Позичка національної оборони

«По́зичка Націона́льної Оборо́ни» — фінансова ініціатива уряду Західноукраїнської Народної Республіки в екзилі, спрямована на залучення фондів від населення та діаспори США й Канади шляхом випуску однойменних облігацій. Кошти, отримані від позики, використовувалися для підтримки уряду ЗУНР та дипломатичних місій у столицях інших країн, а також для здійснення їхньої діяльності.

Облігації «Позички Національної Оборони» випущені 23 червня 1921 року на підставі декрету Президента Української Національної Ради та Уповноваженого Диктатора Євгена Петрушевича від 21 червня 1921 року ( 368), на суму 100 000 доларів США, та від 16 серпня 1922 року ( 386), на суму 50 000 канадських доларів. Це були 6-відсоткові 10-річні позикові цінні папери номіналами 5, 10, 25, 50 і 100 доларів. Виплата за облігаціями повинна була відбутись на 6-й місяць після повернення влади на території ЗУНР, але не пізніше ніж через 30 років.

Хоча уряд ЗУНР перебував у Відні з 15 листопада 1919 року, а територію Східної Галичини окупувала Польща, юридично статус Галичини залишався невизначеним аж до 15 березня 1923 року. До цього часу уряд ЗУНР продовжував легально представляти інтереси населення та вів дипломатичну боротьбу за незалежність на міжнародній арені, зокрема перед Радою послів у Парижі.

Передумови Після завершення Першої світової війни для розв'язання питань повоєнного устрою Європи було скликано Паризьку мирну конференцію, яка працювала з січня 1919 року до січня 1920 року. У березні 1919 року до Парижа прибула делегація на чолі з Дмитром Вітовським і Михайлом Лозинським. Вона мала доручення від Державного Секретаріату Західноукраїнської Народної Республіки домагатися припинення польської агресії проти ЗУНР. В умовах надзвичайної військово-політичної загрози, у якій опинилася Західноукраїнська Народна Республіка, керівництво держави вдалося до особливих заходів з метою збереження її цілісності. 9 червня 1919 року Українська Національна Рада та Державний Секретаріат ухвалили «Розпорядок про введення Диктатури в Західній області УНР», згідно з яким диктаторські повноваження були передані Євгену ПетрушевичуКишакевич, Л. Ю. Організаційно-правові засади фінансово-економічної діяльності ЗУНР в екзилі / Л. Ю. Кишакевич // Наук. вісн. Нац. акад. внутріш. справ. – 2013. – № 4. – С. 236–243..

Попри певні розбіжності в позиціях делегацій країн Антанти щодо «українського питання», вони були одностайними в прагненні запобігти поширенню більшовизму в Європі. Згідно з їхньою думкою, протидіяти цьому могли лише великі територіальні держави. Це призвело до прийняття 25 червня 1919 року рішення, яке надавало Польській республіці право окупувати Східну Галичину, заселену українцями, та встановити тимчасову цивільну адміністрацію «з метою захисту цивільного населення від більшовицьких загроз». 15 листопада 1919 рокуПісля окупації польськими військами Кам'янця-Подільського уряд Західноукраїнської Народної Республіки був змушений емігрувати до Відня, де продовжив свою діяльність у вигнанні. Дії Антанти та Польщі викликали обурення серед українських емігрантів у США, більшість з яких походила з ГаличиниЕміграція відбувалася між 1890—1913 роками. Це спонукало їх активно та матеріально підтримувати уряд ЗУНР в екзилі в його дипломатичній боротьбі з Польщею на міжнародній арені.

