Середзе́мне мо́ре — внутрішнє, міжматерикове море Атлантичного океану між Європою, Азією і Африкою. Омиває береги Іспанії, Франції, Італії, Монако, Мальти, Боснії і Герцеговини, Чорногорії, Хорватії, Словенії, Албанії, Греції, Туреччини, Республіки Кіпр, Сирії, Лівану, Ізраїлю, Єгипту, Лівії, Тунісу, Алжиру та Марокко. Гібралтарською протокою сполучене з Атлантичним океаном. Площа — 2 505 000 км², глибина — до 5 121 м (середня — 1 536 м).
Етимологія Назва Середземного моря походить від або — море посеред Землі, оскільки античні європейські і північноафриканські цивілізації розвивались в басейні саме цього моря, яке було природним шляхом комунікації між ними.
Мешканці Стародавнього Єгипту називали Середземне море — «Велика зелена вода». Римляни за часів розквіту Римської імперії називали це море — Наше море (), або Внутрішнє море () оскільки в ті часи всі землі на узбережжі цього моря входили до складу імперії.
У Старому Завіті Середземне море названо «Великим морем» (; Джош. 1:4, 9:1, 15:47; Ієз. 47:10,15,20). Також зустрічається назва «море філістимлян» (), від людей, які населяли значну частину його берегів поблизу Ізраїлю. Вперше саме термін Середземне море (Mare Mediterraneum) з'являється у письменника-антиквара Гая Юлія Соліна.
Бі́ле мо́ре (, , ) — стара турецька і кримсько-татарська назва. Межизе́мське мо́ре (Лѣтописець Великого князьства Литовъского и Жомоицьского (за рукописом Красинського; ПСРЛ, Т. 35)) — староукраїнська назва в джерелах XVI ст.
Історія
Основні стародавні цивілізації розвивалися навколо Середземного моря. Море забезпечувало шляхи для торгівлі, колонізації та війни, а також їжею (завдяки рибальству та збору морепродуктів) численні громади протягом віків. Найдавнішими розвиненими цивілізаціями Середземномор’я були єгиптяни та мінойці, які вели активну торгівлю між собою. Інші відомі цивілізації, які з'явилися трохи пізніше, це хети й інші анатолійські народи, фінікійці та мікенська Греція. Близько 1200 року до нашої ери східне Середземномор’я сильно постраждало від катастрофи бронзової доби, яка призвела до знищення багатьох міст і торгових шляхів.
Найвідомішими середземноморськими цивілізаціями в класичну давнину були грецькі міста-держави та фінікійці, обидві з яких широко колонізували узбережжя Середземного моря.
Дарій I, який завоював Стародавній Єгипет, побудував канал, що з’єднав Червоне море з Нілом, а отже, із Середземним морем. Канал Дарія був достатньо широким, щоб дві трієри могли розминутися одна з одною з витягнутими веслами, і для проходження потрібно було чотири дні Rappoport, S. (Doctor of Philosophy, Basel). History of Egypt (undated, early 20th century), Volume 12, Part B, Chapter V: "The Waterways of Egypt", pp. 248–257 (онлайн). London: The Grolier Society..
Після Пунічних воєн у 3-му і 2-му століттях до нашої ери Римська республіка перемогла карфагенян і стала провідною державою в Середземномор'ї. Коли Август заснував Римську імперію, римляни називали Середземне море Mare Nostrum («Наше море»). Протягом наступних 400 років Римська імперія повністю контролювала Середземне море та практично всі його прибережні регіони від Гібралтару до Леванту, ставши єдиною державою в історії, яка коли-небудь робила це.
Фізико-географічний нарис
У північній частині Середземного моря океанографи виділяють відносно відсоблені великими півостровами і островами від основної частини такі моря: Альборан, Балеарське, Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне, Егейське, Кіпрське. До басейну Середземного моря належать також Мармурове, Чорне і Азовське моря.
Найзначніші затоки: Валенсійська, Ліонська, Генуезька, Таранто, Сидра (Великий Сирт), Габес (Малий Сирт). В Середземному морі є численні острови, яких налічують понад три тисячі, найбільші з них Балеарські, Сицилія, Сардинія, Кіпр, Крит, Корсика. У море впадають великі річки: Ніл, Ебро, Рона, По.
