Роми, також відомі як цигани, сінті або кале, залежно від підгрупи, є індоарійською етнічною групою, яка переважно проживає в Європі. Роми, можливо, мігрували з території сучасного індійського штату Раджастхан, мігруючи на північний захід (регіон Пенджаб на Індійському субконтиненті) близько 250 року до нашої ери. Вважається, що їхня подальша міграція на захід, можливо, хвилями, відбулася приблизно в 500 році нашої ери. Також було припущено, що еміграція з Індії могла відбутися в контексті набігів Махмуда Газневі. Оскільки місцеві солдати зазнали поразки, їх разом із сім'ями перемістили на захід до кордонів Візантійської імперії.
Автор Ральф Ліллі Тернер висунув теорію про центральноіндійське походження ромів з подальшою міграцією до північно-західної Індії, оскільки ромська мова має ряд спільних давніх ізоглос із центральноіндоарійськими мовами щодо реалізації деяких звуків староіндо-індоарійських мов. Додаткову достовірність цьому надає те, що в ній поділяються точно такі самі моделі північно-західних мов, таких як кашмірі та шина, через прийняття похилих енклітичних займенників як маркерів особи. Загальна морфологія свідчить про те, що ромська мова брала участь у деяких важливих подіях, що призвели до появи нових індоарійських мов, таким чином вказуючи на те, що протороманська мова не залишила Індійський субконтинент до кінця другої половини І тисячоліття.
Походження
Існує багато різних теорій про походження ромського народу, наприклад, що вони прийшли з Сінда.
Діана Муїр Аппельбаум назвала ромів унікальними серед народів, оскільки вони ніколи не ототожнювали себе з територією. Вони не мають традиції давньої та далекої батьківщини, звідки мігрували їхні предки, і не претендують на право національного суверенітету на будь-якій із земель, де вони проживають. Натомість ромська ідентичність пов'язана з ідеалом свободи, який частково виражається у відсутності зв'язків із землею-батьківщиною. Відсутність писемної історії означала, що походження та рання історія ромського народу довгий час залишалися загадкою. Індійське походження було припущено на лінгвістичних підставах ще наприкінці XVIII століття.
У ромській мові «rom» означає чоловік/чоловік, тоді як «romňi» означає дружина/жінка, отже «roma» означає «чоловіки/люди». Деякі теорії припускають, що предки ромів були частиною військових у північній Індії. Одна сучасна теорія стверджує, що між 1000 і 1030 роками нашої ери під час вторгнення Махмуда Газневі переможених солдатів разом із сім'ями перемістили на захід у Візантійську імперію.
Генетичні дані вказують на індійське походження ромів. Це робить ромів нащадками людей, які протягом середньовіччя емігрували з Південної Азії до Центральної Азії.
Мовні витоки До середини-кінця XVIII століття теорії про походження ромів були здебільшого фантастичними. У 1782 році Йоганн Крістіан Крістоф Рюдігер опублікував результати свого дослідження, в якому вказав на зв'язок між ромською мовою та гіндустані. Подальша робота підтвердила гіпотезу про те, що ромська мова має спільне походження з індоарійськими мовами північної Індії.
Домарі та ромська мови
Раніше вважалося, що домарі була «сестринською мовою» ромської мови, і що дві мови розділилися після того, як ромська залишила субконтинент, але, виходячи з останніх досліджень, їх слід вважати двома окремими мовами в центральній зоні (гіндустані) групи мов сараїкі, оскільки відмінності між ними значні. Таким чином, доми і роми, ймовірно, є нащадками двох різних груп людей, які мігрували з індійського субконтиненту двома різними хвилями з різницею в кілька століть.
