Східноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни (1939—1945) — театр воєнних дій між країнами Осі й Фінляндією та Радянським Союзом, Польщею й іншими східноєвропейськими країнами під час Другої світової війни. Географічно театр воєнних дій включав в себе територію Північної, Південно-Східної та Східної Європи, де велися бойові дії в період з 1 вересня 1939 по 9 травня 1945 року.

Воєнні дії на Східноєвропейському театрі війни отримали різну назву у різних державах. У радянській історіографії цей період німецько-радянської війни з 22 червня 1941 по 9 травня 1945 року отримав назву Великої Вітчизняної війни, в Німеччині — Східний фронт (), Східна кампанія () або Російська кампанія ().

Битви Східного фронту Другої світової війни були найбільшими у військовій історії світу. Характеризувалися безпрецедентною жорстокістю, запеклістю, тотальними руйнуваннями, масовими переміщеннями та депортацією людей, колосальними людськими жертвами, викликаними бойовими діями протиборчих сторін, голодом, хворобами, свавіллям, військовими та кримінальними злочинами. На сході Європи були зосереджені табори смерті, створювалися гетто та здійснювалися масові погроми й геноцид націй та народностей. За післявоєнними оцінками майже 30 млн чоловік загинуло з тих чи інших обставин на Східному фронті, в більшості цивільне населення.

Східноєвропейський театр воєнних дій був ключовим та вирішальним театром Другої світової війни, саме на ньому вирішувалася доля світової війни. Крах Третього Рейху, подальший поділ Німеччини перетворив Радянський Союз на військову та індустріальну наддержаву.

Напередодні Другої світової війни

Міждержавні угоди та внутрішньополітичні події

Зміна мапи Європи

Додатково

Розділ Польщі між Німеччиною та СРСР, початок Другої світової

Бойові дії та підготовка до них

31 серпня відбувся напад на німецьку радіостанцію у Глейвіці, організовану дивізією СС. Посилаючись на цей інцидент, Гітлер заявив, що більше не збирається терпіти ці провокації з боку Польщі, та сказав, що відтепер Третій Рейх буде захищати свої кордони до моменту настання повної безпеки.

Згідно з планом «Вайс», 1 вересня 1939 року німецькі війська перетнули кордон з Польщею. Бої розпочинаються на лінії фронту завдовжки 1600 км. Незважаючи на зухвалий супротив з боку поляків, Вермахт вже 8 вересня підходить до Варшави. 17 вересня, згідно з таємним додатком до Пакту про ненапад, переходить радянсько-польський кордон. 28 вересня Варшаву було захоплено, а остаточний розподіл польської держави закінчився 5 жовтня.

Наслідки

Додатково

Військове захоплення територій інших країн

Після захоплення Польщі та встановлення кордону із Німеччиною, СРСР почав вирішувати свої територіальні претензії, зазначені таємним протоколом Пакту про ненапад. Першими надбаннями стали Західна Україна (приєднана до складу УРСР) та Західна Білорусь (приєднана до складу БРСР). Це були перші розширення території Радянського Союзу. Прибалтика також входила до сфери інтересів СРСР. Проте, активізація пронімецьких сил у Литві, Латвії та Естонії примусила ввести червоноармійські війська на території усіх трьох країн. Військовий контингент значно пом'якшив ставлення до комуністів. Були проведені вибори, за підсумком яких радянські партії (єдині у виборчих списках) перемогли. Було проголошено радянську владу, розпочалася радянізація нових республік.

Складніше було на півдні, де СРСР бажав повернути Бессарабію. У 1939 році радянська влада вже висувала претензії до уряду Румунії із пропозицією повернути ці землі, а також Буковину, до СРСР. Румунія не погодилася.

Радянський Союз розробив операцію із воєнного захоплення цих земель, однак, за 6 годин до нападу румунський король погодився на ультиматум СРСР. У період з 28 червня по 3 липня Бессарабія та Північна Буковина увійшли до складу СРСР. Таким чином повністю склався новий кордон, який проіснує до 22 червня 1941 року.

