Лев Зиновійович (Залманович) Копелєв (9 квітня 1912, Київ// // або Бородянка Київської області — 18 червня 1997, Кельн, Німеччина) — відомий радянський (Україна та Росія) германіст, письменник, критик, видатний дисидент (СРСР, ФРН).

Життєпис Лев Зиновійович (Залманович) Копелев народився 9 квітня 1912 року в Києві (за деякими джерелами - в Бородянці Київської області) в сім'ї агронома-єврея. Ukrainian Jews , Bible Discovered Ще змалку був знайомий з німецькою мовою, якою в дитинстві часто розмовляли в його оточенні, бо в родині були німецькі няні, а першим коханням була дівчина з німецької родини.

1926 року родина Копелєвих переїхала до Харкова, де Лев закінчив школу-семирічку. Потім навчався в електротехнічній професійній школі, звідки був відрахований. Після цього довелося підробляти чорноробом або посильним. У цей період він захоплювався комуністичними ідеалами, був прихильником Лева Троцького, називав себе «більшовиком-ленінцем», поширював агітаційно-пропагандистські листівки.

За звинуваченням у «троцькістськіх зв'язках» був ненадовго ув'язнений. Згодом Копелєва призначили викладати в школі для дорослих. Як комсомольський активіст, брав участь в експедиціях в українські села задля вимагання в голодуючих селян останнього насіння й фуражного зерна, що для цих селян фактично становило смертний вирок голодом. Так він став свідком того, що пізніше назвуть Голодомором. Пізніше критично зобразив свою роль співучасника жорстокої більшовицької боротьби за панування в цей період в автобіографії «І сотворив собі кумира». Аби не стати жертвою сталінських чисток, він навіть прагнув довести свою лояльність більшовицькій владі.

Навчався на філософскому факультеті Харківського університету (три роки) і Московському інституті іноземних мов (факультет німецької мови і літератури), потім в аспірантурі при МІФЛІ, де потім і викладав. Закінчив аспірантуру й захистив кандидатську дисертацію, присвячену драматургії Фрідріха Шиллера в контексті проблем Французької революції кінця XVIII століття,  «Драматургия Шиллера и проблемы революции».

Друга світова вйна Після вторгнення Німеччини в Радянський Союз Копелєв 1941 року пішов добровольцем до Червоної армії, де, завдяки доброму знанню німецької мови, став інструктором із розвідувальної роботи у ворожій армії. Пізніше його призначено у відділ пропаганди, де він працював із членами німецького Національного комітету за вільну Німеччину (NKFD), який ставив за мету переконувати солдатів німецького вермахту перейти на бік СРСР. Брав участь у різних боях, як-от битва за Москву та радянський літній наступ 1944 року.Lew Kopelew; Aufbewahren für alle Zeit; Steidl-Verlag Göttingen 1996; ISBN 3-88243-378-7 Нагороджений  орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни другого ступеня.

На фронті 1943 року став кандидатом до Комуністичної партії (ВКП(б)). Під час наступу Червоної армії в Німеччині в січні 1945 року був свідком численних звірств Червоної армії проти цивільного населення Східної Пруссії, які шокували його і викликали почуття сорому. Його спроби запобігти несправедливому поводженню з членами NKFD та іншим звірствам зустрічали лише нерозуміння та ворожість із боку товаришів та начальства, тому про нього повідомили у військову розвідку СМЕРШ.

Кандидатський статус Копелева в партії було припинено. За «пропаганду буржуазного гуманізму, жалість до ворога та підрив політичної та моральної позиції військ» його засудили до десяти років табору. Спочатку йому вдалося спростувати висунуті проти нього звинувачення, завдяки чому після попереднього ув'язнення він кілька місяців жив на волі. Потім його знову заарештували та засудили до трудового табору ГУЛАГу.

