Сеу́л, або Соýль (; ) — найбільше місто і столиця Республіки Корея, місто з особливим статусом.
Розташоване на річці Хан на північному заході країни, приблизно за 50 кілометрів від кордону держави з КНДР.
Сеул є старовинним містом: він був столицею династії Пекче (18 до н. е. — 660) і династії Чосон (1392—1910). У 1394 році Сеул став столицею Кореї.
Сеул є не тільки найбільшим містом, але й комерційним, промисловим і культурним центром Південної Кореї. У місті в 1988 році відбулися літні Олімпійські ігри, а в 2002 році проходили матчі Чемпіонату Світу з футболу (ФІФА).
Географія
Розташування
Місто розташоване у північно-західній частині країни неподалік від кордону з Північною Кореєю. Лежить у середньому на висоті 87 метрів над рівнем моря. Розташоване уздовж нижньої течії річки Ханґан (한강; 漢江, «річки Хан»), чиї витоки Пукханґан («Північна Ханґан») і Намханґан («Південна Ханґан») на схід від міста, в місці злиття Янґсурі. Центр міста знаходиться в оточенні гір. В центральній частині міста стоїть Намсан (남산; 南山, «Південна гора») з телевізійною вежею і канатною дорогою. На півночі розташована гора Пукхансан («гора на півночі Хансона»). На південному сході — Намхансан, з розташованою на ній фортецею Намхансансон. У навколишніх долинах є багато маленьких сіл та буддистських монастирів.
У міському районі Сеула ріка Ханґан тече серед декількох островів, найважливішим з яких є Йоийдо. Рукав річки був осушений для меліорації земель.
Географічними координатами Сеула є . Це означає, що Сеул розташований приблизно на тій же широті, що Афіни (37° 54' пн. ш.) й Лісабон (38° 43' с. ш.).
Назва Слово Соуль походить від давньокорейського «соболь» чи «сораболь» («столиця») періоду Сілла. Тоді це слово відносили до міста Кьонджу, колишньої столиці Сілла. У ханчче кьон (京) означає «столиця»; цей склад зустрічається, наприклад, в офіційній назві Сеулу в роки японського колоніального правління (Кьонсон/Кейдзьо) і в назві залізниць і автомобільних доріг (Кьонбусон, 경부선 — залізнична лінія Сеул-Пусан; Кьон'ї н косокторо, 경인고속도로 — швидкісна автодорога Сеул-Інчхон).
В європейських мовах, зокрема і українській (і інших слов'янських), читання «Сеул» виникло через помилковий складоподіл латинської транскрипції Seoul — має читатися як Seo-ul, а прочитали «по-французьки», як Se-oul.
Китайська транскрипція
На відміну від більшості корейських географічних назв, слово «Сеул» не має аналога на ханччі, і китайською місто називають його попереднім іменем (漢城/汉城, китайське читання Ханьчен, корейське Хансон; значення — «фортеця на річці Ханґан», але за бажанням можна тлумачити і як «китайська фортеця», «фортеця ханьців»). У січні 2005 року правління міста запросило змінення китайської назви міста на 首爾/首尔 (Shǒu’ěr, Шоу-ер), що є приблизним відтворенням корейської вимови в китайській мові (в самій корейській 首爾 читається 수이, Су-і). При цьому 首 (шоу) означає «перший» і «столиця». Китайці прийняли цю назву.
Історія Основна стаття:
Кераміці, знайденій в околицях Сеулу, науковці приписують вік приблизно до 3000 років. Проте відома історія Сеулу починається у 18 р. до н. е., коли це місто було столицею давньокорейської держави Пекче.
Перша назва міста — Віресон, що був столицею держави Пекче починаючи з 18 р. до н. е. За часів Корьо місто було відоме як Хансон (漢城, «фортеця на березі річки Ханґан»). За часів династії Чосон, що почалася в 1394 році, місто також було столицею держави і мало назву Ханян (漢陽)). У роки японського колоніального правління місто називалося Кенсон (яп. 京城, Кейдзі), остаточну назву Сеул було затверджено після звільнення у 1945 році.
Пекче, одне з трьох корейських королівств, було засноване у 18 році до н. е., зі столицею в місті Віресон у районі сучасного Сеула. З тих пір збереглися руїни міських стін. Управління містом незабаром перейшло від Пекче до Корьо в V столітті, а потім до Сілла в VI столітті.