Зимова війна

Згідно із таємним додатком до Пакту Молотова-Ріббентропа, Фінляндія підпадала під ряд країн, що входили до сфери територіальних інтересів СРСР. Свої воєнні дії радянське керівництво виправдовувало необхідністю забезпечити безпеку Ленінграду, котрий на той момент був прифронтовим містом.

Датою початку червоноармійського наступу на фінів вважають 30 листопада 1939 року. Із самого початку все склалося не у бік СРСР: фіни виявилися дуже волелюбними, та захищали свою країну дуже міцно. А закордонна допомога (шведські вояки, техніка й зброя з США, Італії, Бельгії, Африки та інших країн) сприяла підйому їх мілітарної сили.

Відсунувши фінів від кордону поблизу Ленінграду, СРСР отримав значні проблеми на передній лінії фронту. Зокрема, фінські снайпери були надточними, й періодично відстрілювали солдатів супротивника. Також, величезною проблемою став ландшафт Фінляндії — непрохідні ліси, значна кількість боліт та озер унеможливлювали вчасну доставку провізії та боєприпасів. Діставшись лінії Маннергейма, Червона Армія зупинилася.

Новий наступ розпочався 11 лютого. Прорвавши оборонну лінію, війська під керівництвом маршала Тимошенко просувались углиб Фінляндії. Значна перевага у живій силі, кількості танків та авіації не давав великого прогресу — фіни все ще могли відбиватися, хоч і не так потужно. Гельсінки чекали на підтримку Заходу. Проте, її так і не буде. Вимушені шукати компроміс, керівники фінської держави надіслали ноту до Москви. 12 березня війну було припинено, сторони уклали мир, а СРСР задовольнив свої територіальні потреби. І хоч цю війну він теоретично програв, фактично, кордон був зсунений на необхідну відстань.

Події 1941—1945 років

Катастрофа 1941 року

22 червня, о 4 годині ранку, німецькі збройні сили перейшли державний кордон СРСР, тим самим порушивши угоду про ненапад. Німеччина оголошує війну Радянському Союзу, та переходить в активний наступ на усіх ділянках фронту. Операція «Барбаросса» мала за мету швидку, майже беззупинну атаку впродовж короткого часу з метою виснаження та морального винищення ворога, тому через свою раптовість вона мала успіх у червні-липні 1941 року.

На підтримку Німеччини виступили її союзники — Угорщина, Італія, Словаччина, Фінляндія та Румунія. У результаті переформатування армії, СРСР був неспроможний дати гідний відсіч атакувальним діям супротивників. З'явилися перші оточення, у героїчну оборону стала Берестейська Фортеця (22 червня — 20 липня). Із північного фронту свого удару завдали фіни, почавши наступ на Ленінград.

Основною метою німців був вихід до лінії Архангельськ — Астрахань. Зважаючи на постійні відступальні дії червоноармійських військ, ця операція виглядала як вже виграна. До середини липня під Німеччиною була вже значна кількість прикордонних територій СРСР (Латвія, Литва, Білорусь, значна частина України, Молдова). Нашвидкуруч сплановані червоноармійські контрудари тільки погіршили хід подій: німецький наступ на Москву, Київ та Ленінград тривав.

Шансом полегшити перебіг бойових дій стала Смоленська битва (10 липня — 10 вересня). На два місяці просування німців було зупинено, що ставило під загрозу всю концепцію бліцкригу. Розуміючи це, Гітлер віддає наказ групі армій «Північ» — розпочати наступ на Ленінград. Водночас із ними, група армій «Південь» продовжує наступ на Україну.

У серпні фронтова картина складається зовсім не за планом «Барбаросса»: більш-менш успішним можна назвати наступ на північ і Ленінград; центральна група скута боями під Смоленськом. Проте, успіхи бліцкригу все ще дають про себе знати. Під Уманню було оточене велике угруповання червоноармійських військ, починається оборона Києва й Одеси. Армія Вермахту виходить до берегів Дніпра.

