Сиракузи

Сираку́зи (, , ) — місто на острові Сицилія, в давнину — одне з найвизначніших міст-держав Середземного моря. Руїни античних Сиракуз — пам'ятка всесвітньої спадщини. Тепер на місці античного поселення стоїть італійське місто Сиракуза.

Історія

Перші поселенці Сліди людського життя в районі Сиракуз сягають палеоліту.

Міфи зберегли розповіді мандрівників з мінойського Криту і мікенської Греції, що згадували про племена сіканів та їхніх ватажків, яких вони іменували царями. Ці розповіді підтверджуються й археологічними знахідками. На думку деяких дослідників сікани були далекими родичами іберів та лігурів. Під час навали «народів моря» на Сицилію прибули нові переселенці, зокрема сікули.

Власне, першим відомим поселенням на острові Ортігія було селище сікулів. Розташоване було воно на пагорбі над джерелом Аретуза. Місцевий ринок мав назву Сірако (за іншою версією Сірако було назвою місцевого болота).

З часом на південному сході Сицилії виникла Іблейська держава зі столицею в Іблі (сучасній Панталіці). Разом з іншими сикульскими поселеннями до її складу увійшла і Ортігія. Матеріали розкопаних на острові сікульських могильників свідчать про наявність контактів тубільців з грецькими торговцями з ЕвбеїBoardman J. The Greek Overseas. London, 1980, с.172.

Сиракузи під владою гаморів У 733 році до н. е. сікулів з Ортігії вигнали грецькі колоністи — коринфяни, до яких, можливо, приєдналися вихідці з Аргосу. Один з ойкістів, Архій, принаймні, був нащадком аргоських Гераклідів. В районі мису Зефіріон, до колоністів приєдналися ще й мегаряниСтрабон. Географія, I, 2, 4. Колонія отримала назву Сиракузи і спочатку займала лише найпівденнішу частину Ортігії, де на мисі, що заглиблювався у море, було зведене святилище Гери, найповажнішої дорійської богині.

Підкорені тубільці були перетворені на громадських рабів — кіліріїв. Нащадки перших колоністів, так звані гамори, складали у місті панівну верхівку. Лише вони спочатку могли брати участь в народних зборах, які в Сиракузах мали назву ескліт, і обирали притана, якого за деякими свідченнямиПоллукс. Ономастикон, VI, 16 в Сиракузах називали басилеєм. Найвідомішим сиракузьким басилеєм вважають Полліса, який уславився встановленням численних статуй і виведенням особливого сорту солодкого вина.

Становище Сиракуз було надзвичайно зручним. Невеликий острів було легше захищати в разі ворожого наступу. А на самому острові була питна вода — завдяки джерелу Аретуза. Родючі ґрунти та приязне ставлення мешканців сусіднього узбережжя сприяли швидкому піднесенню Сиракуз, які вже з VII ст. до н. е. почали створювати власні колонії — заснувавши зокрема Гелори і Акри (664 р. до н. е.).

У 649 р. до н. е. між двома угрупованнями в середовищі гаморів виник конфлікт — легенда стверджує, що приводом для нього стали ревнощі молодиків з різних родин. Рід Мілетідів зазнав поразки і змушений був залишити місто, перебравшись до Гімери, заснованої у 648 р. до н. е. вихідцями з Занкли і МілФукідід, VI, 5, 1. Сам стан гаморів внаслідок перевороту втратив замкнений характер, а до участі в народних зборах були допущені й інші вільні громадяни. Проте загалом аристократичний устрій міської громаді зберігся. Не дивно, що саме в Сиракузах знайшли притулок Сафо та її брати, змушені були залишити батьківщину під час гонінь проти родової знаті. Відвідував Сиракузи і Аріон.

Саме в цей час з'явилися нові сиракузькі колонії — Касма (643 р. до н. е.) і Камарина (598 р. до н. е.). У 554 р. до н. е. камаринці повстали проти своєї метрополії і за це були назавжди виселені з містаФукідід, VI, 5. Сиракузи стали центром великої держави, що охоплювала майже всю південно-східну Сицилію. Символом її могутності стали храм Аполлона, збудований в 70-х роках VI ст. до н. е. на Ортігії поруч із гаванню, та святилище Зевса Олімпійського, зведеного через кілька десятиріч посеред родючої долини річки Анап — в глибині суходільних володінь Сиракуз.

