Лінія Брюніг — Напф — Ройс, також відома як Ясовий кордон () — культурна межа у Швейцарії, що пролягає приблизно повздовж перевалу Брюніг, пасма Напф і річки Ройс. Лінію, розташовану приблизно за 50—100 кілометрів на схід від романо-германської мовної межі (Рештіграбен), у 1947 році визначив фольклорист Ріхард Вайс.Alban Frei: Ein «Dokument des geistigen Selbstbehauptungswillens der Schweiz». Der Atlas der schweizerischen Volkskunde und die Nationalisierung der Volkskunde in der Schweiz. In: Sabine Eggmann, Marius Risi, Franziska Schürch (Hrsg.): Vereintes Wissen. Die Volkskunde und ihre gesellschaftliche Verankerung. Ein Buch zum 100. Geburtstag der Sektion Basel der Schweizerischen Gesellschaft für Volkskunde. Schweizerische Gesellschaft für Volkskunde, Basel 2010, ISBN 978-3-908122-88-3 und Waxmann, Münster / New York 2010, ISBN 978-3-8309-2401-2, S. 133 ff. Останнім часом її існування частково ставлять під сумнів, частково — відносно переосмислюють.Birgit Huber: Die Entdeckung der «Brünig-Napf-Reuss-Linie». In: Blog des Schweizerischen Nationalmuseums. Publiziert am 18. Oktober 2023.

З одного боку, лінія Брюніг — Напф — Ройс розмежовує діалекти всередині верхньоалеманського мовного ареалу, а з іншого — розділяє німецькомовну Швейцарію на дві частини за низкою відмінностей у культурі та звичаях. Примітний факт використання різних гральних карт для ясу: на захід від лінії Брюніг — Напф — Ройс використовуються французькі масті (чирва, бубна, піка, трефа), а на схід — швейцарські (троянди, дзвоники, щити, жолуді). Водночас ця лінія значною мірою збігається з (традиційною) межею ареалів поширення коров'ячих порід: зімментальської плямистої на заході та бурої швейцарської на сході.

З огляду на це деякі автори, зокрема історики та фольклористи, вважають, що лінія Брюніг — Напф — Ройс є єдиною справді вагомою культурною межею у Швейцарії — набагато важливішою, ніж мовна, оскільки «західні» звичаї поширюються як на франкомовних, так і на німецькомовних мешканців Західної Швейцарії. Вважається, що цей поділ сягає своїм корінням раннього середньовіччя: у той час бургундський вплив був більш поширений на захід від лінії, а алеманський — на схід. Культурний кордон пролягав по Ааргау, яке протягом століть було предметом суперечок між Королівством Бургундія та герцогством Швабія (Алеманія). На початку високого середньовіччя на прикордонні поєдналися верхньорейнські впливи з північного заходу та швабські впливи з північного сходу. Ернст Ергард Мюллер розглядав Брюніг-Напф-Ройську лінію (не називаючи її так) як південноалеманське продовження Шварцвальду, що ділить північне алеманське мовне поле на західну частину (Верхній Рейн) і східну частину (Швабія). Також це мовно-культурне районування певною мірою зумовлено історичним співіснуванням двох політичних центрів — Берну на заході та Цюриху на сході країни.

Критика Останнім часом саме існування лінії Брюніг–Напф–Ройс ставиться під сумнів. Гіпотеза про таку культурну межу спиралася на дослідження 1930–1940-х років, коли націоналізм і конструювання національної ідентичності через культурні ознаки були поширеним явищем, що добре вписувалось у політичну культурну програму «духовної національної оборони». Після її представлення у 1947 році цю тезу фактично більше не розробляли співробітники «Атласу швейцарської етнології», окрім двох згадок на початку 1950-х років, і вона ніколи не була перевірена етнологією на опублікованих картах. Критика з боку етнології вперше прозвучала на початку 1990-х років від Крістін Буркгардт-Зеебасс, професорки етнології Базельського університету, яка назвала лінію Брюніг–Напф–Ройс «міфом Вайса». Також германіст і дослідник гральних карт Вальтер Гаас зауважив, що часто цитоване розділення Швейцарії за картами для гри в яс склалося лише у XIX століттіWalter Haas: Die «französischen Jasskarten». Über den Wandel von Objekten der Alltagskultur. In: Archiv für Volkskunde 109, 2013, S. 133–148..

Ще раніше мовознавці відкидали припущення про давнє походження цієї межі та наголошували, що Брюніг-Напф-Ройська лінія є відносно молодим утвореннямBruno Boesch: [Rezension von Ernst Erhard Müllers Wortgeschichte und Sprachgegensatz.] In: Archiv für das Studium der neueren Sprachen und Literaturen. Band 198. Jahrgang 113 . Heft 1, S. 43–45.Kurt Meyer: [Rezension von Ernst Erhard Müllers Wortgeschichte und Sprachgegensatz.] In: Zeitschrift für deutsche Philologie 81, 1962, S. 376–379.. Водночас мовознавці не беруть під сумнів той факт, що поділ німецькомовного простору Швейцарії від пізнього Середньовіччя значною мірою формувався під впливом міських держав Берна й Цюриха, між якими бракувало ще одного міського центру, який міг би стати осередком формування мовного ареалу. Окрім цього поділу на західну та східну частини, мовний ландшафт алеманської Швейцарії має й інші ареальні утворенняSiehe hierzu eingehend Rudolf Hotzenköcherle: Die Sprachlandschaften der deutschen Schweiz (= Reihe Sprachlandschaft. Band 1). Hrsg. von Niklaus Bigler und Robert Schläpfer unter Mitarbeit von Rolf Börlin. Sauerländer, Aarau 1984., які можуть накладатися на Брюніг-Напф-Ройську лініюWilliam G. Moulton: Phonologie und Dialekteinteilung. In: Sprachleben der Schweiz [= Festschrift für Rudolf Hotzenköcherle]. Hrsg. von Paul Zinsli und Oskar Bandle sowie Peter Dalcher, Kurt Meyer, Rudolf Trüb und Hans Wanner. Francke, Bern 1963, S. 75–86; derselbe: Phonetische und phonologische Dialektkarten. Beispiele aus dem Schweizerdeutschen. In: Communications et rapports du Premier Congrès International de Dialectologie générale, 1960. Hrsg. vom Centre international de Dialectologie générale. Louvain 1964, S. 117–128..

Примітки

Література

Walter Haas: Sprachgeschichtliche Grundlagen. In: Hans Bickel, Robert Schläpfer (Hrsg.): Die viersprachige Schweiz. 2. Auflage. Sauerländer, Aarau 2000, ISBN 3-7941-3696-9. Richard Weiss, Die Brünig-Napf-Reuss-Linie als Kulturgrenze zwischen Ost- und West-Schweiz auf Volkskundlichen Karten, Geographica Helvetica 2 (1947), 153—175.