Семе́н Си́дорович Власко́ (1904 — 25 січня 1967) — кобзар.

Біографія Семен Сидорович Власко народився 1904 року. Місце його народження зазначають по-різному. Так, Віктор Мішалов пише, що Власко родом із села Макіївка Ніжинського повіту Чернігівської губернії, нині Варвинського району Чернігівської області. Біографічний довідник «Мистецтво України» (Київ, 1997) місце народження Власка вказує так: село Кудрівка, нині Чернігівської області, за іншими даними — Сосниця, тепер селище міського типу.

Грати на бандурі навчився в Павла Кулика, разом з яким тривалий час мандрував і виступав. Грав також на гармоніку й бубон. Жив у селищі Ясенівка Чернігівської області, виступав на ярмарках і базарях, брав участь в етнографічних вечорах і концертах.

1925 року Дмитро Ревуцький записав од нього його власну пісню — «Було колись в Україні».

Із першою дружиною мав трьох дорослих синів. Удруге одружився із Параскою Шульгою і осів у селі Блистова, де дружина мала власну хату. А до того часу він як кобзар вів напівмандрівний спосіб життя. Кобзарював у північно-східних районах Чернігівщини (Менський, Сосницький, Новгород-Сіверський, Корюківський).

У репертуарі Власка було понад 250 пісень, серед яких «Дума про втечу трьох братів з Азова», пісні про Саву Чалого, про Байду, Морозенка. Серед учнів Євдокія Леміш та Левко Ступак. Євдокія Леміш, зокрем, розповіла Жеплинський Богдан. Кобзарськими стежинами.:

Наприкінці Другої світової війни Власка запросили як бандуриста та бубниста до одного з армійських ансамблів пісні й танцю, з яким пройшов до Берліна. Після війни Семен Сидорович перебивався випадковими заробітками: грав на запрошення по селах — на весіллях, храмових святах тощо. Семен Власко мав затверджений репертуар із печаткою Новгород-Сіверського райкому партії, це були в основному родинно-побутові та ліричні пісні.

З Німеччини привіз трофейний струнний музичний інструмент — цитру, яка довго лежала в Власка без ужитку, доки він її не продав сліпому кобзарю Левкові Ступаку, в якого перед тим украли бандуру. Переробивши цитру на подобу бандури, Ступак став кобзарювати з нею.

Дружина Олександра Довженка Юлія Солнцева запросила Власка на зйомки кінофільму про Довженкове дитинство — «Зачарована Десна». Він мав зіграти кобзаря Павла Кулика. Оскільки Власко не відповідав ролі своєю статурою (був малого зросту та худий), Кулика грав бандурист Володимир Перепелюк. Семен Сидорович у фільмі зіграв бубниста. Ренат Польовий відзначив після зустрічі із Власком: «Мушу сказати, що бубнист він рідкісний. Бубон у його руках прямо літає, гупаючи, дзвенячи і гудячи».

З огляду на скрутне матеріальне становище Власка, пенсійний вік і хвороби, Ренат Польовий звернувся до Новгород-Сіверської районної ради з клопотанням про призначення Власку пенсії. Звідти відповіли, що, оскільки Власко не має трудового стажу (все життя виступав у різних установах за плату згідно з домовленістю) і не втратив джерел засобів до існування (має трьох дорослих синів), то підстав для призначення йому пенсії немає. Проте правління колгоспу отримало вказівку надавати необхідну допомогу сім'ї Власка в разі звернення.

25 січня 1967 року Семен Сидорович Власко раптово помер від запалення очеревини внаслідок прориву виразки шлунка. Це сталося в сусідньому селі, куди Власка запросили грати на храмовому святі. Поховано в селі Блистова Новгород-Сіверського району Чернігівської області.

Ренат Польовий так охарактеризував гру Власка на бандурі:

Примітки

Література

Власко Семен Сидорович // Васюта Олег. Кобзарство та лірництво на Чернігівщині: Науково-допоміжний бібліографічний покажчик. — Чернігів, 2001. Мішалов В. і М. Українські кобзарі-бандуристи — Сидней, Австралія — 1986. Польович Ренат. Чернігівський кобзар Семен Власко // Незборима нація. — 2004. — Число 12 (грудень). Бугаєвич І. З бандурою — до Берліна // Народна творчість та етнографія. — 1968. — № 1. — С. 44—46. Голубовська В. Народний кобзар // Деснянська правда. — 1966. — 25 жовтня. Дідков Ю. Мелодія віків // Деснянська правда. — 1974. — 6 квітня. Малиш А. Грай, кобзарю! // Сільські вісті. — 1965. — 17 жовтня. Омельченко А. Ф. Бойові шляхи бандуристів // Народна творчість та етнографія. — 1975. — № 3. — С. 33—37. Пепа В. Бандуристе, орле сизий… // Радянська Україна. — 1966. — 22 січня. Полотай М. «По селам ходили кобзари…» // Советская музыка. — 1975. — № 8. — С. 71—72. Скорина Олександр. Бандури дзвін тривожний // Демократична Україна. — 2007.

Посилання

//ЕСУ