Інцидент Імо,"Імо" означає 19-й рік статевого циклу, який традиційно використовувався у Східній Азії як календар і використовувався для датування важливих подій. Це відповідає 1882 року. також іноді відомий як повстання Імо, солдатський бунт або японською Джинго-гунран — повстання і заворушеннями в Сеулі, які почалися в 1882 році солдатами армії Чосону, які пізніше приєдналися незадоволеними представниками широкого корейського населення. Повстання спалахнуло частково через підтримку реформ і модернізації з боку короля Коджона, а також через використання японських військових радників.Pratt, Keith L. et al. (1999). «Imo Incident» in Деякі джерела вважають чутки іскрою, яка спалахнула насильство, коли багато корейських солдатів були стурбовані перспективою включення японських офіцерів до нової армійської структури. Поштовх до бунту в основному пояснюється реакцією на невиплачену зарплату солдатам, які знайшли пісок і поганий рис у пайках солдатів. У той час солдатам могли платити рисом, оскільки він використовувався замість валюти.
Бунтівники вбили багатьох урядовців, зруйнували будинки високих урядових міністрів і зайняли Чхандеоккун. Вони також накинулися на членів японської місії в місті, які ледве врятувалися на борту британського корабля «Летюча риба».Iwao, Seiichi. (2002). «Saimoppo jōyaku» in Протягом дня заворушень було вбито кілька японців, у тому числі військового радника Гарімото Рейзо. Бунтівники також напали на будинок Міг Ґуеом Го, який обіймав спільні посади міністра військових справ і високопосадовця Агентства з надання благословень, лінчував лорда Хенгіна, Лі Чхе Енга та намагався вбити королеву Мін, навіть дійшовши до Королівського палацу. До бунту приєдналися злидні жителі Сеула з Вансім-лі та Ітхевона, і королева Мін втекла до дому Мін Юнг-сік, переодягнувшись придворною дамою.
Дехто пояснює спалах насильства тим, що вказує на провокаційну політику та поведінку японських військових радників, які навчали нові Спеціальні сили з 1881 року.Tsuru, Shigeto. (2000).
Фон Ще до ХІХ століття Корея проводила сувору політику ізоляції. За винятком офіційних державних місій до Китаю та періодичних дипломатичних місій до Японії, яких після середини XVIII століття стало менше і вони обмежилися островом Цусіма, корейцям було заборонено залишати країну. Усім іноземцям було заборонено в'їзд до країни, за винятком офіційних китайців у дипломатичних місіях і японців, яким дозволялося торгувати лише в невеликому обнесеному муром комплексі, вегван, у Пусані. Зовнішня торгівля в основному обмежувалася Китаєм, велася у визначених місцях уздовж корейсько-маньчжурського кордону та з Японією в Пусані.
Корейська політика У січні 1864 року король Чхольджон помер, не маючи спадкоємця чоловічої статі, і король Коджон зійшов на престол у віці 12 років. Однак король Коджон був надто молодий, і батько нового короля, лі Га Унг, став Девонгуном або лордом Великого Суду, який правив Кореєю від імені свого сина. Спочатку термін Девонгун стосувався будь-якої особи, яка насправді не була королем, але чий син посів трон. З приходом до влади Девонгун ініціював низку реформ, спрямованих на зміцнення монархії за рахунок класу янбан, він також проводив ізоляціоністську політику та був сповнений рішучості очистити королівство від будь-яких іноземних ідей, які проникли в націю. В історії Кореї зяті короля мали велику владу, і Девонгун визнав, що будь-які майбутні зяті можуть загрожувати його владі. Тому він намагався запобігти будь-якій можливій загрозі своєму правлінню, обравши новою королевою для свого сина дівчину-сироту з клану Юхун Мінь, клану, якому бракувало потужних політичних зв'язків. З королевою Мін як невісткою та королівською дружиною, Девонгун відчував себе в безпеці у своїй владі. Однак після того, як вона стала королевою, Мін активізувала всіх своїх родичів і призначила їх на впливові посади від імені короля. Королева також об'єдналася з політичними ворогами Девонгуна, так що до кінця 1873 року вона мобілізувала достатньо впливу, щоб усунути Девонгуна від влади. У жовтні 1873 року, коли вчений-конфуціанець Чхе Ік Хьон подав меморіал королю Кочжону, закликаючи його правити самостійно, королева Мін скористалася можливістю змусити свого тестя піти у відставку з посади регента. Відхід Девонгуна призвів до того, що Корея відмовилася від своєї політики ізоляції. Згодом Канхваський договір 1876 року призвів до відкриття Кореї.
Реалізація просвітницької політики Одразу після відкриття країни для зовнішнього світу корейський уряд проводив політику просвітництва, спрямовану на досягнення національного процвітання та військової сили за допомогою доктрини тонгдо согі або східних шляхів і західних машин. Щоб модернізувати свою країну, корейці намагалися вибірково прийняти та освоїти західні технології, зберігаючи при цьому культурні цінності та спадщину своєї країни. Після підписання Договору Ганхва суд відправив Кім Кі Су, поважного вченого та чиновника, очолити місію до Японії. Хоча корейські королі посилали емісарів до Японії в минулому, це була перша така місія з 1810 року. Кім зустрівся з низкою офіційних осіб, які показали йому деякі японські реформи, і він неохоче зустрівся з японським імператором. Однак Кім залишив Японію без її модернізації та реформ, які справили на нього велике враження, і замість того, щоб використати поїздку як можливість познайомити Корею зі світом, що швидко змінюється, як продемонстрували реформаторські зусилля Японії, місію розглядали як одна з випадкових місій, що відправляються до Японії в інтересах «кьоріну» (сусідських відносин). Кім Кі Су справді подарував королю журнал своїх спостережень під назвою Ілтунг кію (Запис про подорож до Японії).
