Наукова фантастика Іспанії — літературний, кінематографічний, коміксовий і телевізійний жанр, заснований на наукових фантазіях, який в Іспанії не досяг популярності та значення, які він має в англосаксонських країнах або в деяких інших іспаномовних країнах. Незважаючи на це, у цьому відношенні існує традиція, яка відображається у великій кількості опублікованих назв, а також у списку авторів. Багато з них нещодавно перемістилися в героїчне фентезі або дитячу чи молодіжну літературу через комерційний бум цих жанрів.
Література
Історична довідка
Однозначного визначення «наукової фантастики» немає. У 1953 році Мішель Бютор вважав науковою фантастикою ті історії, «які розповідають про міжпланетні подорожі». Це дуже вузьке бачення згодом було розширено, вважаючи наукову фантастику історіями, які мають фантазійну волю, те, що Мікель Барсело називає «Що було б, якби…?», на додаток до компоненту «відчуття подиву». У цьому сенсі Браян В. Олдісс вважає роман Мері Шеллі «Франкенштейн або сучасний Прометей» (1818) першим романом цього жанру, але його можна поширити на міфологію чи фентезі, позбавлені науки й техніки.
Однак встановити обмеження як з точки зору часу, так і з точки зору літературного жанру настільки важко, що письменник Норман Спінрад сказав, що "наукова фантастика — це все, що видавці публікують під етикеткою «наукова фантастика».Una interesante discusión sobre qué es ciencia ficción se puede encontrar en: Незважаючи на це, серію історій, особливо утопічних, можна вважати попередниками наукової фантастики, які переходять у сферу спекуляцій.
Наприклад, Юлій Кагарлицький праці у «Що таке наукова фантастика?» (1977) хотів побачити в одинадцятій історії «Графа Луканора» (між 1330 і 1335 роками) «Про те, що сталося з деканом Сантьяго з доном Ілланом, великим майстром, який жив у Толедо», «предтечу подорожей у часі або паралельних світів», замість того, щоб класифікувати її як чарівну казку. У своїй роботі Юлій Кагарлицький також описав її як «предтечу подорожей у часі або паралельних світів».
Близькою до фантастики та світу легенд є «Сарразинська хроніка» або «Хроніка короля дона Родріго про руйнування Іспанії» Педро де Корраля, написана у 1443 році та опублікована у 1499 році, фактично перший лицарський роман в іспанській літературі, який включає деякі фантастичні елементи, такі як своєрідний телевізор зі ртуті, який головний герой знаходить у печері Геркулеса, що передбачає майбутнє. Серед утопій найвідомішим прикладом є «Книга красномовного імператора Марко Ауреліо з відновленням принципів» (1527) Антоніо де Гевари. Ця утопія описує звичаї і закони «гарамантів» — простого і мирного народу, який не носить зброї і має лише сім законів, але є непохитним у їх застосуванні.
Серед зоряних подорожей, безперечно, слід згадати подорож Санчо Панси «на борту» Клавіленьо, яку Сервантес містить у другій частині «Дона Кіхота». Однак подорож на Місяць, яку Хуан Мальдонадо описує у своїй історії «Сомніум» 1532 року, їй передує. За словами Аугусто Урібе, «оповідь, хоч і в зародковій формі, вже містить три елементи, характерні для наукової фантастики: космічні подорожі, позаземні істоти та опис суспільства, яке відрізняється, якщо не краще, ніж земне». Перша подорож на Місяць, написана іспанською мовою, належить Дієго де Торрес-і-Вільярроелью у його «Фантастичній подорожі Великого Піскатора з Саламанки». Подорожі обома світами, відкриття їхніх речовин, поколінь і виробництв. Наука, судження та припущення про затемнення 22 травня нинішнього року 1724 (про яке писали Астрологи Півночі) тощо, написане його автором, бакалавром Доном Дієго де Торресом, професором філософії та математики, заступником для кафедри астрономії Саламанки , здійснює мрійливу подорож до супутника. У 1787 році, у віці дев'ятнадцяти років, Хосе Марчена опублікував «Відвідування Місяця» в «Ель Обсервадорі», газеті з промовами, в якій він використав опис місячного суспільства, щоб люто критикувати сучасне іспанське суспільство.
