Швейца́рія (також Швайцáрія; , , , ), офіційна назва Швейца́рська Конфедера́ція — держава, розташована на стику Західної, Центральної та Південної Європи. Федеративна республіка, що складається з 26 кантонів, з федеральною владою у Берні.Берн називають «федеральним містом» (, , ). Швейцарський закон не визначає столицю як таку, але федеральний парламент і уряд розташовані в Берні, щоправда федеральні суди знаходяться в інших містах. Країна не має виходу до моря і межує з Італією на півдні, Францією на заході, Німеччиною на півночі та Австрією і Ліхтенштейном на сході. Географічно розділена Швейцарським плато, Альпами та Юрами й охоплює загальну площу у  км², з яких площа суші —  км². У той час як Альпи займають більшу частину країни, населення Швейцарії, яке складає близько 8,5 мільйонів, зосереджено переважно на Швейцарському плато, де розташовані найбільші міста, зокрема три головні економічні центри: Цюрих, Женева та Базель.

Датою створення Швейцарської Конфедерації вважають 1 серпня 1291 року, коли три лісові кантони (землі): Урі, Швіц і Унтервальден, відстоюючи незалежність від Габсбургів, уклали заради оборони «вічний союз» (у рамках Священної Римської імперії). Як самостійна держава Швейцарія одержала міжнародне визнання за Вестфальським миром 1648 року. 19 серпня 1798 року в умовах французької окупації було проголошено Гельветійську республіку, що проіснувала до 1803 року і мала єдину конституцію. Віденський конгрес 1814–1815 рр. встановив кордони Швейцарії, близькі до сучасних, і гарантував її «вічний нейтралітет». 12 вересня 1848 року ухвалено Конституцію, що утвердила Швейцарію як єдину федеративну державу. Країна є членом Організації Об'єднаних Націй з 2002 року і входить до Шенгенської зони з 2004 року.

Швейцарія знаходиться на перехресті германської та романської Європи, що знайшло своє відображення у чотирьох основних мовних та культурних регіонах: німецькому, французькому, італійському та романшському. Попри те, що більшість населення є німецькомовним, швейцарська національна ідентичність вкорінена у спільній історії та цінностях, таких як федералізм, пряма демократія та альпійський символізм. Завдяки мовній різноманітності Швейцарія відома під кількома рідними іменами: Schweiz (німецька); Suisse (французька); Svizzera (італійська); та Svizra (романшська). На монетах та марках замість чотирьох національних мов використовується латинська назва Confoederatio Helvetica, часто скорочена до «Helvetia». Латинська назва країни також відображена на автомобільних номерних знаках та назві швейцарського інтернет-домену (.ch).

Суверенна держава — одна з найрозвиненіших країн світу, яка має найвище номінальне багатство на одну дорослу людинуhttp://publications.credit-suisse.com/tasks/render/file/index.cfm?fileid=14CB9EFE-CA2D-9BF7-77A24A6D4E5F4CAD та восьмий найвищий валовий внутрішній продукт на душу населення. Країна займає позицію на вершині чи біля неї за низкою міжнародних показників, серед яких економічну конкурентоспроможність та людський розвиток. Цюрих, Женева та Базель потрапили в десятку найкращих міст світу за якістю життя, а Цюрих посів друге місце у світі. 2019 року IMD поставила Швейцарію на перше місце у світі за залученням кваліфікованих робітників. Всесвітній економічний форум вважає Швейцарію п'ятою найконкурентоспроможною країною у світі.

Природа

Швейцарія — держава в Центральній Європі з територією 41,3 тис. км². На півночі вона межує з Німеччиною (довжина кордону — 334 км), на заході — з Францією (довжина кордону — 573 км), на півдні — з Італією (довжина кордону — 740 км), на сході — з Австрією (довжина кордону 164 км) і Ліхтенштейном (довжина кордону — 41 км). Північний кордон частково проходить по Боденському озеру і Рейну, який починається в центрі Швейцарських Альп і утворює частину східного кордону. Західний кордон проходить горами Юра, південний — італійськими Альпами і Женевським озером.

Швейцарію можна поділити на чотири природно-історичні регіони — Північну Швейцарію, Західну, Центральну і Південну.