У XI столітті уряд Корьо, завоювавши Сілла, побудувало фортецю, відому як «Південна Столиця».
Коли Чосон змінила Корьо, столиця була перенесена в Сеул (Хансон, пізніше Ханян), де залишалася до кінця правління династії.
Спочатку місто було повністю оточене фортечними мурами висотою до семи метрів для захисту населення від диких тварин, розбійників і ворожих армій. Потім місто розрослося за стіни і, хоча вони зараз не існують (крім невеликої ділянки на північ від центру міста), фортечні ворота існують донині, найвідоміші з них: Намдемун і Тондемун. За часів Чосон ворота відкривалися і закривалися щодня під звуки великих дзвонів.
11 лютого 2008 року ворота Намдемун, побудовані в 1398 році, були майже повністю знищені вогнем — підпал влаштував літній містянин, звернення про розгляд житлової проблеми якого міська влада систематично ігнорувала (компанія-забудовник виплатила цьому містянину занижену суму компенсації за земельну ділянку, яка розташовувалася на території запланованої забудови). Пізніше, після затримання палія поліцією, він покаявся у скоєному і попросив у нації пробачення за свій вчинок. Раніше ця ж людина влаштувала підпал у сеульському палаці Чханґьонґун.
Ворота не мали охорони, можливо, тому, що нікому не могло спасти на думку вчинити замах на національне надбання № 1.
Основна причина практично повної нездатності пожежних впоратися з вогнем полягала в тому, що ворота були дерев'яними, і вся їхня конструкція була просякнута водовідштовхувальним засобом для захисту від опадів. У підсумку цей ж засіб відштовхував воду, якою пожежні розрахунки протягом декількох годин поливали гарячі ворота.
Уряд Республіки Корея пообіцяв нації впродовж трьох років відновити ворота, для чого були виділені фінансові кошти в розмірі 21 мільйона доларів США. За інформацією деяких сеульських газет, частина компаній-підрядників із відновлення воріт зголосилася проводити роботи безкоштовно.
Під час війни в Кореї Сеул двічі переходив в руки північнокорейських і китайських військ (у червні-вересні 1950 і січні-березні 1951 років). В результаті бойових дій місто було сильно зруйноване. Принаймні 191 000 будівель, 55 000 житлових будинків та 1000 підприємств лежало в руїнах. До того ж, потік біженців заповнив місто, збільшивши чисельність населення до 2,5 мільйонів, здебільшого бездомних.
Після війни Сеул був швидко відновлений і знову став політичним і економічним центром країни. Сьогодні населення міста — це чверть населення Південної Кореї, Сеул займає сьоме місце серед міст світу за кількістю штаб-квартир корпорацій, що входять до списку п'ятисот найбільших транснаціональних корпорацій за версією журналу Fortune.
У 1988 році Сеул став столицею XX Літніх Олімпійських ігор, а в 2002 році — одним із місць проведення чемпіонату світу з футболу.
Населення
Сеул має дуже високу щільність населення, вона дорівнює в середньому 17 092 чоловік на квадратний кілометр. Найгустонаселеніший район — це Янґчеон-ґу з густотою населення приблизно 26 400 жителів на квадратний кілометр. Для порівняння, у Львові, одному з найбільш щільно заселених міст України, це значення складає 4 300 жителів на квадратний кілометр. Найгустонаселеніший район із 633 934 мешканців Новон-ґу на півночі міста, найменш населений округ Чун-ґу в центрі. Жінок у місті живе більше, ніж чоловіків (різниця становить близько 9 500 осіб). На кінець 2003 року у Сеулі жило 102 882 іноземних громадян із більш ніж 90 країн, що дорівнює одному відсотку від загальної чисельності населення. Сеул, у якого ця частка є найвищою серед усіх південнокорейських міст, за міжнародними стандартами є дуже малонаселеним іноземцями містом. Частка іноземців у Львові складає 11,9 %, а у Харкові — 37,2 %. Найбільші групи іноземних громадян — 52 572 осіб китайської національності, 11 484 американців і 6 139 японців.
Зростання населення
Свого політичного, економічного та культурного панування Сеул набув після Другої світової війни. Завершення японського колоніального контролю призвело до неконтрольованого зростання населення. Великий приплив сільського населення, зокрема, великомасштабні руйнування в роки Корейської війни (1950—1953) та хаотичні політичні та економічні умови призвели до збільшення розриву між кількістю населення та спроможністю міської інфраструктури. Протягом двадцятого століття населення знизилося в ході Корейської війни з 1,4 млн до 650 тис. осіб, і знову піднялося в 1953 році до одного мільйона, а до кінця 1980-х років досягло десяти мільйонів.