Нарешті, варто згадати три плоди Просвітництва, які, як не дивно, належать авторам з Ла-Манчі. По-перше, утопія «Подорож філософа до Селенополісу» ( 1804) Антоніо Маркеса-і-Еспехо, переклад/адаптація книги «Подорож філософа до невідомої країни до мешканців Землі» (Le voyageur philosophe dans un pays inconnu aux habitants de la Terre) пана де Лістонаї, псевдонім Даніеля Жоста де Вільньова, опублікованої в Амстердамі в 1761 році. Ще одним літаючим священиком XVIII століття, а також видатним вченим і астрономом та автором першої енциклопедії іспанською мовою, був єзуїт Лоренцо Ервас-і-Пандуро, автор книги «Статична подорож до планетарного світу» («Естетична подорож до планетарного світу: в якій спостерігається механізм та основні явища неба; вказуються фізичні причини та демонструється існування Бога та його чудові атрибути» (Мадрид, Імп. де Азнар, 1793 та 1794 рр., 4 тт.)). Ця праця використовує невеликий наративний аргумент, щоб пояснити насправді чисту і просту астрономію, вже не сучасну, але передову на той час. Нарешті, не менш цікавою або навіть більш цікавою, ніж утопія Антоніо Маркеса, але цілком оригінальною, є антиутопічна казка або антиутопія дуже сучасного манчеґанського ілюстратора Кандідо Марії Трігероса «Світ без жертв», перша в іспанській літературі. Він увійшов до його збірки романів «Мої захоплення. Склад приємних дрібниць» (Мадрид, 1784, том II). Вона написана, очевидно, як підтвердження теорій Бернарда Мандевіля та Адама Сміта та вказується як попередник «Семи колон» (1926) Вацлао Фернандеса Флореса. Утопічні елементи з'являються в оригінальному продовженні або доповненні (1778), написаному Гутьєрре Хоакіном Вака де Гусманом до свого перекладу під назвою «Подорож Енріке Вальтона до незвіданих австралійських земель та до країни монахів» (1769—1771) італійського класика уявних подорожей, «Подорож Енріко Вантона до незвіданих австралійських земель та до королівств Скіммі та Чіночефалі» (1749/1764), здійсненого Заккаріа Серіманом; «Подорож до країни Айпархонтів», опублікована в «El Censor» у 1784—1785 роках; подорож на Місяць, описана абатом Хосе Марченою в четвертому дискурсі "El Observador " у 1787 році та «Найбільша пригода бакалаврату», що з'явилася в кадіській газеті "El Argonauta Español " Педро Гателла в 1790 році.
Деякий магічний реалізм міститься в жанрі чарівної комедії siglo XVIII, показує, в якому з'явилася біла магія (інквізиція перешкодила подальшому обговоренню іншого) ототожнена з технікою, наукою та знаннями. Ці твори інколи були натхненні реальними героями, такими як Дон Хуан де Еспіна на його батьківщині та Дон Хуан де Еспіна в Мілані драматурга Хосе де Каньїсареса та дуже відома «Подив Франції», Марта ла Ромарантіна також від того самого автора, і який був найбільш виконуваним твором XVIII століття, особливо за барвисті спецефекти та автомати чи анімовані статуї. Прихильність публіки до цього жанру призвела до того, що до цього твору, наприклад, додали ще три продовження. Обидва персонажі натхненні реальними особами, такими як загадковий Хуан де Еспіна-і-Веласко (1565—1642), багатий аристократ та інженер Золотої доби, який цікавився наукою і був власником деяких технологічних артефактів та рукописів Леонарда да Вінчі, яким захоплювалися письменники того часу, такі як Луїс Велес де Гевара, Хуан де Пінья або Алонсо Кастільйо Солорсано, а також французька чаклунка Марта Бросьє.
Протонаукова фантастика
В Іспанії в середині століття почалася література того, що вже можна вважати «науковою фантастикою». Цей перший етап, який в Іспанії триватиме до Громадянської війни, часто називають «протонауковою фантастикою», хоча також його називають «науковими фантазіями» або «утопічною літературою».