У таблиці представлені числівники ромської, домарійської та ломавренської мов, а також відповідні терміни санскритом, хінді, одією та сингальською мовами, щоб продемонструвати їхню схожість. Зверніть увагу, що ромські числівники від 7 до 9 були запозичені з грецької мови. МоваНомерРомськаДомаріЛомавренСанскритГіндіОдіяСингальська1ekh, jekhyikayak, yekékaekekôeka2dujdīluidvádoduideka3trintærəntərintrítīntiṇithuna/thri4štarštarišdörcatvā́raḥcārcarihathara/sathara5pandžpandžpendžpáñcapā̃cpañcôpaha6šovšaššešṣáṭchahchôôhaya/saya 7iftaxauthaftsaptásātsatôhata/satha8oxtoxaišthaštaṣṭáāṭhaṭhôata9injananunávanaunôônawaya10dešdeslasdáśadasdôsôdahaya20bišwīsvistviṃśatíbīsbisôwissa100šelsajsajśatásausôhôsiiya/shathakaya
Генетичні докази Подальші докази південноазійського походження ромів з'явилися наприкінці 1990-х років. Дослідники, які проводили аналіз ДНК, виявили, що ромська популяція має велику кількість певних Y-хромосом (успадковуються від батька) та мітохондріальної ДНК (мтДНК) (успадковуються від матері), які в іншому випадку існують лише в популяціях Південної Азії.
47,3 % ромських чоловіків маєть Y-хромосому гаплогрупи H-M82, яка рідко зустрічається за межами Південної Азії. Мітохондріальна гаплогрупа М, найбільш поширена в індійських громадян і рідко зустрічається за межами Південної Азії, припадає на майже 30 % ромів. Більш детальне дослідження польських ромів показує, що вони належать до роду M5, який характерний для Індії. Крім того, форма спадкового розладу, вроджена міастенія, зустрічається у ромів. Спричинений мутацією 1267delG, він відомий лише у суб'єктів індійського походження. Це вважається найкращим доказом індійського походження ромів.
Ромів описували як «конгломерат генетично ізольованих популяцій-засновників». Кількість загальних генетичних розладів, виявлених серед ромів з усієї Європи, вказує на «спільне походження та ефект засновника».
Дослідження 2001 року Gresham et al. припускає «обмежену кількість споріднених засновників, сумісних з невеликою групою мігрантів, що відокремлюються від окремої касти чи племінної групи». У дослідженні також вказується, що «генетичний дрейф і різні рівні та джерела змішування, мабуть, зіграли певну роль у подальшій диференціації популяцій». У тому ж дослідженні було встановлено, що «єдина лінія… виявлена в ромському населенні, становить майже одну третину ромських чоловіків».
Дослідження 2004 року Morar et al. зробив висновок, що роми походять від «основного населення спільного походження, яке згодом розділилося на численні соціально розбіжні та географічно розсіяні ромські групи». Те саме дослідження показало, що ця популяція «була заснована приблизно 32–40 поколінь тому, а події вторинного та третинного засновників відбулися приблизно 16–25 поколінь тому».
Існують генетичні докази значного змішання ромів з балканськими народами за часів Османської імперії.
Зв'язок з Бурішами і Паміром Буруші з Хунзи мають генетичний маркер батьківської лінії, який групується з носіями памірської мови з Афганістану та Таджикистану, а також етнічною групою сінті. Ця знахідка спільних генетичних гаплогруп може вказувати на походження ромського народу з цих регіонів або теренів навколо них.
Можливий зв'язок з народом Дома За генетичним дослідженням філогеографії Y-хромосоми гаплогрупи H1a1a-M82 у 2012 році, предки нинішніх зареєстрованих каст і племен північної Індії, які традиційно називаються доми, є ймовірними популяціями предків сучасних європейських ромів.
Ромське походження на основі аутосомних і мітохондріальних даних
Дослідження гаплотипів мітохондрій або Y-хромосоми надають цінну інформацію, але обмеженням цих типів досліджень є те, що кожне з них представляє лише один екземпляр генеалогічного процесу. Аутосомні дані дозволяють одночасний аналіз кількох ліній, що може надати нову інформацію про історію популяції. За генетичним дослідженням аутосомних даних, двома популяціями, які виявляють найбільшу спорідненість з ромами, були пенджабці та кашмірці, які також мають найбільше походження із Західної Євразії серед жителів Південної Азії. Однак, за дослідженням загальногеномних даних, опублікованим у 2019 році, передбачуване походження проторомів включає панджабську групу з низьким рівнем західноєвразійського походження. Класичні та генетичні маркери мтДНК свідчать про найбільшу спорідненість ромів із раджпутськими та пенджабськими популяціями з північно-західної Індії.