Середня температура води на поверхні в лютому від 8–12 °C до 17 °C, в серпні від 19 °C в Ліонській затоці до 27–30 °C на сході. Солоність від 36 ‰ на заході до 39,5 ‰ на сході. Припливи подобові і мішані, їхня величина переважно становить 0,1–0,5 м.
Береги
Береги Середземного моря біля гористих узбереж здебільшого абразивні, вирівняні, біля пенепленів — лагунно-лиманні і дельтові. Для східного узбережжя Адріатичного моря характерні береги далматинського типу.
Острови
Загалом в акваторії Середземного моря налічується понад 3300 островів. Нижче подано десять найбільших островів:
КраїнаОстрівПлоща, км²Населення, осіб ІталіяСицилія25 4605 048 995 ІталіяСардинія24 0901 672 804 КіпрКіпр9 248803 147 ФранціяКорсика8 680299 209 ГреціяКрит8 336623 666 ГреціяЕвбея3 684218 032 ІспаніяМальорка3 640869 067 ГреціяЛесбос1 63290 643 ГреціяРодос1 400117 007 ГреціяХіос84251 936
Клімат
Клімат Середземного моря визначається його розташуванням у субтропічному поясі; він вирізняється певною специфікою, що виділяє його в самостійний середземноморський тип клімату. Лише північна частина Адріатичного моря заходить у помірний кліматичний пояс, а затока Великий Сирт на півдні — в тропічний. Середземноморський субтропічний клімат характеризується м'якою вологою зимою і спекотним посушливим літом. Взимку над морем встановлюється улоговина зниженого атмосферного тиску, що визначає нестійку погоду з частими штормами і рясними опадами; холодні північні вітри знижують температуру повітря. Формуються місцеві вітри: містраль в районі Ліонської затоки, бора на сході Адріатичного моря і мелтемі в акваторії Егейського моря. Влітку більшу частину Середземного моря охоплює гребінь Азорського антициклону, що визначає переважання ясної погоди з невеликою хмарністю і малою кількістю опадів. У літні місяці спостерігаються сухі тумани і курна імла, що виноситься з Африки південним вітром сироко. У Східному басейні розвиваються стійкі північні вітри — етезії.
Середня температура повітря в січні змінюється від 14–16 °C біля південних берегів до 7–10 °C на півночі, у серпні — від 22–24 °C на півночі до 25–30 °C в південних районах моря. Випаровування з поверхні Середземного моря сягає 1250 мм на рік (3130 км³). Відносна вологість повітря змінюється від 50–65 % влітку до 65–80 % взимку. Хмарність влітку 0–3 бали, взимку близько 6 балів. Середня річна кількість опадів 400 мм (близько 1000 км³), вона змінюється від 1100–1300 мм на північному заході до 50–100 мм на південному сході, мінімум опадів — у липні-серпні, максимум — у грудні. Характерні міражі, які часто спостерігаються у Мессінській протоці (Фата-моргана).
На початку серпня 2023 року, згідно повідомлення Турецького фонду морських досліджень, середня температура води на поверхні Середземного моря підвищилася до рекордного рівня і склала 28,4 °C, тобто досягла рівня, якого ніколи не було раніше. Найнебезпечніша ситуація склалася у східній частині Середземного моряСередземне море нагрілося до рекордно високої температури. 05.08.2023.
+Температура морської водина популярних курортах Середземного моря (°C)СічЛютБерКвіТраЧерЛипСерВерЖовЛисГруМарсель 131313141618212221181614Барселона 131313141720232523201715Валенсія 141314151721242624211815Неаполь 151414151822252725221916Малага 161515161720222322201816Гібралтар 161516161720222222201817Афіни 161515161821242424211917Іракліон 161515161922242524222018Мальта 161615161821242625232118Пафос 181717182024262726242219Ларнака 181717182024262727252219Лімассол 181717182024262727252219Александрія 181717182023252626252220Тель-Авів 181717182124262827262320
Біологія
Акваторія моря поділяється на ряд екорегіонів морської бореальної північноатлантичної зоогеографічної провінції: туніське узбережжя і затока Сідра, західносередземноморський, Адріатичне, Егейське, Левантійське, Іонічне та море Альборан. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м належить до середземноморської провінції перехідної зони між бореальною та субтропічною зонами.
