Велика ромська облава, офіційно відома як великий рейд — спроба винищення ромів, які проживали в Іспанії. Проект, розроблений і керований маркізом Енсенада, міністром Фернандо VI, полягав у тому, щоб утримувати ромських чоловіків і жінок окремо, щоб вони не могли розмножуватися і таким чином досягти їхнього вимирання. Облава почалася рано вранці 31 липня 1749 року і тривало протягом наступних днів. Був другий етап, який розпочався на третьому тижні серпня (у Каталонії та в деяких містах, куди не дійшов початковий порядок ув'язнення, особливо в Малазі, Кадісі та Альмерії). Мануель Анхель дель Ріо Руїс з Севільського університету описав це як проект «культурного розпаду та винищення», тоді як Хосе Луїс Гомес Урданьєс з Ла-Ріохського університету вважав це проєктом геноциду. Антоніо Домінгес Ортіс уже заявляв про це в 1976 році: «Енсенада планував справжній геноцид».

Хоча план покінчити з «такою злою расою» провалився — «Ці люди, яких називають ромами, не мають релігії; посаджені у в'язницю, вони будуть навчені, і така нечестива раса буде знищена», — заявив Енсенада, який через п'ять років через серію палацових інтриг, які не мали нічого спільного з «Великим рейдом», за наказом короля Фердинанда VI буде звільнений і ув'язнений в Альгамбрі Гранади — збитки, завдані «Великим рейдом», за словами Мануеля Мартінеса Мартінеса з Інституту досліджень Альмерії, були «не піддається обчисленню, оскільки спричинила глибокий розкол між двома громадами [циганами і не-циганами] та посилила бідність і маргіналізацію етнічної спільноти, яка була майже повністю осілою і перебувала в процесі повної інтеграції». Подібної оцінки дотримується Тереза Сан Роман з Автономного університету Барселони, яка стверджує, що «Великий рейд» спричинила травматичний розрив зв'язків між «кастильцями» та ромами, особливо з точки зору останніх, які побачили, що їхні зусилля зраджені.San Román (1997), óp. cit., pág. 43.

Фон Хоча незабаром після прибуття на Піренейський півострів, зазвичай близько 1425 року, циган вітали, оскільки вони представлялися переслідуваними «християнськими паломниками», щоб вони могли вільно пересуватися групами від п'ятдесяти до ста осіб, незабаром вони були піддані «механізмам систематичного виключення та довільного соціального контролю» з «метою обмеження їх пересування та поселень, а також нейтралізації конкуренції між циганами та не-ромами в певних трудових нішах». Кульмінацією цієї політики став наказ про вигнання, виданий католицькими монархами в 1499 році, який був відновлений Філіпом II в 1537 році і Філіпом III в 1619 році.

Прецедент «Великої облави» стався під час правління Філіпа II, коли після того, як у 1539 році встановили покарання на галерах для ромів, вирішено замінити веслярів, втрачених після битви при Лепанто (7 жовтня 1571 року), загальний збір, в якому особливий наголос робився на захопленні всіх ромів чоловічої статі, придатних до володіння веслом. Після рейду взимку 1571—1572 років наказали, щоб ті, хто не був засуджений, служили на примусових роботах без оплати, а ті, хто був засуджений, служили добрими боясами (вільними веслярами) з невеликою платнею. Загальна кількість ромів, мабуть, сягала трьохсот осіб, хоча на галери відправили лише трохи менше сотні через сумніви багатьох муніципальних властей і численні прохання самих засуджених.Martínez Martínez, Manuel (2004), «Los gitanos en el reinado de Felipe II (1556—1598). El fracaso de una integración.» En Chrónica Nova, 30. Згодом, у 1637 році, галери потребували більше веслярів, щоб задовольнити нові потреби війни, тому знову вирішили провести масштабний рейд, щоб захопити якомога більше циганських чоловіків. 19 грудня 1639 року щонайменше півтисячі з них заарештували, а близько 200 відправили на галери.Martínez Martínez, Manuel (2012), «Los forzados de la escuadra de galeras del Mediterráneo en el siglo XVII. El caso de los gitanos.» En Revista de Historia Naval, 117.

