні, її 28-річна мати померла від післяпологових ускладнень. Через 10 років Самуїл Гавронський одружився вдругеKahn, E.J. jr. in Lee, Robin. 1990. Values Alive. A Tribute to Helen Suzman. Johannesburg: Jonathan Ball Publishers..
Як і у випадку з багатьма іншими єврейськими дівчатами в той час, Сузман здобула освіту в католицькій монастирській школі Парктаунського монастиряDie skole se geskiedenis .. Черниці вчили дівчат перемагати за будь-яку ціну, бо якщо програвали, старша монахиня давала їм прочухана. Сузман відчувала, що це добре підготувало її до політики: «У політиці не можна програвати».
Сузман не набула своєї політичної обізнаності в батьківському домі, оскільки вона не могла пригадати в дорослому віці, щоб її батько коли-небудь вважав темношкірих людей чимось іншим, крім «слуг». Після того, як її обрали до парламенту, вона двічі намагалася нагадати йому, що «чорні люди у ПАР підлягають багатьом обмеженням, які йому довелося пережити в ранньому житті як єврею в Російській імперії». Підростаючи, сама Сузман не мала контакту з темношкірими людьми, окрім як з домашніми робітниками.
Післяшкільна освіта та шлюб На початку 1934 року, коли Сузман ледь виповнилося 16 років, вона вступила до Вітватерсрандського університету (Вітс) на ступінь бакалавра. з такими предметами, як економіка, бухгалтерський облік і, пізніше, економічна історія. Наприкінці другого курсу вона здійснила студентську поїздку до Лондона, де жила її сестра. Сузман також сподівалася, що зможе вступити до Лондонської школи економіки, але батько наполіг, щоб вона повернулася додому. Гелен повернулася до Вітватерсранда, але її вигнали на третьому курсі. Пізніше вона прийшла до висновку, що була занадто молода, коли вступала до аспірантури.
Невдовзі після того, як вона покинула навчання, одного разу вона каталася верхи в школі верхової їзди й познайомилася з лікарем, який був старший за неї на 14 років. Доктор Мозес Мейер Сузман (6 березня 1904 — 11 липня 1994) був одним із восьми дітей багатого гуртового продавця тютюну. У 1937 році вони одружилися у Великій синагозі на Волмарансстраат, Йоганнесбург.
Пізніше доктор Сузман став лікарем-терапевтом, який спеціалізувався на захворюваннях серця, крові та нервової системи. Він практикував у Йоганнесбурзі до своїх вісімдесяти років. Під час засідань парламенту Гелен прилітала до Йоганнесбурга кожні вихідні, щоб провести два дні з чоловіком.
У подружжя Сузманів народилося дві дочки. Молодша Патриція стала нефрологом, останні роки жила і працювала в Бостоні, США. Френсіс, старша, була історикинею мистецтва, одружилася з професором права Джеффрі Джовеллом і переїхала в Лондон. Френсіс та Джеффрі закінчили Гарвард. Їхня перша дитина, Джоанна, народилася в Массачусетсі, а друга, Даніель, у Канаді, де сім'я жила деякий час.
Невдовзі після народження Френсіс, Сузман повернулася до Вітса й здобула там ступінь у 1942 році. У той час розгорталася Друга світова війна. Прем'єр-міністр Джон Форстер, з яким Сузман пізніше матиме багато спільного в парламенті, і його політичні однодумці, які ще не пробачили британцям страждань під час другої англо-бурської війни, приєдналися до Оссевабрандвага, який мав на меті скинути уряд у Південно-Африканському Союзі та замінити його нацистським урядом. Мозес Сузман у той час працював у південноафриканському медичному корпусі й, поки Гелен була вагітна другою дитиною, пішов служити підполковником у військовий госпіталь у Єгипті. Він майже два роки провів на віддалених постах. Тим часом Гелен узяла тайм-аут, щоб доглядати за своїми двома доньками та попрацювати у Військовому фонді генерал-губернатора, а потім статистикою у Раді військових припасів, де її обов'язком було вишукувати людей, які незаконно отримали вигоду від воєнних дій.
Після Другої світової війни У 1945 році Університет Вітватерсранда запропонував Сузман працювати репетиторкою за сумісництвом, і незабаром вона була призначена викладачкою економічної історії. Тут Гелен працюватиме вісім років. Згодом вона все більше й більше цікавилася політикою й стала брати участь у багаторасовому Південноафриканському інституті расових відносин.