Виправний табір У виправному таборі для вчених та інженерів, відомому як у Марфіно під Москвою («Марфінська шарашка»), Копелєв познайомився, серед інших, з Олександром Солженіциним. У книзі останнього «» він фігурує як Лев Рубін. Однак жахливий досвід каторжного табору похитнув комуністичні ідеали Копелева. Його звільнили 1954 року, за рік після смерті Сталіна.

1956 року реабілітований та відновлений в КПРС. 1959 року прийнятий до Спілки письменників СРСР, У 1957—1968 роках викладав історію міжнародної преси, був науковим співробітником Московського інституту історії мистецтв (з 1961 до 1968 року). У 1964 та 1965 відвідував НДР. У ті роки вивчав проблематику твору Гете «Фауст», сучасних німецьких письменників Генріха Манна, Леонгарда Франка, написав біографію Бертольда Брехта та історію німецькомовного театрознавства. Тобто міг будувати кар'єру звичайного радянського громадянина, що стоїть осторонь «від політики».

Початок «кар‘єри» дисидента Однак працею науковця-германіста не обмежився. Незабаром познайомився із , яка стала другою дружиною (одружилися 1956 року). З середини 1960-х років він все більше підтримував дисидентів, як-от Андрія Сахарова й Олександра Солженіцина, зокрема з приводу так званої Празької весни. У результаті він дедалі більше виступав проти режиму комуністичної партії у СРСР.

Видатний дисидент Квартира подружжя Копелєва-Орлової в Москві стала контактним пунктом для інших радянських дисидентів і іноземних кореспондентів. За цей час активізувався його обмін з Генріхом Беллем, з яким він вже зустрічався в 1960-х роках і з яким мав глибоку дружбу. Тісні стосунки з Беллем згодом матимуть вирішальний вплив на його життя.

З 1966 року бере активну участь у правозахисному русі СРСР.  1968 року виключений із КПРС та звільнений з роботи за підписання протестів щодо переслідування дисидентів та радянського вторгнення в Чехословаччину. Розповсюджував свої книги через самвидав. Виключений зі Спілки письменників СРСР із забороною викладати й друкуватися (1977). Це поклало край останнім надіям, які він покладав на соціалізм.

Копелєв хотів поїхати за кордон для подальшої наукової роботи, але боявся експатріації і не хотів їхати без можливості повернення до СРСР. Генріх Белль і графиня Маріон Денгофф запросили його в навчальну поїздку до Німеччини. Після всіх переслідувань з боку КДБ, у жовтні 1980 року він і його дружина несподівано отримали дозвіл на поїздку до Німеччини. В середині листопада вони прибули до Кельна.

Від'їзду передувала тривала дипломатична боротьба за гарантію повернення Копелєва та його дружини. Проте, на початку 1981 року їм все ж відмовлено у праві повернення до СРСР. Після поїздки до США Копелев із дружиною оселилися в Кельні, і незабаром після цього Копелев став громадянином Німеччини. Про труднощі поселення в Німеччині Орлова розповіла в книжці «Ми жили в Кельні».

Гуманіст та громадянин світу У Німеччині Копелєв рішуче виступав за примирення між «росіянами» (громадянами СРСР) та німцями і працював над науковим проєктом про сприйняття Росії (СРСР) у Німеччині та навпаки, німців з боку мешканців СРСР, намагаючись розкрити старі зв'язки між двома народами та сприяти новим шляхом взаєморозуміння, одночасно демонтуючи ворожі образи, створені пропагандою та ідеологічними конфліктами. Протягом цього часу інтенсивно працював як автор, оратор, інтерв'юер і співрозмовник, привертаючи увагу до порушень прав людини та втручаючись там, де важливо сприяти міжнародному взаєморозумінню та взаємній повазі.

