Партичипаціо, Партичіако, Партечіачі (; ) — венеційська родина, до якої належали декілька дожів у період становлення республіки. Партичипаціо вели, подібно до багатьох інших аристократичних родин Венеційського дукату, своє походження з Ераклеї та схоже були родичами іншої династії дожів — Маврикидів (або Ґальбайо). Перший дож з цієї родини — Анджело Партичипаціо (811—827) був обраний після успішного захисту міста, майбутньої Венеції, від військ короля Італії Піпіна, що діяв за згодою з дожем Обелеріо Антенорео. Як Анджело, так і його наступники з тієї ж родини, дожі Джустіньяно та Джованні, перенесенням свого осідку з Маламокко до Ріальто зіграли важливу роль у майбутній консолідації Венеційського герцогства навколо цього острова. Майбутній центр міста утворився навколо помешкання дожів Партичипаціо, що стало першим палацом дожів у венеційській історії. Також, у період правління Джустіньяно (827—829) на синоді у Мантуї 827 року був унормований канонічний статус патріаршого престолу у Градо, який, хоча і був проголошений підлеглим аквілейському патріархові де-факто став незалежним. При цьому мощі апостола Марка були викрадені і поміщені у новозбудовану базиліку Сан-Марко. У внутрішньому житті дукату переважала нестабільність, пов'язана з боротьбою за владу між дожами і трибунами, дожами Партичипаціо і колишнім дожем Обелеріо.
Повернення Венеційського герцогства під владу Східної імперії здійсненне першим з Партичипаціо було поєднане з наданням області значних свобод, які з часом лише росли, зробивши повністю незалежним від неї. На правління Джустіньяно, у 827, припало перше пряме військове зіткнення з сарацинами, які у той час почали загрожувати торговим комунікаціям венеційських купців. Пауза у правлінні династії утворилась завдяки змові проти Джованні у 836 і приходом до влади дожа П'єтро Традоніко. Зв'язок майбутніх дожів Орсо I Партичипаціо та Орсо II Партичипаціо з попередніми є невповні з'ясованим.
Родинне дерево
Бібліографія Claudio Azzara. Particiaco. In: Lexikon des Mittelalters. Bretscher-Gisinger, Charlotte/Meier, Thomas (Hrsg.). J.B. Metzler Verlag, Stuttgart u.a 2000. ISBN 3-476-01819-9 Heinrich Kretschmayr. Geschichte von Venedig. Bd. 1. Friedrich Andreas Perthes: Gotha, 1905 Hodgson, Francis Cotterell (1901). The early history of Venice: from the foundation to the conquest of Constantinople, A.D. 1204. G. Allen, London. Н. П. Соколов. Образование Венецианской колониальной империи. — Саратов: Издательство Саратовского университета, 1963
Посилання Венеційські дожі на сайті Foundation for Medieval Genealogy