З початку 1970-х років почалися спроби врегулювати населення на південь від річки Ханґан. З 1980-х років зростання населення припинилося в основній частині міста. Ці міста були пов'язані в єдиний Сеул густою мережею автомобільних доріг, автобусних ліній, і метро. Агломерація близько 20 найбільших міст, включаючи Сеул, є домівкою для 21,7 млн осіб (за станом на 1 січня 2005 року) і є одним із найбільших міст Землі.
У наведеній таблиці показано число жителів міста належної області згідно з відповідним територіальним статусом.
Рік Населення 1428 103 328 1660 200 000 1881 199 100 1890 192 900 1899 211 200 1902 196 600 1906 230 900 1910 278 958 1915 241 085 1920 250 208 Жовтень 1925 336 349 Жовтень 1930 355 426 Жовтень 1935 404 202 Жовтень 1940 930 547 Рік Населення Жовтень 1944 947 630 Травень 1949 1 418 025 Січень 1952 648 432 Вересень 1955 1 574 868 Грудень 1960 2 445 402 Жовтень 1966 3 793 280 Жовтень 1970 5 433 198 Жовтень 1975 6 889 502 Листопад 1980 8 364 379 Листопад 1985 9 639 110 Листопад 1990 10 612 577 Листопад 1995 10 231 217 Листопад 2000 9 895 972 Січень 2005 10 349 312
Розвиток житла
На відміну від міст у Європі і Північній Америці, урбанізація Сеулу відбувається не у вигляді великих житлових котеджів, а на просторі ділянки саду.
У 1960-х і 1970-х роках багато фермерів приїхали до Сеулу з сільської місцевості до промислових підприємств столиці у пошуках кращих робочих місць. Щільні, часто без дозволу, за розрахунками державного земельного комітету побудованого в країні, кількість біженців зросла головним чином в існуючих районах. Місцеві будинки були частково побудовані в масивному будівництві з черепичними дахами і мало чим відрізнялися від фонду, створеного з офіційного дозволу будівель у регулярно населених пунктах.
Тим не менш, жителів неофіційних поселень уряд з кінця 1970-х років переселив в області, які були далі від центру міста. Ці області були не достатньо розвинені для муніципального водопостачання, водовідведення та пов'язані транспортною мережою, в результаті чого сталося погіршення рівня життя переселенців. У центрі Сеулу були численні до п'ятнадцяти-поверхові житлові висотні будівлі для родин із середнім і високим рівнем доходу, орендна плата за колишніх мешканців із низькими доходами були не по кишені.
З 1980-х років у Сеулі відбувалася повна реконструкція існуючих громадських інфраструктур — інфраструктуру було значно розширено. У цьому контексті було зазначене й те, щоб влада почала будувати нові лінії метро і доріг. У ширшому районі столиці, в привабливій сільській місцевості, були вілли робочих вищого класу, тому більшість артистів, ділових людей, що займають керівні посади, вчені і високопоставлені військові собі їх і зводили. Існує заборона на будівництво промислових підприємств і житлових районів із житловими будинками.
З 1990-х років в околицях Сеула багато планується перебудова міста для вирішення проблеми в обмеженому просторі життя переповненого капіталу. Ці нові міста, які розташовані за межами Сеула в провінції Кьонґі-до стануть великими приміськими містами і разом з Сеулом два інших великих міста Інчхон і Сувон утворюють муніципальний район Судоґвон.
Адміністративний поділ
Сеул розділений на 25 ку (구 — великий район, що нагадує за розмірами округ і має статус самоуправління), які в свою чергу розділені на 522 тон (동 — адміністративний район), 13 787 тхон і 102 796 пан. Каннам-ґу (강남구; 江南區) Кандон-ґу (강동구; 江東區) Канбук-ку (강북구; 江北區) Кансо-ґу (강서구; 江西區) Кванак-ку (관악구; 冠岳區) Кванджін-ґу (광진구; 廣津區) Куро-ґу (구로구; 九老區) Кімчхон-ґу (금천구; 衿川區) Новон-ґу (노원구; 蘆原區) Тобон-ґу (도봉구; 道峰區) Тондемун-ґу (동대문구; 東大門區)