У XVI—XVII століттях, особливо в останньому, було багато розпоряджень про обмеження пересування і поселення ромів. Найбільш радикальним заходом було його вигнання з Наваррського королівства, зроблене в 1628 році. Все це було частиною боротьби з так званою «суспільною чумою бродяжництва», яка також мала місце в інших місцях Європи, де проживали ромські громади, яких називали різними способами (цигани, ґітани, єгиптяни, богеми тощо) і класифікувалися як «расові волоцюги», а їх членів звинувачували у «полюванні на чужу власність», у «ледарюванні», у порушенні християнських заповідей шляхом укладення шлюбів між собі подібними, до чого слід додати звинувачення у чаклунстві, канібалізмі і викрадення дітей. Однак необхідно було б розрізняти мандрівних циган, яких відкидали та переслідували — їхній «кочовий» спосіб життя вважався передкримінальним, — і осілих циган, «толерантно ставилися, навіть якщо їхнє визнання завжди було хитким і залежало від непередбачуваного свавілля». Справді, були випадки «міжетнічного» співіснування в деяких місцевостях, особливо в Андалусії, де в XVII столітті.

Щоб покласти край «бродяжництву» ромів, наказ від 1717 року нового короля Бурбонів Філіпа V примусив їх проживати в сорок одному муніципалітеті (шість із них в Андалусії: Кордова, Хаен, Убеда, Антекера, Ронда та Алькала-ла-РеальA razón de una familia gitana por cada cien habitantes (A. Gómez Alfaro, La Gran Redada de Gitanos, Ed. Presencia Gitana, Madrid, 1993, pág. 20)., що мало парадоксальний ефект, оскільки змусило ромів, які жили в інших місцях, не включених до списку, і тому вже вкоренилися, покинути їх. «Всупереч поширеній думці, попередні закони не були настільки неефективними. Було багато осілих ромів, особливо на півдні, які тривалий час без проблем жили разом і працювали в необхідних професіях, таких як ковалі, олійники, навіть пекарі або теслі і, звичайно, альбейтери (цілителі тварин)». З цієї причини через роки циганам дозволили залишатися в тих місцях, де вони проживали більше десяти років, що не завжди було легко засвідчити. У 1745 році разом з маркізом Енсенада в уряді було схвалено, що ромам, які були виявлені за межами сорока одного муніципалітету, в якому вони були змушені жити, «законно наводити на них зброю і забирати життя» — до того часу смертна кара застосовувалася лише до ромів, до тих «акуадрильядо», які носили вогнепальну зброю.

Насправді Філіп V обмежився продовженням антиромської політики, яку застосовували попередні монархи Австрійського дому. Думка про те, що роми являють собою «тіло, яке закріпилося в іспанському суспільстві», було виявлено в консультації, виданій у 1723 році Радою циган, створеною Філіпом V для вирішення цієї проблеми. За словами Антоніо Домінгеса Ортіса, консультація описувала циган «як люди, несприйнятливі до будь-яких релігійних ідей і практик, як публічні злодії і розбійники на дорогах; їхні жінки заходили в села, одні під приводом жебрацтва, інші під приводом того, що смужки на їхніх руках приносять удачу, щоб шахраювати і красти; їхня статева мораль була на нулі: старі жінки здружувалися і обманом забирали дівчат з батьківських домівок, забираючи їх в банди, де багато хто пристосовувався до їхнього розгульного життя. Вони заходили до храмів лише для того, щоб осквернити їх і застрахувати їхню огорожу, щоб насолоджуватися доходами від крадіжки».

План винищення ромів

Ідея маркіза де ла Енсенада про те, що єдиним вирішенням циганської проблеми є вигнання, наштовхнулася на перешкоду: священний притулок, в якому цигани ховалися в церквах, коли їх збиралися заарештувати. Тому він звернувся до свого доброго друга кардинала Валенті, нунція в Іспанії, якому вдалося домогтися від Папи Бенедикта XIV дозволу на вилучення святині за певних умов у квітні 1748 року. Одразу ж Кастильський собор, за пропозицією Енсенади, погодився на масові арешти циган, щоб «вивезти їх з Іспанії і відправити в невеликій кількості в провінції Америки, де їм дадуть щось корисне для роботи на справжніх фабриках і шахтах». Щоб отримати дозвіл короля Фердинанда VI, президент Ради Гаспар Бласкес Таблада переміг у справі вигнання маркіза де ла Енсенада, використовували такий аргумент:

Однак, дізнавшись про невдачу сусіднього Королівства Португалії у своєму проєкті вигнання своїх «циган», викорінення ромів шляхом відправки їх до Америки було виключено, а їхнє «біологічне винищення» було обрано шляхом загального ув'язнення. Щоб отримати схвалення Фернандо VI, Енсенада заручився підтримкою сповідника короля, єзуїта Франсіско Раваго, який використав аргумент, що Бог був би щасливий, «якби королю вдалося знищити цих людей».