Зростання чисельності мешканців міста відбувалося насамперед за рахунок переселенців, які не мали громадянських прав. Ці переселенці формували сиракузький демос, що з часом все наполегливіше вимагав доступу до влади. Саме на його підтримку намагався опертися заможний сиракузянин Агафокл, який домігся посади епістата — керівника будівництва храму Афіни. Згодом його звинуватили в тому, що своїм становищем він скористався для того, щоб скупити найкраще каміння для зведення власного будинку. Агафокл загинув внаслідок нещасного випадку, але суд гаморів засудив його посмертно, запідозривши в намаганні встановити тираніюДіодор Сицилійський. Історична бібліотека, VIII, 11.

Перша «демократична революція» і тиранія Діноменідів

На початку V ст. до н. е. спалахнула війна між Сиракузами та сусідньою Гелою. У 492 р. до н. е. тиран Гели Гіппократ вщент розгромив сиракузян в битві на річці Гелорі і взяв Сиракузи в облогу. Взяти місто йому не вдалося, але за умовами укладеного миру сиракузяни змушені були поступитися Камариною з округою. Поразка підірвала владу гаморів. У 491 р. до н. е. демос за підтримки кіліріїв захопив владу і вигнав гаморів. Кілірії отримали права громадян, а місті була встановлена демократія. Гамори перебралися до Касми, сподіваючись на реванш. Ватажки демосу і справді виявилися незграбними керівниками. В Сиракузах почалися смути. У 485 р. до н. е. в боротьбу втрутився новий тиран Гели Гелон. Разом з загонами гаморів він підступив до міста. Містяни, втомлені від заворушень, навіть не намагалися захищатися і без бою віддалися під владу Гелона, який таким чином став і тираном Сиракуз (не полишаючи влади над Гелою). Новий володар повернув гаморам відібрані у них землі, але на колишнє панівне становище вони вже претендувати не могли. Кілірії зберегли свободу і права громадянства. Чисельність громадян Гелон збільшив у кілька разів. Спочатку він переселив до Сиракуз мешканців Камарини, зрівнявши їх у правах з сиракузянами. Таким самим чином він вчинив з половиною мешканців Гели. Після довгої облоги Гелон оволодів Мегарами Гіблейськими. Більшість мешканців підкореного міста була продана в рабство, але заможна верхівка не ліше зберегла свободу, але й отримала права громадян Сиракуз. Така ж доля чекала на багатіїв іншого міста — Евбеї. Створена Гелоном верства великих власників з часом отримала назву іппеїв, або ж «вершників».

Гелон значно розширив межі Сиракуз. На узбережжі з'явилися нові квартали — Тіхе і Неаполь. Саме в Неаполі були зведені храми Деметри і Кори. На Ортігії натомість був збудований інший храм — в самоському стилі. Були оновлені сиракузькі мури. В місті з'явився водогін. За правління Гелона в Сиракузах жили поети Епіхарм та Форміс. Формісу тиран навіть довірив виховання своїх дітей.

Гелон прагнув об'єднати грецькі міста для боротьби з зовнішніми ворогами, жваво відгукнувся на заклик створити союз для боротьби з персами, допоміг Акраганту у війні з карфагенянами, що завершилася блискучою перемогою під Гімерою (480 р. до н. е.) На честь цієї перемоги сиракузький храм Афіни був перебудований в «суворому» дорійському стилі.

Після смерті Гелона владу успадкував його брат Гієрон. Гієрон виявся суворим володарем, який однак дбав про подальше розширення Сиракузької держави. Він зруйнував міста Наксос й Катану, переселивши їх мешканців до Леонтін. На місці Катани було засновано нове місто Етна, куди переселено 10 тисяч людей. Тираном нового міста став син Гієрона Діномен. В Італії Гієрон захопив Гіппоній, Посідонію і Пітекусси та уклав союз з Кумами. У 474 р. до н. е. розгромив під Кумами етрусків, поклавши край їхньому просуванню на південь.

У 472 р. до н. е. Гієрон переміг правителя Акраганта Фрасідея і встановив у цьому місті дружню для Сиракуз демократію.

