Засвоєння другої мови (також вивчення другої мови, опанування другої мови, оволодіння другою мовою, англ. second-language acquisition — SLA) — процес, за допомогою якого люди вивчають другу мову, а також наукова дисципліна, присвяченою вивченню цього процесу. Строго кажучи, йдеться про засвоєння необов'язково другої, а радше ще однієї мови, тобто незнайомої, на додаток до вже засвоєних. Деякі (але не всі) науковці вважають засвоєння другої мови субдисципліною прикладної лінгвістики. Воно також є об'єктом дослідження з боку низки інших дисциплін, як-от психологія та освіта.
Загальний опис Центральною темою в дослідженнях засвоєння другої мови є міжмовна взаємодія — ідея про те, що мова, якою користуються ті, хто її вивчає, є не просто результатом відмінностей між уже відомими їм мовами і мовою, яку вони вивчають, а повноцінною мовною системою із власними систематизованими правилами. Ця міжмовна взаємодія поступово розвивається в міру того, як учні знайомляться з мовою, яку вивчають. Порядок, у якому учні засвоюють особливості нової мови, залишається напрочуд постійним незалежно від того, які мови для них рідні і чи мали вони мовну підготовку. Однак мови, які учні вже знають, можуть мати значний вплив на процес вивчення нової мови. Цей вплив відомий під назвою мовна інтерференція.
Основним чинником, який впливає на засвоєння другої мови, є вхідний мовний матеріал, який отримують учні. Що довше вони занурені в мову, яку вивчають, і що більше часу вони витрачають на добровільне читання, то досвідченішими вони стають.
Гіпотеза вхідного матеріалу, розроблена лінгвістом Стівеном Крашеном, передбачає, що для засвоєння другої мови необхідна лише зрозуміла вхідна інформація. Крашен розрізняє засвоєння мови і вивчення мови (відмінність між засвоєнням і вивченням) і стверджує, що засвоєння є підсвідомим процесом, тоді як вивчення — свідомим. Згідно з цією гіпотезою, процес засвоєння мови L2 (мова 2) відбувається так само, як і засвоєння мови L1 (мова 1). Навчання, з іншого боку, передбачає свідоме вивчення й аналіз мови, що вивчається. Крашен стверджує, що свідомо вивчені мовні правила відіграють обмежену роль у використанні мови і виконують радше роль спостерігача, який перевіряє, як сформульоване висловлювання другою мовою — виходячи з того, що учень має час, достатні знання і бажання вчитися (гіпотеза спостерігача).
Подальша робота інших дослідників над та показала, що для досягнення більш просунутих рівнів учням можуть також знадобитися спеціальні засоби для взаємодії і створення результатів.
Дослідження того, як саме учні опановують нову мову, охоплює кілька різних областей. Основна увага спрямована на пошук доказів того, якими є базові лінгвістичні навички — вродженими (природа), набутими (виховання) чи це поєднання цих двох атрибутів.
Підходи до засвоєння мови Когнітивні підходи до дослідження засвоєння другої мови передбачають дослідження того, які процеси відбуваються в мозку людини, яка вивчає незнайому їй мову, — наприклад, як увага до мови впливає на здатність її вивчати або як засвоєння мови пов'язане з короткочасною та довготривалою пам'яттю.
У рамках соціокультурних підходів відкидається уявлення про те, що засвоєння другої мови є суто психологічним феноменом, і здійснюється спроба пояснити його в соціальному контексті. Деякі ключові соціальні фактори, які впливають на засвоєння другої мови, — це ступінь занурення, зв'язок зі спільнотою, пов'язаною із засвоюваною мовою, і стать учня.
У лінгвістичних підходах мова розглядається окремо від інших видів знань і здійснюються спроби пояснити засвоєння другої мови за допомогою масштабних лінгвістичних досліджень. Існує також значна кількість досліджень про те, як на засвоєння другої мови впливають індивідуальні фактори, як-от вік і стратегії навчання.
