Іспанія

Іспа́нія (,  — від ), офіційно Королі́вство Іспа́нія (; за правописом 1928 року — Еспа́нія) — держава на південному заході Європи, із заморськими територіями через Гібралтарську протоку та Атлантичний океан. Її континентальна європейська територія займає більшу частину Піренейського півострова. До складу країни також входять два архіпелаги: Пітіузькі острови в Середземному морі, і Канарські острови біля узбережжя Африки в Атлантичному океані. Африканські анклави Сеута, Мелілья та Пеньон-де-Велес де ла Гомера роблять Іспанію єдиною європейською країною, яка має фізичний кордон з африканською країною (Марокко). Кілька невеликих островів в Алборанському морі також є частиною території Іспанії. Материкова частина країни омивається Середземним морем на півдні та сході, за винятком невеликої сухопутної межі з Гібралтаром; на півночі та північному сході межує з Францією (623 км) та Андоррою (63,7 км); на заході — з Португалією (1214 км) та Атлантичним океаном.

З територією площею  км², Іспанія є найбільшою країною Південної Європи, другою за величиною країною Західної Європи та Європейського Союзу та четвертою за розміром країною Європейського континенту. З населенням у понад 46 млн осіб, Іспанія є 4-ю за кількістю населення країною Європейського Союзу. Столиця країни — Мадрид; серед інших важливих мегаполісів Барселона, Валенсія, Севілья, Сарагоса, Малага та Більбао.

Сучасні люди вперше прибули на Піренейський півострів близько 35 тисяч років тому. Іберська культура разом із фінікійськими, давньогрецькими, кельтськими та карфагенськими поселеннями розвивались на півострові до тих пір, поки він не потрапив під владу Римської республіки близько 200 року до н. е., після чого регіон був розділений на 2 римські провінції — Ближня Іспанія та Дальня Іспанія. Назва «Іспанія» заснована на ранішій фінікійській назві Sp(a)n або Spania. Наприкінці існування Західної Римської імперії германські племінні конфедерації, які мігрували з Центральної Європи, вдерлися до Піренейського півострова і створили відносно незалежні королівства у західних провінціях (включаючи племена свевів, аланів та вандалів). Урешті-решт вестготи насильно об'єднали всі незалежні території півострова, включаючи візантійську провінцію Візантійська Іспанія, у Вестготському королівстві, яке більш-менш об'єднало політично, церковно й юридично всі колишні римські провінції та королівства — наступники того, що тоді було задокументовано як Римська Іспанія.

На ранніх етапах сучасного періоду Іспанія керувала однією з найбільших імперій в історії, яка була також однією з найперших світових імперій, залишивши велику культурну та мовну спадщину, яка включає понад 570 мільйонів іспанофонів, які зробили іспанську мову другою за кількістю носіїв мовою у світі, після китайської мандаринської. Під час Золотої доби країна пережила розвиток мистецтва, результатом якого стала поява багатьох відомих художників, як-от Дієго Веласкес, Ель-Греко тощо. Найвідоміший іспанський літературний твір «Дон Кіхот» також було опубліковано під час даної доби. В Іспанії знаходиться третя за величиною кількість об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО.

Іспанія — світська представницька демократія та конституційна монархія, з королем Філіпом VI у статусі голови держави. Іспанія — розвинена країна з високим рівнем доходу, четвертим за розміром номінальним ВВП. Країна є членом Організації Об'єднаних Націй, Європейського Союзу, Єврозони, Ради Європи, Середземноморського союзу, Північноатлантичного альянсу, Організації економічного співробітництва та розвитку, Шенгенської Зони, Світової Організації Торгівлі та багатьох інших міжнародних організацій. Не будучи офіційним членом, Іспанія є «постійним спостерігачем» самітів Великої двадцятки, беручи участь у кожному з них, що, де-факто, робить її частиною групи.

Етимологія

Походження самоназви España (а отже, і похідних від нього) є дискусійним. Давньоримська назва Іберії, Hispania, може походити від терміна Hesperia, яким римляни поетично називали Іспанію. Саме слово Hesperia походить від грецького Εσπερία, тобто «західна країна», «країна сонця, яке сідає» (так греки називали Італію). Римляни перенесли цю назву на Іспанію, оскільки вона міститься ще далі на захід від їхньої країни.