Подорож у космос відносно часто зустрічається в пізньому романтизмі; можна згадати «Подорож уві сні на Місяць, або Зулема і Ламберт» (1832) Хоакіна дель Кастільйо; «Астольфо. Подорожі до невідомого світу, його історії, законів та звичаїв» (1838), невстановленого D. F. de M. не ідентифіковано з упевненістю Lunigrafo. ; «Луніграфія: тобто цікаві новини про виробництво, мову, релігію, закони, звичаї та звички місячного народу» (1855—1858) Мігеля Есторча та Сікеса; «Селенія» Ауреліо Кольменареса та Оргаса (1863); «Подорож на планету Юпітер» (1871) Антоніо де Сан-Мартіна та «Подорож на найяскравішу з планет» ( 1870—1871) Тірсо Аґімани де Веки.
Роман Амаліо Гімено, пізніше перекладений французькою мовою, «Мешканець крові» (1873), розповідає про пригоди червоної кров'яної клітини, наділеної свідомістю та особистістю, це лише перша з серії пізніших іспаномовних медичних алегорій: Хуан Гіне і Партагас «Подорож до Цереброполісу» (1884), «Сім'я онкосів» (1888) і «Таємниці божевілля» (1890; перекладено на італійську) і Сільверіо Домінгеса «Бактеріологічні інверсії» (1894) і «Туберкульоз або мікробна впевненість» (1894). Можна згадати галісійською мовою роман Луїса Отеро Піментеля «Кампаньа да Капрекорнека» (1898), який є уявною та фольклорною подорожжю уві сні на Місяць, а також оповідання «Одинадцять тисяч дев'ятсот і двадцять шість» (1927; пізніше зібрано у другому виданні Dos arquivos do trasno [З архіву Trasgo], 1962), Рафаеля Дієсте. Першим науково-фантастичним романом каталонською мовою, який, у свою чергу, є першим іспанським твором, який стосується теми «Франкенштейна» або «штучних людей», є «Штучні будинки» (1912) Фредеріха Пухула і Валлеса.
Маріано Мартін Родрігес зазначає, що "протонаукові сарсуели насправді не були чимось незвичайним в Іспанії того часу, оскільки в майбутньому було поставлено щонайменше дві сарсуели, а саме «Наступне століття» Мігеля Рамоса Карріона(1876) та «Мадрид у 2000 році» Гільєрмо Перріна і Мігеля де Паласіоса(1887), а також театральна уявна подорож "Мадрид під сонцем « Карлоса Луїса де Куенки(1886)». У тому ж гумористичному регістрі — новаторський персонаж у міжнародній науковій фантастиці, який можна порівняти з Енріке Ґаспаром «Доктор Орміґільйо» ( 1890—1891), дидактичним романом для дітей Хосе Загонеро, опублікованим частинами і незавершеним, який той самий автор переписав під назвою "Доктор Менудільйо " (Cuentos quiméricos y patraños, 1914) у вигляді повнометражної оповіді для дорослих, який той самий автор переписав під назвою «Лікар Менуділло» (Cuentos quiméricos y patraños, 1914) як завершену оповідь для дорослих, посиливши гумористичний тон, присутній у першій версії, і перетворивши його на філософсько-сатиричну казку, спрямовану проти наукових (і патріархальних) уявлень ХІХ сторіччя. «Його тема, — пише Мартін Родріґес, — (мініатюризація вченого, який стикається з гігантськими для нього маленькими тваринами через зміну розмірів, якої він зазнає після того, як випив зілля індуїстського мудреця) збігається з темою класичної „Людини, що зменшується“ (1956)» Річарда Метісона, з якого це, можливо, перший прецедент".
Жанр не є одним із найплідніших в іспанській літературі, але його використовувало багато авторитетних авторів. Однак загалом, на відміну від англосаксонського та центральноєвропейського світу, які домінують у цій галузі, і незважаючи на вплив Верна та Веллса, ці роботи не розвивають найвідоміших тем наукової фантастики: роботів, прибульців чи космічних подорожей. Підбадьорювані регенераціонізмом і зумовлені національною технологічною відсталістю, латиноамериканські автори присвятили себе насамперед альтернативній історії та постапокаліптичному майбутньому.