Найгустіше заселена та найрозвинутіша економічно Північна Швейцарія (кантони Базель, Ааргау, Цюрих, Санкт-Галлен, Гларус, Тургау). Це найрівнинніший район країни. Він займає північну частину Швейцарського плоскогір'я, лівий берег Рейну, а на півдні заходить у передгір'я Альп.

Західна Швейцарія (кантони Берн, Невшатель, Фрібур, Во, Женева) гористіша, ніж північ країни. Цей район охоплює центральну і південну частини Швейцарського плоскогір'я. Із заходу до нього примикають хребти Юри, зі сходу — Альпи.

Центральна Швейцарія (кантони Люцерн, Швіц, Урі та Унтервальден) відрізняється суворістю своїх ландшафтів. Район включає північні схили Альп і Фірвальдштетське озеро.

Найбільший, але водночас рідко заселений район країни — Південна Швейцарія. Він охоплює кантони Граубюнден, Тічино і Вале. Природа Південної Швейцарії надзвичайно мальовнича та різноманітна. Тут є найвищі гірські хребти, широкі полонини і великі озера Лугано й Лаго-Маджоре.

Геологія

Геологічна будова Швейцарії — це результат колосального зіткнення континентів. Близько 50 млн років тому Африканська тектонічна плита почала рух на північ, врізаючись у Євразійську. Цей процес призвів до закриття стародавнього океану Тетіс і «зминання» земної кори, що зрештою сформувало Альпи.

Швейцарія поділяється на три геологічні домени: Альпи складаються з кристалічного фундаменту (граніти та гнейси), які утворюють масиви на кшталт Готарда, та осадових покривів, що були виштовхнуті на поверхню. Особливістю є насуви — величезні пласти породи, що перемістилися на десятки кілометрів. Швейцарське плато (Міттельланд) заповнене моласою — сумішшю пісковиків, конгломератів та глин, що утворилися внаслідок ерозії молодих Альп і відклалися в передгірному прогині. Гори Юра є класичним прикладом складчастої системи, складеної переважно з мезозойських вапняків. Саме тут зародилася наука стратиграфія: період «Юра» отримав свою назву саме від цих гір.

Геологічна активність не припинилася. Хоча Швейцарія не є сейсмічно найнебезпечнішою зоною, вона відчуває постійні мікроземлетруси, а Альпи продовжують рости зі швидкістю близько 1 мм на рік. Проте цей ріст нівелюється інтенсивним вивітрюванням та роботою льодовиків, які протягом останніх двох мільйонів років висікали глибокі U-подібні долини, що сьогодні визначають швейцарський ландшафт.

Рельєф

На території Швейцарії розрізняють три природні райони: гірський масив Юра на північному заході, Швейцарське плато (плоскогір'я) у центрі та Альпи на південному сході. Понад 70 % території країни належить до двох гірських систем, Альп і Юри, розділених горбистим Швейцарським плоскогір'ям з численними тектонічними озерами. Максимальна висота — вершина Дюфур (4634 м).

Гори Юра, що розділяють Швейцарію і Францію, простягаються від Женеви до Базеля і Шаффгаузена. У них чергуються гірські складки з переважанням вапняків і долини; складки місцями прорізають невеликі річки, які утворюють долини з крутими схилами. Землеробство можливе лише в долинах; пологі схили гір покрити лісами або використовуються як пасовища.

Швейцарське плато утворилося на місці прогину між Юрою та Альпами. Поверхня плоскогір'я горбиста, в широких долинах розвинуте землеробство, межиріччя покриті лісами. Тут зосереджена більша частина населення країни, розташовані великі міста і промислові центри. У цьому ж районі сконцентровані найродючіші сільськогосподарські землі та пасовища.

Майже всю південну половину Швейцарії займають Альпи. Ці високі, нерівні, вкриті снігом гори розчленовані глибокими ущелинами. У гребеневій зоні — фірнові поля (зернистий лід, що складається з пов'язаних між собою крижинок) і льодовики (10 % території країни). Проте, як повідомили експерти групи моніторингу льодовиків GLAMOS та Швейцарської академії наук, льодовики в країні у 2025 році зазнали величезного танення, скоротившись на 3 % від загального об’ємуШвейцарські льодовики втратили 3% об’єму за рік – це четвертий найбільший відступ в історії. 03.10.2025, 00:40. Широке дно головних долин використовується під поля та ріллю. Район рідко населений. Альпи є основним джерелом прибутків, оскільки мальовнича природа високогір'я приваблює багато туристів і альпіністів. Найвищі вершини — Дюфур (4634 м) у масиві Монте-Роза на кордоні з Італією, Дом (4545 м), Вайсгорн (4505 м), Маттергорн (4477 м), Гран-Комбен (4314 м), Фінстерааргорн (4274 м) і Юнгфрау (4158 м).