Копелєв ініціював у дослідницький проєкт з історії взаємного німецько-російського (читай — радянського) сприйняття від його початків до XX століття (Вупертальський проєкт). Результати задокументовано загалом у десяти томах під назвою «Західно-східні роздуми». 17 років життя в Німеччині Копелєв присвятив цьому проєкту — дослідженню взаємопізнання слов'ян та німців від середньовіччя до XX століття, вивченню історії та природи духовного «вибіркового родичання» німецької та слов'янських культур, проблемі створення образів чужого та образу ворога.

Після введення воєнного стану в Польщі 13 грудня 1981 року кельнська квартира Копелевих стала контактним пунктом для правозахисників із Польщі. Копелев добре володів польською мовою і регулярно читав еміграційний журнал «Kultura», що виходив у Парижі. Після політичних змін 1989-1990 років брав участь у конференціях Центру КАРТА у Варшаві, який, як і московська група «Меморіал», був присвячений переоцінці історії, прихованої або спотвореної комуністичною цензурою. Копелев критикував ідеалізацію СРСР на Заході, починаючи з 1920-х років, і, з іншого боку, інтерпретацію його як імперії зла.

Він підтримував «Празьку весну» й польську «Солідарність». Боровся за свободу Вацлава Гавела. Поділяв ідеї європейських демократів — опонентів комуністичної ідеології.

Завдяки горбачовській перебудові Копелєв отримав дозвіл відвідати Москву лише 1989 року, щоб відсвяткувати своє 77-річчя. 1990 року він зміг відвідати Росію вдруге. Він подорожував країною і зустрічався з друзями, але країна стала для нього чужою. Оскільки 1989 року його дружина Раїса померла, він зрештою повернувся до Кельна, щоб продовжити роботу з примирення народів.

1982 року Леву Копелєву та його дружині правозахисниці Раїсі Орловій за наукові досягнення присвоєно звання почесних докторів нью-йоркської «Нової школи соціальних досліджень». Л. Копелєв — Член Міжнародного ПЕН-клубу, Спілки письменників ФРН. Його основні книги радянського періоду: «Зберігати вічно» (1976), «І сотворив собі кумира» (1976), «Вгамуй мої печалі» (1980), «Про правду й терплячість» (1982). У німецький період життя він написав «Віра у слово» (2003), «Ми жили в Москві (1956—1980)» і «Ми жили в Кельні (1980—1989)» (разом з Р. Орловою).

Пам‘ять Пам‘ять про видатного германіста, дисидента та гуманіста зберігають в Україні, Німеччині та Росії. Харківський університет пам'ятає свого студента, місто Бородянка пам'ятає свого мешканця, деякі українські громадяни гордяться преміями від Форуму Л.Копелева, отриману за правозахисну діяльність та героїчну протидію російсько-путєнській агресії (див. нижче). Харківська правозахисна група сприяє перекладу його книжок українською мовою.

У Кельні діє Форум імені Лева Копелева, одним з гасел якого є вираз Гете, яким поет закликав сучасників навчитися якщо не любові, то хоча б терплячості у ставленні до інших народів. Послідовники Л. Копелева виступають проти ксенофобії та війни. Вони переконані, що ворожість породжується незнанням та небажанням знань. Мирне майбутнє народжується сьогодні. Шлях до нього — взаємопізнання.

2001 року Форум імені Лева Копелева заснував міжнародну премію імені Лева Копелева. Її вручають громадянам різних країн, які борються за мир і права людини.

У роки війни Росії проти України, Форум Лева Копелева веде виховну та пропагандистську роботу за демократію та мир. Наприклад, 5 лютого 2026 року проведено презентацію та обговорення німецького перекладу від книги київського письменника Анатолія Кузнецова «Бабин Яр». На презентації були дистанційно присутні двоє українців.

У січні 2009 року в Кельні, біля будинку, в якому у 1984—1997 роках жили Копелеви, відкрито стежку Льва Копелева. Вона веде до .

Прогресивні росіяни також шанують пам'ять видатної людини. Там перевидають його твори, досліджують їх.

Твори Леоніда Копелева

Примітки

Література

Посилання