Отримавши схвалення короля, Енсенада розпочав велику, ретельно підготовлену операцію, про що свідчить документ, який маркіз передав королю. Для досягнення мети винищення ромів, говорилося в газеті, «необхідно знати, в яких селах вони знаходяться і в якій кількості. Ув'язнення повинно відбутися в той же день і в той же час. Заздалегідь повинні бути визначені точки відступу, щоб там можна було розмістити війська. Офіцери, які командують загонами, повинні бути обрані з огляду на їхню довіру і скритність, що є запорукою успіху і гарантією того, що цигани не помстяться бідним землякам». У преамбулі інструкцій, наданих місцевій владі, вони були проінформовані, що «бажаної католицької мети Вашої Величності не досягнуто, всі розпорядження і накази, які були віддані для стримування неясного і шкідливого народу, що заражає Іспанію ромами, продовжують виконувати у своїх потворних злочинах і порушенні спокою країни. Оскільки для лікування такої серйозної хвороби потрібні ліки, то єдиний засіб — це негайне їх знищення».

Організація велася таємно, в межах військового відомства. Ця абсолютистська державна установа підготувала дуже докладні інструкції для кожного міста, які мав передати магістрату армійський офіцер, посланий для цієї мети. Було наказано відкрити ці інструкції в певний день у присутності корехідора та офіцера, щоб досягти одночасності операції. Для кожного офіцера, який мав керувати військами, що мали здійснити арешт, також були підготовлені конкретні інструкції. Ні офіцер, ні солдати до останнього моменту не знали мети своєї місії. Обидва накази були вкладені в конверт, до якого додавалася копія декрету нунція та інструкції для єпископів кожної дієцезії. Ці конверти були надіслані генерал-капітанам, які були попередньо поінформовані, і які вибирали війська відповідно до міста, до якого вони мали йти.

Інструкцією передбачалося, що після відкриття конвертів відбудеться коротка координаційна нарада армії та місцевих правоохоронних органів (шерифів тощо). Відомо, що в Кармоні, наприклад, вивчалася операція на плані міста, перерізаючи вулиці, щоб запобігти можливій втечі. Після арештів дані затриманих звірили з даними міського перепису, а затриманих допитали про місцеперебування відсутніх, яких через кілька днів заарештували за ордером.

Після арешту ромів розділити на дві групи: в одну — всіх чоловіків старше семи років, а в іншу — жінок і дітей до семи років. Далі, за планом, першого відправляли на каторжні роботи в арсенали ВМФ, а другого розміщували в тюрмах або на заводах.«Після того, як всі вищезгадані сім'ї будуть ув'язнені, чоловіки повинні бути розділені з хлопчиками від семи років і старше, а жінки — з дітьми молодшого віку.» Instrucciones a un corregidor. Transcripción de A. Gómez Alfaro del legajo 1936.33 del Archivo municipal de Orihuela, óp. cit., pág. 27. Вибрані арсенали були в Картахені, Кадісі та Ферролі, а пізніше шахти Альмадена, Кадіса та Аліканте серед інших, а також деякі пенітенціарні установи в Північній Африці. Для жінок і дітей були обрані міста Малага, Валенсія і Сарагоса.San Román (1997), La diferencia inquietante (esp. págs. 38 a 43), Ed. Siglo XXI. Madrid, pág. 40. Жінки використовувалися як ткалі, а діти — на фабриках, тоді як чоловіки будуть зайняті в арсеналах, які потребуватимуть інтенсивної реформи для модернізації іспанського флоту, оскільки галери були скасовані в 1748 році.Angus Fraser (2005), óp. cit., pág. 170.