«Ріпка» — російська народна казка, вперше опублікована в 1860 дослідником фольклору О. М. Афанасьєвим у збірці «Російські народні казки». Була записана в Архангельській губернії. Казку відносять до типу ланцюжкових. Вона розповідає про спробу старика вирвати величезну ріпу, який згодом кличе на допомогу спочатку членів своєї сім'ї, а потім і тварин.
Казку про ріпку включено в покажчик сюжетів фольклорної казки Аарне-Томпсона (№ 2044), в якому наводяться її литовські, шведські, іспанські та російські тексти.
Сюжет На городі виросла ріпка. Дід пішов її виривати, але це йому не вдалося. Він зве спочатку бабу, потім онучку, потім собаку Жучку (яка в початковому варіанті названа просто сучкою), потім кішку, проте вирвати ріпку вдається лише з приходом мишки.
Різновиди сюжету
У фольклорному варіанті Афанасьєва до виривання із землі ріпки підключаються якісь ноги:
Тільки з приходом п'ятої ноги ріпку вдається вирвати із землі.
Пояснення: У перших виданнях Афанасьєва слово «нóга» друкувалося з наголосом, причому на 1 склад! Очевидно, що це частина тіла, а щось інше. У збірнику «Народні російські казки О. М. Афанасьєва» Л. 1983 давалося визначення цієї таємничої нóги: це ніг-птиця, тобто грифон. Версія з ногами присутня у збірці П. О. Безсонова «Дитячі пісні» 1868 р. і згадується в рукописі «Пісня, скоромовка, казка та три духовні вірші» Я. Борисоглібського 1856 р.
Варіанти та переклади Також відомо кілька перекладів для дітей, у тому числі К. Д. Ушинського (1864), В. І. Даля (1870) та А. Н. Толстого (1940).
«Ріпка» в обробці Ушинського була опублікована в підготовленому ним підручнику «Рідне слово», і в цій версії вперше собака, яка бере участь у процесі, перестала бути безіменною: мабуть, слово «сучка» укладач повважав недоречним для такого видання і тому замінив його прізвисько «Жучка», що не порушило ні ритму, ні рими: «…Позвала бабка внучку. Внучка за бабку, бабка за дедку, дедка за репку: тянут-потянут, вытянуть не могут. Кликнула внучка Жучку. Жучка за внучку…». Надалі вона залишалася Жучкою в переказах В. І. Даля та А. Н. Толстого. Крім того, «підручник „Рідне слово“ кілька разів перевидавався значними тиражами, поширювався у найвіддаленіші куточки країни і, безумовно, міг вплинути на усну фольклорну традицію».
У 1891 р. переказ «Ріпки» українською мовою опублікував Іван Франко.
Ілюстрування та адаптації
Музику до «Ріпки» писали, зокрема, Б. Д. Гібалін та П. К. Аєдоницький.
Переклади іноземними мовами
Було кілька англомовних видань під назвами The Giant Turnip або The Enormous Turnip. У Франції казка видавалася різними видавництвами під назвою Le Gros Navet. Нова французька версія опублікована видавництвом Didier Jeunesse у книжковій серії A petits petons під назвою Quel radis dis donc. Це ж видавництво випустило англійську What a radish! автора Praline Gay-Para у 2007 р. Відома в Ізраїлі як вірш «Еліезер (Лазар) і морква» («אליעזר והגזר» — ріпа в Ізраїлі значно менш знайома дітям). Польським поетом Юліаном Тувімом була написана у віршованій формі із трохи зміненим змістом нова версія «Ріпки». У 2007 році цю версію було перекладено німецькою мовою як «Das Rübchen».
Примітки
Література
Кумулятивная сказка // Проп В. Я. Фольклор и действительность: Избранные статьи. — М., 1976. Сюжет № 2044. «Репка» // Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка
Посилання
Репка // Афанасьев А. Н. Народные русские сказки в трех томах / Под ред. Барага и др. — 1984—1985 Репка (примечания к сборнику сказок Афанасьева) Библиография по «Репке» Сказка «Репка» — не совсем обычный сюжет (звери-плакальщики). Смысл сказки «Репка» и её различные варианты текста Казка про ріпку / текст записано в Полтавській обл. 1973 р.