Трактат про Сільське Господарство () — тритомний твір у формі діалогу, між літературними героями, римського вченого Марка Теренція Варрона«Marcus Terentius Varro | Roman author». Encyclopedia Britannica., в якому він розглядав усі аспекти сільського господарства, які були актуальними, для його регіону у той час. Варрон опублікував праці на 80-му році життя, у 37 році до Р. Х. і присвятив її своїй дружині Фунданії.
Зміст трактату У своїй роботі Варрон охоплює всі сфери сільського господарства. Свою роботу він поділяє на три книги, кожна з яких стосується підсфери сільського господарства: Перша книгаVarro, De re rustica 1. — щодо сільського господарства (De agricultura), Друга книгаVarro, De re rustica 2. розповідає про худобу (De re pecuaria), ТретяVarro, De re rustica 3. — про сільське пасовище (De pastione villatica).Робота в першу чергу спрямована на заможного землевласника, який повинен бути всебічно обізнаний веденням сільського господарства. Розділи сільськогосподарської спрямованості доповнюються науковими положеннями. Загальний тон невимушений і не сухий, дидактичний.
Форма та структура
Дія твору відбувається під час зародження сільськогосподарської кризи в Римі після громадянської війни; з цією метою він має намір надати поради, які можуть оптимізувати врожайність землі, яка тоді оброблялася екстенсивними і насправді не дуже плідними методами. У ній, за цицеронівським прикладом, хоча й з меншою стилістичною майстерністю, автор використав модель арістотелівського діалогу, виділяючи кожному співрозмовнику самодостатнє втручання.
Кожна книга оформлена у формі дискусії. Учасники відбираються з урахуванням конкретної теми, у якій вони обізнані та постійно змінюються. Дискусії відбуваються в різні часові проміжки. В Першій книзі між 45 і 37 роками до Р. Х., у Другій книзі між 67 р. та 50 р. до Р. Х., та в Третій книзі у 50 р. до Р. Х. У дослівників також є думка, що Варрон міг писати ще й раніше, а потім, просто переглянув і оформив це разом.
Характер трактату
Варрон починає свою роботу із встановлення її теми: якими питаннями має займатися автор трактату, присвяченого землеробству; що має становити його зміст.
заявляє він і закінчує цей розділ, який можна розглядати як вступ, злою та насмішкуватою критикою латинського сільськогосподарського трактату. Історія зберегла нам перший із цих трактатів - "Землеробство" Катона. Його зміст і композиція, складна і вибаглива, підказані несвідомим, але яскравим сприйняттям сільського господарства як живого, цілісного організму; різноманітність питань, порушених Катоном, цілком відповідає різноманітності та строкатості явищ, з яких складається життя цього організму. Катон був сам сільським господарем, любив господарство, і в своїй книзі він знайшов форму, яка нам здається незграбною, але яка була цілком адекватна тим не так думкам, як почуттю, у світлі якого він сприймав своє господарство. Змістом книги Катона були багаті: Коллумела чудовий господар і знавець господарства, у таких галузях, як полеводство та розведення плодових дерев, майже нічого не додав до уроків, які за два сторіччя до нього дав старий цензор. Такою ж багатою і строкатою була і друга книга про землеробство, автором якої був Сазерна, досвідчений добрий господар, чий авторитет шанували ще в I ст. н. е.
Критикувати їхні твори по суті Варрон, який черпав відомості свому твору більше з інших рук, ніж з власного досвіду, звичайно, не міг. І він навалився на своїх попередників, заперечуючи їм не по суті; критика його була суто формальною і стосувалася двох пунктів. По-перше, самим назвою " Землеробство " окреслено коло тем; переступати за межі цього кола і вторгатися в такі галузі, як домовництво чи медицина, було елементарним порушенням вимог, які законно висуває кожна наука. Чи є підстава в книзі, присвяченій землеробству, говорити про те, як пекти коржики, або про те, як лікувати хворого вола? По-друге, поради, що стосуються обробітку землі та організації польового господарства, мають бути надані у такій формі, щоб ними було можна користуватися не в одному певному місці, а за різних обставин та умов. Яку користь могла отримати людина з тих списків робітників, які Катон склав для свого виноградника та маслинника? Як могли стати в нагоді норми виробітку, складені Сазерною для господарств долини річки По?