Клімат

У Швейцарії виражені кліматичні відмінності, зумовлені висотами, впливом сонця і вітрів. Клімат вологий, на плоскогір'ї — помірно теплий, в горах — холодний. Добові температури у низинах в середньому коливаються протягом року від 10 до 16 °C, влітку вони підвищуються до 27 °C і більше. Найспекотніший місяць — липень, найхолодніший — січень.

Найвищі вершини Альп покриті вічними снігами. Снігова лінія піднімається до 2700 м на західних схилах і до 3200 м на східних. Взимку температура опускається нижче 0° С на всій території країни, за винятком північного берега Женевського озера та берегів озер Лугано й Маджоре, частина яких належить Італії. Клімат там такий же м'який, як у Північній Італії, оскільки гори захищають від вторгнення холодних північних вітрів. У січні-лютому в умовах переважання високого тиску над Альпами встановлюється ясна холодна погода, сприятлива для занять зимовим спортом. Південні схили в цей час отримують багато сонячного тепла.

У Швейцарії часто бувають різкі сильні вітри, що супроводжуються дощами й снігопадами. Навесні, влітку і восени переважають фени — теплі сухі вітри, що дмуть зі сходу і південного сходу. Оскільки потоки вологого повітря з боку Середземного моря підіймаються вгору схилами Альп, а потім спускаються до Швейцарського плато, на південних схилах опадів випадає майже вдвічі більше, ніж на північних. Середня річна кількість опадів у Базелі (277 м над рівнем моря) — 810 мм, у Лозанні (375 м), на північному березі Женевського озера — 1040 мм, а в Давосі (1580 м), на південному сході країни — 970 мм.

Річки й озера

У країні є густа мережа повноводних річок, що належать басейнам трьох морів: Північного, Середземного і Чорного. Велика частина Швейцарії зрошується Рейном (375 км у межах країни). Південно-західні райони належать до водозбірного басейну Рони, південні — до басейну Тічино, а південно-східні — до басейну річки Інн (притоки Дунаю). Річки Швейцарії не мають судноплавного значення. На Рейні судноплавство підтримується тільки до Базеля.

Швейцарія славиться своїми озерами, яких на її території налічується майже 600. Наймальовничіші з них розміщені по краях Швейцарського плато — Женевське, Тунське на півдні, Фірвальдштеттське, Цюрихське на сході, Невшательське і Більське на півночі. Більшість цих озер має льодовикове походження, вони відрізняються витягнутою формою і великими глибинами. На південь від осі Альп в окрузі Тічино знаходяться озера Лугано й Лаго-Маджоре.

Найбільші озера Швейцарії — Женевське озеро, площею 581 км² (з них 370 км² належать Швейцарії), Невшательське (216 км²), Цюрихське (89 км²), Більське (39 км²) і Цуґське (38 км²).

Ґрунти Через складний рельєф ґрунтовий покрив Швейцарії надзвичайно строкатий. На Швейцарському плато домінують бурі лісові ґрунти (камбісолі) та лювісолі. Вони мають гарну структуру і високий вміст гумусу, що робить цей регіон житницею країни. У низинах, де раніше були болота, зустрічаються торф'яно-болотні та глейові ґрунти, більшість яких була меліорована для потреб фермерства.

У горах Юра та передгір'ях Альп на вапнякових породах сформувалися рендзини — малопотужні, але багаті на карбонати ґрунти. У самих Альпах ґрунтовий шар стає тоншим із висотою. Тут переважають підзоли (під хвойними лісами) та альпійські лучно-степові ґрунти. На крутих схилах часто зустрічаються нерозвинені кам'янисті ґрунти (літосолі), які легко піддаються ерозії. Швейцарія приділяє величезну увагу охороні ґрунтів, оскільки їх відновлення в гірських умовах триває тисячоліття.