Протягом вересня СРСР проводив масштабні захисні дії, здійснивши одразу декілька великих оборонних операцій (Ленінград, Київ, Севастополь, Курськ). Німеччина зуміла вирівняти лінію фронту. Головною проблемою атакуючих німецьких військ були не такі далекі холоди, котрих треба було уникнути, аби не застрягти у степу. Для цього треба було терміново розпочинати головний план всієї війни — захоплення Москви.

Подальші бойові дії 1941 року

Жовтень 1941 року розпочався з німецької наступальної операції «Тайфун», що мала на меті швидке просування до столиці СРСР. У цей час червоноармійські війська, аби хоч якось полегшити своє становище, бомбардують військові та паливні склади у Румунії. Водночас, для оборони Севастополя, із Одеси виходять останні кораблі-захисники, і 16 жовтня Вермахт її захоплює.

Аби зупинити швидке просування німецьких військ до Москви, червоноармійське командування використовувало всі наявні засоби: у бій ішли щойно перекинуті з Далекого Сходу батальйони, особовий склад московських воєнних училищ, та навіть наспіх сформовані загони з цивільного населення. Сталін розумів, що захоплення Москви підірве бойовий дух не тільки її мешканців, а й усієї армії. Тому, 19 жовтня, спеціальним розпорядженням, у місті вводиться облоговий стан. Шосе із західних боків заблоковані «їжаками», культурні цінності евакуйовано, а найбільші будівлі (котрі могли бути використані ворогом у власних цілях) — заміновано.

У листопаді Вермахт відновлює масштабний наступ на Москву. Проте, величезна кількість червоноармійських контратак унеможливлює підготований та спланований вхід у столицю.

У блокадному Ленінграді розпочинає роботу «Дорога життя», а на південному фронті тримає оборону Севастополь. Але, навіть такі малі успіхи не тішать радянське керівництво — захоплено майже всю Україну, Керч та Харків віддано ворогу.

Грудневі бої були найтяжчими. Німці виявилися неготовими до зимових холодів, що надало перевагу СРСР. Серія масованих контратак під Москвою відсунула гітлерівців від столиці, Ростов-на-Дону було звільнено, Ленінград і Севастополь (найважливіші пункти у плані бліцкригу) тримали оборону. З'являються партизанські загони, що розпочинають диверсійну діяльність як на лінії фронту, так і в німецькому тилу.

Швидке пристосування до умов реальної війни, налаштування роботи евакуйованих заводів, вдалі зимові контратаки та підтягнуті з Далекого Сходу резерви допомогли СРСР втримати Москву та зупинити просування Німеччини за всім фронтом. Однак, на кінець грудня Вермахт не був розбитий. Обидві армії розпочинають підготовку ресурсів для подальших бойових дій.

Бойові дії в 1942 році

Оборонний період Січень 1942 року складався із активних дій СРСР. Спочатку, на допомогу захисникам Севастополя в окупований Крим було закинуто понад 300 тис. чоловік (Керченсько-Феодосійська операція), а на московському напрямку розпочалася Вяземська десантна операція. Однак, обидві були провальними; зокрема, через погане планування та вчасно підтягнуті німцями резерви. Червоноармійським військам вдається посунити Вермахт від Москви та зайняти плацдарм під Харковом. Проте, під Вязьмою велика група червоноармійців потрапляє в оточення.

Виснажені піврічними бойовими діями, обидві армії починають стратегічну оборону. З лютого по травень жодних значних зрушень на лінії фронту не відбувається. Розуміючи всю небезпеку поточного перебігу подій, Сталін переходить до рішучих дій: травень стає місяцем найбільших помилок Червоної Армії.

Спочатку під Харковом розпочинається глобальний наступ. Помилково вважаючи, що Гітлер знову вдарить по Москві, командування СРСР розміщує численні армії поблизу столиці, фактично, прибираючи всі резерви. Допомогти у наступі на Україні нікому, у Керчі Вермахт вдається до контрнаступу, на північному фронті атакують фіни. Спроба розблокувати Ленінград не вдається. До початку червня німці захоплюють Східний Крим та оточують величезну групу червоноармійських військ поблизу Харкова. Відкривається шлях на Ростов-на-Дону та Сталінград.

Початок Сталінградської битви