Минуло ще чотири роки, перш ніж король послав іншу місію, у 1880 році. Місію очолював Кім Хонґ Джип, який був більш захопленим спостерігачем за реформами, що відбувалися в Японії. Перебуваючи в Японії, китайський дипломат Хуан Цзуньсянь представив йому дослідження під назвою «Стратегія для Кореї.» Він попереджав про загрозу для Кореї з боку росіян і рекомендував Кореї підтримувати дружні стосунки з Японією, яка на той час була надто економічно слабкою, щоб становити безпосередню загрозу, тісно співпрацювати з Китаєм і шукати союзу зі Сполученими Штатами як противагу Росії. Після повернення до Кореї Кім представив документ королю Коджону, який був настільки вражений документом, що наказав зробити копії та розповсюдити їх серед своїх чиновників. Багато консерваторів були обурені пропозицією шукати союзу із західними варварами або навіть підтримувати дружні відносини з Японією. Деякі навіть планували державний переворот, король відповів стратою одного видатного чиновника та вигнанням інших. Документ став основою зовнішньої політики Кореї.
У січні 1881 року уряд розпочав адміністративні реформи та створив Управління з надзвичайних державних справ, яке було створено за зразком китайських адміністративних структур. Під цю всеохоплюючу організацію входили 12 са або відомств, які займалися відносинами з Китаєм (Sade), дипломатичними справами, пов'язаними з іншими іноземними державами (Kyorin), військовими справами (Kunmu), прикордонною адміністрацією (Pyŏnjŏng), зовнішньою торгівлею (T'ongsang), військовими боєприпаси (Kunmul), машинобудування (Kigye), суднобудування (Sŏnham), берегове спостереження (Kyyŏn), набір персоналу (Chŏnsŏn), спеціальні закупки (Iyong) та навчання іноземних мов (Ŏhak). У травні 1881 року до їхнього повернення додому у вересні того ж року технічну місію було направлено до Японії для огляду її модернізованих об'єктів. Вони об'їздили всю Японію, оглядаючи адміністративні, військові, освітні та промислові об'єкти. У жовтні інша невелика група вирушила до Тяньцзіня, щоб вивчити сучасне виробництво зброї, і китайських техніків запросили для виробництва зброї в Сеулі. У липні 1883 року перша корейська спеціальна місія була направлена до Сполучених Штатів. Вона зустрілася з лідерами американського уряду, включаючи президента Честера Алана Артура, і спостерігав за міським і промисловим розвитком країни.
Невпевненість Японії щодо Кореї Протягом 1880-х років дискусії про національну безпеку Японії зосереджувалися на питанні корейської реформи. Дискурс щодо двох був взаємопов'язаний, як заявив німецький військовий радник майор Якоб Меккель, Корея була «кинджалом, спрямованим у серце Японії». Те, що викликало стратегічне занепокоєння Кореї, полягала не лише в її близькості до Японії, а й у її нездатності захистити себе від сторонніх. Якби Корея була дійсно незалежною, вона не становила б стратегічної проблеми для національної безпеки Японії, але якби країна залишалася відсталою та нецивілізованою, вона залишалася б слабкою і, отже, запрошувала б здобич для іноземного панування. Політичний консенсус у Японії полягав у тому, що незалежність Кореї, як і для Японії Мейдзі, була отримана через імпорт «цивілізації» із Заходу. Корея потребувала програми самозміцнення, подібної до реформ після Реставрації, проведених у Японії. Японський інтерес до реформування Кореї не був суто альтруїстичним. Ці реформи не тільки дозволять Кореї протистояти іноземному вторгненню, що було в прямих інтересах Японії, але, будучи провідником змін, вони також матимуть можливість відігравати більшу роль на півострові. Для лідерів Мейдзі питання полягало не в тому, чи слід реформувати Корею, а в тому, як реформи можна здійснити. Був вибір: прийняти пасивну роль, вимагаючи культивування реформістських елементів у Кореї та надання їм допомоги, коли це можливо, або прийняти більш агресивну політику, активно втручаючись у корейську політику, щоб забезпечити проведення реформ. Багато прихильників реформ в Японії коливалися між цими двома позиціями.
На початку 1880-х років Японія була слабкою внаслідок внутрішніх повстань і повстань самураїв протягом попереднього десятиліття. Через ці внутрішні чинники країна також мала фінансові труднощі з інфляцією. Згодом уряд Мейдзі прийняв пасивну політику, заохочуючи корейський суд наслідувати японську модель, але пропонуючи мало конкретної допомоги, за винятком направлення невеликої військової місії на чолі з лейтенантом Хорімото Рейзо для підготовки Пюльгігуна. Що хвилювало японців, так це діяльність китайців, які, здавалося, перешкоджали крихкій групі реформаторів у Кореї. Цінський уряд послабив свою владу над Кореєю в 1876 році, коли японцям вдалося створити правову основу для незалежності Кореї. Однак Лі Хунчжан і багато інших високопосадовців Китаю були стурбовані японською анексією королівства Рюкю, з їхньої точки зору, те, що сталося з цією колишньою державою-данником, могло статися і з іншою.
Договір Шуфельдта