Інша версія походження — від пунічного слова Ispanihad, яке означає «країна кроликів» або «край, околиця» (від того, що Іспанія розташована на краю Середземноморського регіону). Є також версія баскського походження, від слова Ezpanna (тобто «край, межа», оскільки Іспанія є південним краєм Європи).

Гуманіст Антоніо де Небріха запропонував версію походження від іберійського слова Hispalis, яке означає «місто західного світу». Хесус Луїс Кунчіллос стверджує, що корінь span походить від фінікійського слова «spy», що означає «кувати метали». Таким чином i-spn-ya означатиме «край, де кують метали».

Природа

Іспанія — південноєвропейська країна. Вона займає п'ять шостих Піренейського півострова, Балеарські та Пітіузькі острови в Середземному морі та Канарські острови в Атлантичному океані. Піренейські гори важкодоступні та «ізолюють» Іспанію від інших європейських країн, крім Португалії, яка займає західну частину півострова.

За територією Іспанія є четвертою країною в Європі, після Росії, України та Франції, і є другою за величиною в Європейському Союзі. Іспанія омивається Середземним морем й Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон — 1214 км), з Францією — по гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром (1,2 км), з Марокко (м. Сеута — 6,3 км, м. Мелілья — 9,6 км).

Рельєф

Рельєф Іспанії різноманітний, тут панівну роль відіграють системи гірських хребтів і високогірних плоскогір'їв. Плоскогір'я та гори становлять близько 90 % її території. Майже половину поверхні країни займає велике, найбільше в Європі високогірне плоскогір'я — Месета з середньою висотою 660 м над рівнем моря. Месета відрізняється чергуванням плато, висотних брилових хребтів і гірських улоговин. Центральна Кордильєра поділяє Месету на дві частини: північну та південну. Більша частина території Іспанії розташована на висоті близько 700 м. Це друга за висотою країна в Європі після Швейцарії.

На півночі Месету обрамляють потужні Кантабрійські гори, які простяглися вздовж узбережжя Біскайської затоки на 600 км, ізолюючи внутрішні райони країни від впливу моря. У їхній центральній частині лежить гірський масив Пікос-де-Еуропа (з іспанської — Піки Європи) з висотами до 2648 м. Ці гори альпійського типу складені переважно відкладами кам'яновугільного періоду — вапняками, кварцитами, пісковиками. Кантабрійські гори — орографічне та тектонічне продовження найпотужнішої гірської системи Іспанії — Піренеїв.

Піренеї являють собою кілька паралельних хребтів, які простягаються із заходу на схід на 450 км. Це один із найважкодоступніших гірських районів Європи. Хоча в середньому їхня висота не дуже велика (трохи більше 2500 м), але вони не мають потрібної кількості зручно розташованих і доступних перевалів. Усі ці перевали розташовані на висоті 1500—2000 м, тому залізниці, які йдуть з Іспанії в інші країни, обходять Піренеї із заходу та сходу. Найширша та найвища частина гір — центральна, тут розташована їхня головна вершина — пік Ането, який досягає 3404 м. З північного сходу, до Месети примикає система Іберійських гір, максимальна висота (пік Мон-Кайо) — 2313 м.

Між східними Піренеями й Іберійськими горами простягаються невисокі Каталонські гори, південні схили яких уступами обриваються майже перед Середземним морем. Каталонські гори (середні висоти яких 900—1200 м, найбільша вершина — гора Каро, 1447 м) простягаються упродовж 400 км майже паралельно берегу Середземного моря та фактично відокремлюють від нього Арагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, які розроблені в Мурсії, Валенсії та Каталонії й на північ від мису Палос до кордону з Францією, характеризуються високою родючістю.

Весь південний схід Піренейського півострова зайнятий Кордильєрою-Бетіка, яка є системою гірських масивів і хребтів. Кристалічною віссю її стали гори Сьєрра-Невади. За висотою вони поступаються в Європі тільки Альпам. Їхня вершина, гора Муласен, яка досягає 3478 м, — найвища точка півострівної Іспанії. Хоча найвища гірська вершина Іспанії знаходиться на острові Тенерифе (Канарські острови) — це вулкан Тейде, висота якого досягає 3718 м.