Часто обговорюваною темою стосовно віку засвоєння другої мови є , яка передбачає, що після певного віку в дитинстві людина втрачає здатність вповні вивчити іншу мову. Ще одна цікава тема засвоєння другої мови — відмінності між дорослими й дітьми. Навчальні стратегії зазвичай класифікуються як навчальні або комунікативні та розроблені для покращення відповідних навичок засвоєння.
Афективні фактори — це емоційні чинники, які впливають на здатність людини вивчати іншу мову (научуваність). Найпоширенішими афективними факторами, що впливають на засвоєння мови, є тривожність, особистість, соціальні настанови та мотивація. У сфері особистості на навчання можуть впливати, зокрема, інтровертність та екстравертність.
Можливий також процес, зворотний до засвоєння, — . Найчастіше він спричинений недостатнім використанням другої мови або відсутністю контакту з нею. Ступінь відходу залежить від низки факторів, зокрема рівню , віку, соціальних факторів та мотивації на час засвоєння. І, нарешті, під час досліджень в аудиторіях вивчається вплив процесу навчання мови на її засвоєння.
Визначення Другою мовою називають будь-яку мову, вивчену на додаток до рідної мови людини. Хоча ця концепція називається «засвоєння другої мови», мова може йти про третю, четверту мову і так далі. Засвоєння другої мови стосується того, як саме діють учні, і хоча навчання може вплинути на засвоєння, воно не стосується практики викладання мови. Термін «засвоєння» спершу використовувався, щоб підкреслити несвідомий характер процесу навчання made a sharp distinction between learning and acquisition, using learning to refer to the conscious aspects of the language learning process and acquisition to refer to the subconscious aspects. This strict separation of learning and acquisition is widely regarded as an oversimplification by researchers today, but his hypotheses were very influential and the name has stuck., але останніми роками навчання та засвоєння використовують переважно як синоніми.
Засвоєння другої мови може включати , але зазвичай не включає двомовність. Більшість дослідників засвоєння другої мови вбачають двомовність не процесом, а результатом вивчення мови і вважають, що цей термін стосується вільного володіння мовою на рівні рідної. Письменники в таких галузях, як-от освіта й психологія, однак, часто використовують двомовність вільно для позначення всіх форм багатомовності. Засвоєння другої мови також не слід протиставляти засвоєнню іноземної мови; навпаки, вивчення інших і іноземних мов потребують тих самих фундаментальних процесів у різних ситуаціях.
Підґрунтя досліджень
Навчальна дисципліна «Засвоєння другою мовою» є піддисципліною прикладної лінгвістики. Вона має широку основу і є відносно новою. Як і інші галузі лінгвістики, засвоєння другої мови тісно пов'язане із психологією та освітою. Щоб відокремити навчальну дисципліну від власне процесу навчання, використовуються також терміни дослідження засвоєння другої мови, вивчення другої мови та дослідження вивчення другої мови.
Дослідження засвоєння другої мови почалися як міждисциплінарна сфера; через це визначити точну дату їх початку досить складно. Проте засадничими для розвитку досліджень засвоєння другої вважаються дві статті: есе Піта Кордера The Significance of Learners' Errors (1967)https://edisciplinas.usp.br/pluginfile.php/5732715/mod_resource/content/1/Corder%201968%20%281%29%20errors.pdf і стаття Ларрі Селінкера Interlanguage (1972).
У наступні десятиліття ця галузь отримала значний розвиток. З 1980-х років засвоєння другої мови вивчається з різних дисциплінарних і теоретичних точок зору.
На початку 2000-х деякі дослідження припускали еквівалентність між засвоєнням людських мов і комп'ютерних мов (як-от Java) дітьми у віці від 5 до 11 років, хоча ця ідея не стала загальноприйнятою серед педагогів. Сьогодні важливими підходами в галузі стали системна функціональна лінгвістика, соціокультурна теорія, когнітивна лінгвістика, універсальна граматика Ноама Чомські, теорія набуття навичок і конекціонізм.