Наприкінці 1945 року прем'єр-міністр Ян Смутс призначив комісію з розслідування законів, що стосуються міських темношкірих людей. Комісію мав очолити суддя з Апеляційного суду. Інститут попросив Сузман, яка невдовзі стала членом виконавчої ради, допомогти підготувати їхнє подання до Комісії Фегана. Через 40 років Гелен сказала, що пізно почала працювати в цій сфері, але «як тільки почала працювати, стала абсолютно одержима нею». Наприкінці вісімдесятих, під час дебатів щодо законопроєкту про скасування імміграційного контролю в Народній раді, Сузман сказала, що «саме вивчення системи праці мігрантів привело мене в політику». Комісія Фейгана нарешті виявила, що «міграція темношкірих людей до міст є природним економічним явищем, яке можна регулювати та керувати, але не можна повернути в колишній стан»Cameron, Trewhella (hoofred.) 1986. Nuwe Geskiedenis van Suid-Afrika. Kaapstad en Pretoria: Human & Rousseau.. Прем'єр-міністр Смутс прийняв рекомендації комісії про те, що чорношкірі люди приїхали, щоб назавжди оселитися в «білих» міських районів і що законодавство повинно визнавати цю реальність, а також те, що стабільна, закріплена чорношкіра робоча сила в міських районах може створити надійну робочі ресурси для підприємств і фабрик і бути корисною для сектору роздрібної торгівлі. Однак перш ніж Смутс зміг вжити заходів відповідно до висновків комісії Фейгана, Національна партія виграла вибори 1948 рокуSchoeman, B.M. 1977. Parlementêre verkiesings in Suid-Afrika 1910—1976. Pretoria: Aktuele Publikasies.. Після цього Національна партія, яка була при владі з 1924 по 1933 рік і вже запровадила багато своїх законів на користь апартеїду, повернулася до застарілого уявлення про те, що чорні люди були лише тимчасовими прибульцями в «білих» міських районах.
Політична дільність Пріоритетом Сузман, окрім сім'ї, була медицина, але до 1949 року вона вже настільки цікавилася політикою, що створила відділення в кампусі Вітса для студентів і викладачів. Протягом цього часу Національна партія доповнила чинне законодавство рядом нових обмежень для темношкірих південноафриканців, від Закону про групові зони до Закону про окремі заклади, про резервування робочих місць, освіту, заборону змішаних шлюбів, придушення комунізму (до якого з часом вносилися 84 поправки, щоб зробити його ще суворішим) і про расову класифікацію. За 36 років роботи в Народній раді жодна з пропозицій Сузман не була прийнята, але наприкінці своєї кар'єри вона могла принаймні спостерігати, як було скасовано багато законів, проти яких вона так завзято боролася, особливо це стосувалося законів про перепустки та закону про контроль притоку.
Ближче до кінця 1952 року лідери Народної ради в заможному виборчому окрузі у північному передмісті Йоганнесбурга вирішили, що хтось має замінити їхнього представника в Народній раді Союзу, Еріка Белла, який був обраний без конкурентів у 1943 (коли було створено виборчий округ) і 1948 роках. З моменту свого заснування і до скасування трипалатного парламенту Гоутон був одним із небагатьох виборчих округів, у якому Національна партія ніколи не могла перемогти, і який завжди безпечно був у руках опозиції, будь то , та її наступники чи . Тож будь-хто, висунутий на виборах 1953 року кандидатом від Гоутона від, міг бути впевнений, що він або вона потрапить до Народної ради, незалежно від того, буде висунута туди кандидатура чи ні. До участі в тристоронній боротьбі за номінацію були запрошені Сузман і Джойс Варінг. Після цього доктор Сузман закликав дружину балотуватися (її дочкам на той час було 10 і 13 років), з чим Гелен погодилася, мабуть, тому, що вважала свої шанси невеликими. Але також тому, що, як вона пізніше розповіла, «найбільш руйнівна річ, яку ви можете зробити в Південній Африці сьогодні, це жити тут і нічого не робити із ситуацією, насолоджуватися м'ясом, яке є тут для всіх нас (білих людей), й абсолютно нічого не робити з основною несправедливістю навколо нас». Сузман була висунута та обрана без конкурентів на виборах у квітні 1953 року й потрапила в парламент.
Народна рада ПАР Сузман дебютувала в Народній раді в Кейптауні в липні 1953 року. Під час першого засідання вона зупинилася в готелі, але пізніше купила трикімнатну квартиру з краєвидом на Столову гору. Після шокової поразки Національної партії (прихильники апартеїду) в 1948 році стан партій у Народній раді був таким: 70 членів Нацпартії (НП) плюс дев'ять від , порівняно з 65 членами від опозиційної (ОП) плюс шість від . Ця незначна більшість НП значно зміцнилася після того, як вона отримала всі шість місць на перших виборах до парламенту ПАР у Південно-Західній Африці в 1950 році. На загальних виборах 1953 року, попри рішучі зусилля ОП, за підтримки команди ветеранів Другої світової війни на чолі з , НП збільшила кількість місць до 95 порівняно з 57-ма в ОП (плюс підтримка п'ятьох лейбористів).
Одним із колег Сузман, який став її другом на все життя, був , який залишався в Народній раді до смерті свого батька-гірничого магната в 1957 році, коли він пішов у відставку з парламенту, щоб керувати бізнес-імперією Оппенгеймера.