Гієрон підтримував науки і мистецтва. За його наказом архітектором Дамокопом в Сиракузах був збудований театр. Місто стало одним із культурних центрів усієї Греції, привертаючи до себе увагу таких митців як Есхіл, Симонід, Вакхілід та Піндар, які довгий час жили в Сиракузах.

Після смерті Гієрона у 466 р. до н. е. владу успадкував його молодший брат Фрасибул. Він перевершив свого брата в жорстокості, багатьох громадян він незаконно вбив або вигнав за надуманими звинуваченнями, а майно їх конфісковувавДіодор Сицилійський. Історична бібліотека, XI, 67, 5 .

Для свого захисту Фрасибул створив загін найманців, який протиставив громадянському ополченню. Обурені сиракузяни повсталиДіодор Сицилійський. Історична бібліотека, XI, 67, 6 і обрали собі власних ватажків — серед яких найвідомішим був Коракс — учень філософа Емпедокла, видатний оратор, якого наблизив до себе Гієрон, але переслідував ФрасибулМустафін О. Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.66. Тиран намагався домовитися з повстанцями, а коли це не вдалося, забарикадувався на ОртігіїДіодор Сицилійський. Історична бібліотека, XI, 67, 7-8. Сиракузяни покликали на допомогу жителів міст Акраганта, Гімери, Селінунта і навіть сікулівДіодор Сицилійський. Історична бібліотека, XI, 68, 1-2. Зазнавши поразки в морському бою і на суходолі, Фрасибул змушений був укласти з повстанцями угоду, за якою відмовлявся від влади в обмін на можливість безперешкодно залишити місто разом зі своїми найманцямиДіодор Сицилійський. Історична бібліотека, XI, 68, 3-4.

Доба «другої демократії». Протистояння з Афінами В Сиракузах та підлеглих їм містах вдруге була встановлена демократія. З міста змовників-олігархів, які мріяли про «пом'якшену» тиранію. За найманцями, які зрадили Фрасібула, громадянські права зберегли, але через три роки їм заборонили обіймати будь-які виборні посади як потенційним прихильникам тиранії. Обурені найманці повстали і навіть захопили Ортігію, але були розгромленів бою і назавжди залишили Сиракузи.

Утвердження демократії змінило звички сицилійськіх політиків. Для того, щоб здобути прихильність громадян, їх потрібно було переконати під час дискусії у народних зборах. Недивно, що саме Сиракузи вважають батьківщиною риторики як ораторського ремесла та мистецтва переконання загалом. Неперевершеними її майстрами вважали демагога Коракса та його учня Тисія. Вони удвох навіть склали перший відомий нам підручник з риторики, за яким навчали початківців і досвідчених промовців. Доба демократії стала часом розквіту в Сиракузах мистецтва комедії — найвідомішими тогочасними комедіографами вважають учня (а за деякими даними — сина) Епіхарма Дінолоха та його молодшого сучасника Софрона.

У 454 році до н. е. владу в місті намагався захопити аристократ Тіндарід, який своєю сміливістю та щедрістю здобув популярність серед незаможних сиракузян. Зі злидарів він навіть створив збройний загін власних охоронців. Тіндаріда одразу запідозрили в намаганні встановити тиранію, заарештували і засудили до стратиДіодор Сицилійський. Історична бібліотека, XI, 86, 4-5. Його прихильники вчинили заколот, але були переможені, ув'язнені і страчені разом із ватажком. Щоб попередити нові спроби державного перевороту, в Сиракузах запровадили петалізм — процедуру, подібну до афінського остракізмуДіодор Сицилійський. Історична бібліотека, XI, 86, 5 — 87, 1.

У 453-452 рр. до н. е. сиракузяни здійснили глибоке морське вторгнення до володінь етрусків — на Корсику і острів ЕльбуДіодор Сицилійський. Історична бібліотека, XI, 88, 4-5. Надалі Сиракузи в союзі з Акрагантом розпочали боротьбу з племінним союзом сікулів на чолі з їхнім ватажком Дукетієм. Залишений більшістю своїх соратників Дукетій змушений був здатися на милість переможців і був засланий до КоринфаДіодор Сицилійський. Історична бібліотека XI, 91-92. Оскільки Сиракузам тепер належали внутрішні області Сицилії, це забезпечило їм на майбутнє першість над іншими грецькими містами острову.