Про те, як саме вивчається мова, точиться багато суперечок, і багато питань досі залишаються невирішеними. Існує чимало теорій засвоєння другої мови, але жодна з них не приймається як повне пояснення всіма дослідниками. Зважаючи на міждисциплінарний характер галузі засвоєння другої мови, в осяжному майбутньому цього й не очікується. Утім, здійснювалися спроби сформувати більш уніфікований підхід, у рамках якого поєднувалися б дослідження засвоєння першої мови та другої мови.
Етапи засвоєння другої мови
Етапи засвоєння другої мови за Крашеном Стівен Крашен поділяє процес засвоєння другої мови на п'ять етапів:
період попереднього опрацювання (preproduction); період початкового опрацювання (early production); початок мовлення (speech emergence); володіння на середньому рівні (intermediate fluency); вільне володіння на просунутому рівні (advanced fluency).
Перший етап — період попереднього опрацювання — називають також . Учні на цьому етапі мають пасивний словниковий запас до 500 слів, але другою мовою ще не розмовляють. Не всі учні проходять період мовчання: деякі починають розмовляти іншою мовою одразу, хоча створювані ними фрази іноді нагадують радше імітування, а не творче використання мови. Деякі мовні курси передбачають, що учні намагаються розмовляти іншою мовою від самого початку її засвоєння. В учнів, які пройшли період мовчання, він може тривати від трьох до шести місяців.
Другим за Крашеном етапом засвоєння незнайомої мови є період початкового опрацювання, під час якого учні вчаться говорити короткими фразами з одного-двох слів і запам'ятовують словосполучення, але вживають їх із помилками. Активний і пасивний словниковий запас учнів на цьому етапі становить близько 1000 слів. Цей етап зазвичай триває близько шести місяців.
Третій етап — початок мовлення. Тут словниковий запас збільшується приблизно до 3000 слів. Учні вже здатні спілкуватися простими запитаннями і фразами, але припускаються численних граматичних помилок.
Четвертий етап — володіння на середньому рівні. На цьому етапі словниковий запас зростає до прибл. 6000 слів, завдяки чому учні складають речення зі складнішою структурою і вже можуть висловлювати свої думки. У складних реченнях кількість помилок залишається досить великою.
Останній етап — вільне володіння на просунутому рівні — починається на п'ятий-десятий рік вивчення мови. На цьому етапі учні читають і розмовляють на рівні, близькому до носіїв мови.
Крашен розробив також кілька гіпотез щодо природи мисленнєвих процесів тих, хто вивчає другу мову, і розвиток їхньої самосвідомості. Найвідомішими з цих гіпотез є теорія спостерігача (Monitor Theory) та гіпотеза афективного фільтра (Affective Filter hypothesis).
Етапи засвоєння другої мови за Кляйном і Пердью З початку 1980-х років в під керівництвом та координуванням Клайва Пердью (Clive Perdue) здійснювався масштабний проєкт, у рамках якого досліджувалося, як засвоюють другу мову дорослі іммігранти, що приїжджають до Європи. Його результати було опубліковано на початку 1990-х років. Згідно з ними, засвоєння другої мови відбувається в три етапи:
Початкова сукупність знань (pre-basic variety), або номінальна структура висловлювань (nominal utterance organisation). Базова сукупність знань (basic variety), або нефінітна структура висловлювань (infinite utterance organisation). Розширена сукупність знань (post-basic variety), або фінітна структура висловлювань (finite utterance organisation)Hendriks, H. (2005). The Structure of Learner Varieties: Introduction to the volume. Hendricks, H.(Hg.): The Structure of Learner Varieties. Berlin: de Gruyter, 1-18.Perdue, Clive 1996 Pre-basic varieties: the first stages of second language acquisition. Toegepaste Taalwetenschap in Artikelen 55: 135—150Klein, Wolfgang and Clive Perdue (1997) The Basic Variety or: Couldn't natural languages be much simpler? Second Language Research 13,4: 301—347.Klein, Wolfgang and Clive Perdue (1992) Utterance Structure: Developing Grammars Again. Amsterdam: John Benjamins..