Рослинність і тваринний світ Середземного моря вирізняється відносно слабким кількісним розвитком фіто- і зоопланктону, що тягне за собою відносно невелику кількість більших тварин, які харчуються ними, у тому числі риб. Кількість фітопланктону в поверхневих горизонтах становить всього 8–10 мг/м³, на глибині 1000–2000 м його в 10–20 разів менше. Досить різноманітні водорості (переважають перідінеї і діатомеї).
Фауна Середземного моря характеризується великою видовою різноманітністю, проте число представників окремих видів невелике. Трапляються раки, один вид тюленів (білочеревий тюлень); морські черепахи. Риб налічується 550 видів (скумбрієві, оселедцеві, анчоусові, кефалі, корифени, тунці, пеламіди, ставриди та інші). Близько 70 видів риб-ендеміків, у тому числі скати, види хамси, бичків, морських собачок, губані та морські іглиці. З їстівних молюсків найбільше значення мають устриця, середземноморсько-чорноморська мідія, морський фінік. Серед безхребетних поширені восьминоги, кальмари, сепії, краби, лангусти; численні види медуз, сифонофор, у деяких районах, зокрема в Егейському морі, мешкають губки і червоні корали.
Середземне море зазнає найбільшого заселення інвазійними видами тварин і рослин з-поміж усіх морів світового океану. Станом на 2011 рік у водах моря виявлено понад 900 інвазійних видів.
Геологічна будова і рельєф дна
Дно Середземного моря дослідники-океанографи поділяють на декілька улоговин з відносно крутими материковими схилами і глибиною 2-4 км. Вздовж берегів улоговини обмежені вузькою смугою континентального шельфу, яка розширюється тільки між узбережжям Тунісу й Сицилії, а також у межах Адріатичного моря.
За геоморфологічним районуванням котловину Середземного моря поділяють на 3 основні басейни:
західний (Алжиро-Прованський) з максимальною глибиною понад 2 800 м. Він об'єднує в собі западини морів Альборан, Балеарського та Лігурійського, а також западину Тірренського моря; центральний — глибиною понад 5 100 м (Центральна улоговина і западини морів Адріатичного та Іонічного); східний — Левантинський, глибиною близько 4 380 м (улоговини морів Леванту, Егейського та Мармурового).
Стратиграфічний розріз дна всіх улоговин починається потужними товщами антропоген-неогенових відкладів з прошарками пірокластичних порід (в Балеарському і Лігурійському морі їхня потужність за даним ГСЗ сягає 5-7 км). Серед мессінських відкладів Алжиро-Прованської улоговини значна роль належить соленосній евапоритовій товщі (потужністю понад 1,5–2,0 км). Відклади цієї товщі часто утворюють соляні діапіри, які є яскравим проявом соляної тектоніки. Уздовж бортів і в центрі Тірренської улоговини простягаються декілька глибинних розломів з приуроченими до них згаслими і діючими вулканами, деякі з них утворюють великі підводні гори (Ліпарські острови, вулкан Вавілова та інші). Вулкани по краях улоговини (в Тосканському архіпелазі, на Понціанських островах, Везувій, а також вулкани Ліпарських островів) вивергають кислі і лужні лави, натомість вулкани в центральній частині Середземного моря мають більш глибокі джерела магм, і вони представлені переважно базальтами. Частина центрального і східного (Левантинського) басейну виповнені потужною товщею осадових порід, здебільшого продуктами річкових виносів — авандельт, зокрема дельти Нілу. На дні цих улоговин, за даними ГСЗ, виокремлені Гелленський глибоководний жолоб і центральний Середземноморський вал — велике склепіння висотою 500–800 м. Вздовж підніжжя материкового схилу Киренаїки простежується Лівійський жолоб, який доволі чітко виражений в рельєфі і слабо заповнений відкладами.