2 грудня 1919 року представники УНР та Польщі у Варшаві підписали проєкт декларації, за яким УНР віддавала Польщі Холмщину, Полісся, Підляшшя, Західну Волинь, Східну ГаличинуПолянський О. Соборність України: територіальний і ментальний аспекти // Вільне життя плюс. — 2017. — № 7 (15847) (27 січ.). — С. 4. — (Право і життя).. 4 грудня 1919 року офіційна дипломатична делегація ЗУНР (Степан Витвицький, Антін Горбачевський, Михайло Новаківський) заявила посольству УНР у Варшаві та уряду Польської Республіки про денонсацію урядом ЗУНР Акту Злуки, як протест проти таємних переговорів уряду УНР з урядом Польщі. 20 грудня 1919 року у Відні за ініціативи уповноваженого диктатора Євгена Петрушевича відбулося засідання уряду ЗУНР, на якому було ухвалено рішення про одностороннє скасування Акту ЗлукиПолянський О. Соборність України: територіальний і ментальний аспекти // Вільне життя плюс. — 2017. — № 7 (15847) (27 січ.). — С. 4. — (Право і життя).. Внутрішні суперечності в УНР між центральним урядом і галицькою частиною, представленою Західною Областю УНР, стосовно відносин із Польщею, викликали розчарування серед американських українців. Варшавський договір, підписаний урядом УНР та Польською республікою 21 квітня 1920 року, фактично зупинив підтримку ідеї соборності України з боку української діаспори в США. Емігранти зберігали сентимент до уряду ЗУНР («Галицької Держави»), який представляв їхні інтереси, що призвело до зменшення фінансової підтримки всієї України, зосередивши увагу на допомозі Галичині, Буковині та Закарпаттю.

4 січня 1920 року Євген Петрушевич видав декрет у Відні, яким оголосив про створення спеціальної місії до Сполучених Штатів Америки та Канади. Місія мала на меті залучити фінансові кошти за підтримки українських громад у цих країнах для допомоги Західноукраїнській Народній Республіці, зокрема Галичині та Буковині. Зібрані кошти планувалося спрямувати на допомогу жертвам польсько-української війни, розвиток національних установ у Галичині та Буковині, а також на підтримку політичної діяльності уряду та функціонування українських організацій. 12 березня 1920 року Лонгину Цегельському було видано коротку інструкцію під назвою «реґулямін»Реґулямін (від , що означає положення або регламент) — це термін, який традиційно використовується для позначення внутрішніх правил, регламентів чи статутів, що визначають порядок, обов'язки та права членів певної організації або військового формування., яка офіційно легітимізувала дипломатичну місію. Цегельський виїхав до США 23 березня 1920 року, а вже 10 травня 1920 року на чолі з ним було створено окреме дипломатичне представництво ЗУНР в США, яке отримало назву «Бюро Приятелів України».

Правовою основою функціонування уряду Західноукраїнської Народної Республіки в екзилі стало розпорядження Диктатора ЗУНР від 25 липня 1920 року «Про організацію уряду для виконування державної влади в Західно-Українській Народній Республіці в часі тривання повновластий Диктатора». Цей нормативно-правовий акт визначав структуру урядового апарату в умовах еміграції та окреслював головні напрямки державного будівництва, зокрема у сфері фінансової та економічної політики. Згідно з положеннями розпорядження, були утворені окремі уряди: Уряд для фінансів та Уряд для торгівлі й промислу.

Опис облігації Облігації в США Для забезпечення масовості продажу облігацій «Позички Національної Оборони» в США, українські громадські організації подбали про їх якісний друк на півтвердому папері розміром . Фінансування друку забезпечила Асоціація Українців-Католиків в Америці «Провидіння»⁣⁣, а видавництво «Свобода» надало свою друкарню для виготовлення облігацій. Щоб облігації були схожі на , було закуплено готові бланки з гільйошними рамками. В рамки вставили український текст, що включав заголовок «Позичка Національної Оборони для здобуття і закріплення Незалежности Галицької Держави», а також номінал облігації («п'ять», «десять», «двайцять п'ять», «п'ятдесят» та «100 долярів»). Під номіналом передбачалося місце для заповнення прізвища та адреси покупця. Дрібним шрифтом було наведено деталі щодо вартості облігацій.