Джерела Варрона
У своєму творі Варрон називає п'ятдесят двох письменників, з яких до нас дійшли лише троє: Ксенофонт, Арістотель та Феофраст. Останніх двох Варрон читав старанно; ряд виписок з обох письменників, іноді дослівний переклад їх підтверджують це. Посилання на Магона, Діофана та Касія дозволяють думати, що якщо не в енциклопедію найвагомішого пунійця, то в його грецьких перекладачів Варрон заглядав і вибирав звідти потрібні йому відомості. Що ж до інших авторів, то за неприборканої пристрасті Варрона до читання було нічого неймовірного у цьому, що він перечитав всіх цих безнадійно загублених Євфроніїв і Менандров. У книзі його, однак, не збереглося жодного сліду від цього читання: сільськогосподарська практика, про яку він розповідає, – це практика італійського села; сільський робочий побут – це побут Італії. Але пройшов для італійського господаря той час, коли дідівський досвід цілком задовольняв його; тепер його недостатньо; господар хоче добитися більших урожаїв та більшого доходу; він створює господарські галузі, про які діди і слухом не чули. Не в Катона, звичайно, було шукати поради про те, як розводити троянди та фіалки; немає у сільської ключниці, яка відала пташиним двором, знань як організувати промислове птахівництво. Потрібні були інші порадники. Господар, сучасник Варрона, у пошуках вчителів, природно, повинен був звернутися туди, куди тільки й можна було йти за порадою і знанням у найрізноманітніших галузях: у філософії та скотарстві, у математиці та ветеринарії, - до "переможеної Греції". Варрон правильно врахував цей потяг до знання та його необхідність; неважливо, чи читав він сам цих "більше ніж п'ять десятків авторів, що писали грецькою мовою з різних питань: один про одне, інший про інше" важливо, по-перше, що він перший проголосив необхідність агрономічної освіти і вклав у руки господаря книгу, а по-друге, показав своєму читачеві, кого йому шукати , якщо він забажає якихось додаткових та поглиблених відомостей, тож немає нічого дивного у тому, що він використовував праці інших авторів. Власний досвід Варрон поставив першому місці серед своїх джерел. Цей досвід, однак, у нього невеликий. Сільське господарство не було для нього основною або принаймні важливою життєвою справою, якою вона була для Колумелли чи Катона. Про це досить свідчить та обставина, що він зайнявся сільськогосподарськими питаннями вже наприкінці життя і жодного разу не стосувався їх у роботах попередніх років. Повним невігласом у сільському господарстві він, однак, не був, як не був ним (за рідкісними винятками) кожен римський землевласник, який незмінно наїжджав до своїх маєтків, тримав верховний нагляд над вилкою та прокуратором, радився з господарями-сусідами. Так, звичайно, чинив і Варрон. Характерна йому допитливість етнографа, зігріта щирим і гарячим патріотизмом, змушувала його з цікавістю придивлятися до сільському побуті, і він залишив про нього ряд найцінніших нотаток. Що ж до самого істоти сільського господарства, то основним джерелом Варрона були розмови з " обізнаними людьми " . "Говорять", "розповідають" - ці безбарвні посилання, що часто зустрічаються у нього, підбивають підсумок живих розмов зі знавцями справи, від яких наш письменник і черпав свої відомості щодо сільського господарства. Ми можемо певною мірою уявити ті положення, якими керувалися ці "обізнані люди" у постановці свого господарства. На їхню думку, господар не повинен сліпо триматися прийомів та звичаїв дідівської сільськогосподарської практики; не можна сліпо і поривати з нею, але слід її вдосконалювати і покращувати: нехай господар розмірковує, нехай він ставить досліди, діючи тут "не навмання, а з розумних розумів". Ці "розумні міркування" перевіряються досвідом і охоплюють ряд галузей сільського господарства: полеводство (господар дивиться, що дає йому дворазове та триразове мотиження), виноградарство (який плантаж принесе більше користі: глибший або дрібніший, порівняно із загальноприйнятим), садівництво (коли краще прищеплювати смаківницю: навесні чи влітку; варто зазначити, що в саду особливий інтерес викликає до себе смоківниця – дерево, плоди якого у харчовому режимі італійця поступалися за значенням лише хлібу). У Варрона не вистачало спеціальних знань, щоб входити в подробиці всіх цих нововведень і врахувати їх результати, але, дослідник і вчений, він зумів оцінити цей напрямок у сільському господарстві: своїм читачам він вказав на нього як єдино правильний і гідний його сучасників шлях.
Потреби господарств у праці Варрона
І Катон, що мав на увазі головним чином Кампанію, і господарі сабінських маєтків у Варрона дуже зацікавлені в тому, щоб між їхнім маєтком та округом, з її ринками та торговими центрами, можна було встановити легкий та регулярний обмін. Хазяїн бажає мати до своїх послуг або хороші дороги, або судноплавну річку. Йому є, що продати, але він і потребує низки предметів. Бувають маєтки, в яких не вистачає хліба, в інших не вистачає вина. А крім того, кожен маєток більшою чи меншою мірою потребує ремісничих виробів. У маєтках, образ яких був Катону звичний, йшла діяльність суто сільськогосподарська. Навіть такі речі, як клаптеві ковдри, молотильні дошки та кошики, Катон рекомендує купувати в майстернях ремісників-фахівців. І у Варрона життя рабовласницького маєтку йде ніби по тій же колії: роботам у полі, в саду та винограднику віддано всі сили і весь час. Тільки в дозвільні хвилини раби займаються плетінням кошиків, мотузок і матів, вирізуванням ручок і зубів для граблів, вкладання каменів у трибули, причому все це робиться для потреб власного господарства, але ніяк не на продаж, і ніякої особливої спеціальної виучки для таких робіт не потрібно: кожен селянин з ними знайомий і зможе з ними впоратися. У цю вже знайому картину врізається, однак, нова риса: бувають, виявляється, володіння, в яких загибель одного майстра "забирає дохід цілого маєтку"; іншими словами, господар перетворює свою садибу на центр ремісничої діяльності і від неї отримує основний прибуток: землі у нього, мабуть, так мало, що дохід з неї є лише незначною добавкою до доходу, який приносить робота добре навченого майстра-раба.