Єдина велика низовина — Андалузька на півдні країни. На північному сході Іспанії в долині річки Ебро розкинулася Арагонська рівнина. Менших розмірів низовини тягнуться вздовж Середземного моря.

Геологічна будова і корисні копалини

Головне місце в геологічній будові Іспанії посідають протерозойські та палеозойські складчасті комплекси Іберійської Месети, перекриття на схід мезо-кайнозойським платформовим чохлом. На півночі Іберійська Месета обрамляється південним краєм Піренеїв, на півдні — пасмом Андалузьких гір (Бетської Кордильєри). В Іберійській Месеті виділяються три тектонічні структури.

Північна, що охоплює Кантабрійські й Іберійські гори, виникла на місці геосинклінального прогину, виповненого могутніми теригенними осадами раннього палеозою, карбонатно-теригенними відкладами середнього палеозою та (в Астурійському басейні) паралічною вугленосною товщею карбону. Основна складчастість належить до кінця карбону (астурійська фаза). Центральна зона, яка простягається через Галісію та Кастилію, відповідає стародавньому антиклінальному підняттю, пронизаному гранітами; велике значення мала тут кембрійська (сардинська) складчастість. Південна (геосинклінальна) зона (Сьєрра-Морена) складена переважно продуктами підводного вулканізму основного складу та грауваками; вона сформувала свою складчастість у середині девона. Мезокайнозойський платформовий чохол утворений карбонатними осадами; басейн річки Ебро, у ньому спостерігаються флішеві й молассові товщі, які зазнали впливу в олігоцені (у піренейську фазу) інтенсивної складчастості. Кордильєра-Бетіка складається з серії тектонічних покривів, переміщених на північ. Внутрішні покриви складені метаморфічним палеозоєм, зовнішні — карбонатними й уламковими породами мезозою, палеогену та нижнього міоцену.

По покладах корисних копалин, а саме, через значні об'єми, рудні родовища пов'язують із палеозойськими комплексами й гранітами (на півночі та півдні Іспанії). Найпримітніший південний рудний пояс, притаманний для середньопалеозойських ефузивно-терригенних товщ і герцинських гранітів Сьєрри-Морени та Вельви. До нього належить колчеданові поклади міді, гідротермальні родовища ртуті, руди свинцю й цинку. Великі родовища залізняка в Галісії, Астурії, Леоні, Біскайї, Сантандері, Гранаді, та піритів — у Вельві, Севільї, менш значні — в Мурсії й Астурії ці пірити містять до 10 % міді. Найбагатші у світі запаси ртуті зосереджені в Альмадені. Родовища свинцево-цинкових руд відомі в провінціях Хаен (Лінарес, Ла-Кароліна) та Мурсія (Картахена, Масаррон), а також у Сантандері (Реосин і Рейноса) тощо. Значні запаси уранових руд, за якими Іспанія входить у 10 найбільших світових постачальників, та 2-ге місце в Європі. Основні уранові родовища знаходяться в провінціях Саламанка та Касерес. В Іспанії є поклади золота, срібла, арсену, марганцю. З нерудних копалин в Іспанії відомі калійні солі (карналіт і сильвініт), які залягають у долині річки Ебро, каолін й апатит. Місцеві енергетичні ресурси складаються переважно із запасів кам'яного вугілля. Вугільні басейни містять невелике число пластів малої потужності з великими ухилами, сильно дислокованих, що утруднює механізацію добування та робить їх малорентабельними. Близько 90 % видобутку вугілля припадає на басейни Астурії, Леона та Паленсії.

Клімат

Завдяки своєму географічному положенню кліматичні умови в Іспанії вкрай різноманітні. Піренейському півострову притаманні три основні кліматичні типи — континентальний, океанічний і середземноморський та ще три не основних, але визначальних кліматичних зон — гірського, альпійського та субтропічного типу.

Континентальний клімат