Ву́лиця Тобілевича — вулиця у Франківському районі міста Львова, що сполучає між собою вулиці Городоцьку та Федьковича.

Історія Сучасні вулиці: Коротка, Городоцька, Тобілевича, Залізнична та Чернівецька виходять на площу, яка не має офіційної назви. Колись львів'яни називали цей майдан Копитковим. До 1860 року тут розташовувалася Городоцька рогатка (митний пост), на якій, як й на інших міських рогатках, за в'їзд у місто збирали мито від кожного копита коня, що в'їжджав до Львова, прозване у народі «копитковим». Після побудови залізничного двірця рогатку перенесли далі, до трипроменевого перехрестя сучасних вулиць Городоцької, Кульпарківської та Любінської.

На південь від Копиткового майдану у 1895 році проклали вуличку, яка того ж року отримала назву Дзялинських, на згадку про родину Дзялинських (політика-реформатора Ксаверія Шимона, історика і бібліофіла Титуса Адама та громадсько-політичного діяча Яна Канти Дзялинських). За часів німецької окупації перейменована на Даймлерґассе, на честь німецького інженера, конструктора Готтліба Даймлера. Після другого приходу совітів у липні 1944 року на нетривалий час повернута передвоєнна назва — вулиця Дзялинських. І вже у 1946 році вулицю було перейменовано, на пошану українського письменника, драматурга, актора, одного з корифеїв українського побутового театру Івана Карпенка-Карого (Тобілевича).

Забудова Триповерхові чиншові кам'яниці на початку вулиці збудовані у 1895—1896 роках. У 1905 році від вулиці Кентжинського (нинішня вулиця Федьковича) зведено декілька сецесійних будинків під №№ 9, 11, 12.

На рівні четвертого поверху будинку під № 8 збереглася дата «1887», але це не може бути роком спорудження цього чотириповерхового будинку. Можливо тут йдеться мова про її попередницю, оскільки нинішня будівля споруджена у 1920-х роках та оздоблена елементами модного тоді стилю ар-деко. За радянських часів призначення будівлі змінили на виробниче та розташували тут цехи Львівської шкіряно-галантерейної фабрики, а від 1998 року тут міститься швейне підприємство «Троттола». В одному з приміщень працює пекарня «Горіховий дім», а також розташовано офіси низки компаній та магазини.

З непарного боку вулиці, у 1905—1906 роках за проєктом Альфреда Захаревича споруджений невеликий двоповерховий будинок для фабрики м'ясних виробів Людвика КучинськогоKsięga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa…1913…reklama… — S. 40., що отримав № 7. Будинок всередині мав новітнє, як на той час спорядження: електричні машини та залізобетонні перекриття, а гігієнічне облицювання стін проведене штучним мармуром, виготовленим на «Фабриці кахлевих печей. Іван Левинський». Фасад будинку, віддаленого вглиб ділянки, був вирішений з елементами закопанського стилю; на квітнику перед фабрикою Альфред Захаревич встановив фігуру Богородиці, роботи скульптора Теобальда Оркасевича. Нині будинок № 7 є частково житловим, а на першому поверсі міститься стоматологічна клініка «Среда и Ко». Власником будинку № 9 у міжвоєнний період були Роман та Ядвіга Горґолевські, мешкав архітектор Ксенофонт КовалевськийKsięga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol…Schematyzm miasta Lwowa…dział I… — S. 72., а також містився торговий дім «Вікторіус». На початку 2000-х років тут працювали магазин «Векторбуд» та відділення банку «Родовід», нині — страхова компанія «Велтлінер» та хостел «Старий дворик».

Будинки № 3, 5, 7, 9, 11 внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними №№ 299-м, 300-м, 1674-м, 301-м, 302-м відповідно.

Примітки

Джерела

Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913. — Lwów; Stryj: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — 695 s.+84 s. (dodatek) Księga adresowa Małopolski: Lwów, Stanisławów, Tarnopol z informatorem m. stoł. Warszawy, województwa krakowskiego, pomorskiego, poznańskiego i śląskiego: rocznik 1935/1936. — Kraków, 1936. — 685 s.

Посилання