Недужий Дойчин (, , болг. Болен Дойчин, Bolen Doychin, македон. Болен Дојчин, Bolen Dojčin) — герой південнослов'янської епічної поезії. Сербська версія пісні була вперше записана Вуком Караджичем, який почув її від купця з Боснії, якого він зустрів у Сремських Карловцях у 1815 році.В.Ђ., „Поговор - О певачима“, во: Војислав Ђурић, Антологија српских народних јуначких песама. Београд: Српска књижевна задруга, 2012, стр. 490.
Походження Невідомо, чи є в основі образу Недужого Дойчина історична особа. Можливими кандидатами є деспоти Іоанн VII Палеолог та Андронік Палеолог, які правили Салоніками з 1402 по 1408 та з 1408 по 1423 роки відповідно. Вони захищали місто від османів, і обидва були відомі слабким здоров'ям.Delić 2011, pp. 105–9
Епічна поезія про Недужого Дойчина могла виникнути під впливом оповідей про чудеса святого Димитрія, покровителя Салонік. Кажуть, що він врятував місто, коли його взяли в облогу слов'яни та авари наприкінці VI століття. Святий з'явився на стінах міста у вигляді воїна, озброєного списом. Щоб Дойчин зміг піднятися з ліжка, сестра міцно обмотала його ноги й тулуб бинтом, бо його кістки роз'єдналися. Це нагадує кістки святого, покладені в раку.Delić 2011, pp. 110–11 Недужий Дойчин також інтерпретується як «утілення прагнення пригнобленого і приниженого народу до помсти».Djurić 1966, p. 329
Примітки
Література