Внизу документа розміщувалася офіційна назва установи, що випустила облігації: «Уряд Дипльоматичного Представництва Зах. Укр. (Галицької) Народної Республіки в Америці». Праворуч було надруковано прізвище члена Фінансової комісії Мирона Гаврисевича, а також Олександра Сероічковського, який представляв Контрольну комісію. У лівому верхньому куті розміщувався великий стилізований герб ЗУНР — Галицький лев у щиті на тлі тризуба.

Облігації номіналом 10 доларів мали сині рамки, а облігації інших номіналів були з помаранчевими рамками. На зворотному боці кожної облігації було розміщено інструкції для учасників Позички Національної Оборони.

+ Серії, номери та сума облігацій «Позички Національної Оборони» в США Серія Номери На суму ($)1 долар 1922 року еквівалентний 18,77 $ у купівельній спроможності станом на 2024 рік — Калькулятор інфляції 5 доларів 001 1-1235 6 175 002 1-2135 10 625 003 1-1459 7 295 004 1-2323 11 615 005 1-858 4 200 10 доларів 005 859-1380 5 220 006 1-2256 22 560 007 1-222 2 220 25 доларів 007 223-422 5 000 007 873-1472 15 000 50 доларів 007 423-622 10 000 007 1473-1672 10 000 100 доларів 007 623-872 25 000

Облігації в Канаді

Облігації «Позички Національної Оборони» в Канаді були випущені з такими ж номіналами та розмірами, як і облігації для США, проте кожна серія була надрукована на різноколірному папері з водяними знаками. Загальне оформлення залишилося подібним до випуску 1921 року для США, однак з деякими додатковими відмінностями. З правого боку облігацій для Канади був доданий маргінес із серійним номером і незаповненим порядковим числом. Хоча стилізація була трохи іншою, підписи залишилися такими ж, як і на американських бланках. У гербі ЗУНР на канадських облігаціях лев зображувався на тризубі, а не на щиті. Зворотна сторона облігацій залишалася незадрукованою.

Позика в США 31 травня 1921 року президент Євген Петрушевич звернувся до українців США із закликом про матеріальну та моральну підтримку уряду ЗУНР у його зусиллях щодо збереження галицької державності на міжнародному рівні. Для продовження роботи дипломатичних представництв ЗУНР, зокрема дипломатичної місії в Парижі під керівництвом Степана Витвицького, що захищала інтереси Галицької Республіки та протистояла польським претензіям на цю територію, було необхідно зібрати 100 000 доларів США.

Посол Лонгин Цегельський намагався залучити у Нью-Йорку та Монреалі кількох американських і канадських фінансистів, які могли б надати уряду Галицької Республіки капітал у формі позики, що забезпечувалась би випуском державних облігацій. Планувалося, що облігації могли б бути придбані українською діаспорою в США та Канаді, а також, можливо, місцевими інвесторами. Однак знайти таких інвесторів не вдалося, і єдиним варіантом залишилася реалізація фінансового плану власними силами. В галицькому уряді виникли сумніви щодо спроможності Цегельського вести фінансові справи, й для допомоги йому скерували уповноважених для цього осіб. 31 травня 1921 року до США вирушила Галицька фінансово-торгівельна місія у складі Луки Мишуги та Романа Березовського для здійснення фінансової позики. 1 липня 1921 року у Вашингтоні за адресою 1901 було офіційно відкрито дипломатичне представництво Галицької Республіки. У зв’язку з непорозуміннями щодо повноважень Лонгина Цегельського та Романа Березовського 7 липня 1921 року відбулося спільне засідання двох місій. Було вирішено, що надзвичайна місія входитиме до складу дипломатичного представництва, утворюючи з ним єдину структуру. Місію поділили на два відділи: дипломатичний і фінансово-торговельний. Очолювати місію та залишатися дипломатичним представником продовжив Лонгин Цегельський. Роман Березовський став керівником фінансово-торговельного відділу, а Лука Мишуга — секретарем місії та членом цього ж відділу. Усі політичні питання обговорювалися на спільних нарадах, де кожен із трьох членів мав рівне право голосу.