Ранні записи Ранні записи про мандрівне населення з Індії починаються ще в період Сасанідів. Британський лінгвіст Дональд Кенрік відзначає першу зареєстровану присутність Zott у Багдаді в 820 році нашої ери, у Ханакіні у 834 році нашої ери.
Сучасні вчені припускають, що одна з перших письмових згадок про римлян під терміном ацінгані (походить від грецького ἀτσίγγανοι — atsinganoi) датується візантійською епохою під час голоду в 9 столітті. У 800 році нашої ери святий Афанасій дав їжу «іноземцям, які називалися ацінгані» поблизу Фракії. Пізніше, у 803 році нашої ери, Феофан Сповідник писав, що ацінгані допомогли імператору Никифору I придушити бунт завдяки їхньому «знанню магії». Однак ацінгані були маніхейською сектою, яка зникла з літописів в XI столітті. Atsinganoi використовувався для позначення мандрівних ворожок, черевомовців і чарівників, які відвідали імператора Костянтина IX у 1054 році.
Скелетні останки ромів, ексгумовані з торгового центру Каслл-Молл у Норвічі, Велика Британія, були датовані за допомогою рідинної сцинтиляційної спектрометрії приблизно до 930—1050 років нашої ери./
Прибуття в Європу
Роми вперше прибули до Європи з північної Індії через Іран, Вірменію та Туреччину.
У 1323 році Саймон Сімеоніс, ірландський францисканський монах, описав людей, подібних до «ацінгані», що жили на Криті: «Ми також бачили за межами цього міста [Кандії] плем'я людей, які поклоняються згідно з грецьким обрядом і вважають себе з роду Каїна. Ці люди рідко або ніколи не зупиняються на одному місці більше тридцяти днів, але завжди, немов прокляті Богом, є кочівниками і вигнанцями. Після тридцятого дня вони кочують з поля на поле з маленькими, довгастими, чорними і низькими наметами, як у арабів, і з печери в печеру, тому що місце, де вони живуть, після тридцятиденного терміну стає настільки повним шкідників та іншої скверни, що жити по сусідству з ними неможливо».
У 1350 році Людольф фон Зудгайм згадав схожий народ із унікальною мовою, якого він назвав Mandapolos, слово, яке, за деякими теоріями, можливо, походить від грецького слова Mantipolos — Μαντιπόλος «несамовитий» від mantis — μάντις (що означає «пророк», «ворожка») і полео — πολέω.
Близько 1360 року на Корфу було засновано феодальне володіння (називається Feudum Acinganorum). В основному він використовував працю ромів-кріпаків, а всі роми на острові були підданими володіння.
До XIV століття роми досягли Балкан і Богемії; до XV століття — Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Португалії; а до XVI століття — Московії, Данії, Шотландії та Швеції (хоча докази ДНК зі скелетів середини XI століття в Норвічі свідчать про те, що принаймні кілька осіб могли прибути сюди раніше, можливо, через поневолення вікінгами ромів зі східного Середземномор'я або через зв'язки з варягами).
Деякі роми мігрували з Персії через Північну Африку, досягнувши Європи через Іспанію в XV столітті. Роми почали іммігрувати до Сполучених Штатів у колоніальні часи, маючи невеликі групи у Вірджинії та Французькій Луїзіані. Масштабніша імміграція почалася в 1860-х роках з групами Ромнічаль з Британії. Найбільше іммігрувало на початку ХХ століття, головним чином з групи влаксів у Калдераші. Багато ромів також оселилися в Латинській Америці.
За істориком Норманом Дейвісом, закон 1378 року, ухвалений губернатором Нафпліона в грецькому Пелопоннесі, підтверджуючи привілеї для «атсінгані», є «першим задокументованим записом про ромських циган у Європі». Подібні документи, які знову представляють роів як групу, яка була вигнана з Єгипту, записують, що вони досягли Брашова, Трансільванії, у 1416 році; Гамбурга, Священної Римської імперії, 1418 р.; і Парижу в 1427 році. Хронік паризького журналу описав їх як одягнених у спосіб, який парижани вважали пошарпаним, і повідомив, що церква змусила їх покинути місто, оскільки вони практикували хіромантію та ворожіння.