Едуард III

Едуа́рд III (; 13 листопада 1312 — 21 червня 1377) — король Англії (1327—1377), чиї претензії на французький престол стали приводом до Столітньої війни. Представник Плантагенетського дому. Син англійського короля Едуарда ІІ і французької принцеси Ізабелли, доньки французького короля Філіппа IV.

Імена Едуа́рд III (, ), або Е́двард ІІІ () — з порядковим номером правителя. Е́двард III Англі́йський (, ) — за назвою королівства. Е́двард ІІІ Ві́ндзорський () — ім'я до інтронізації, за місцем народження у Віндзорському замку. Е́двард III Плантагене́т, або Е́двард III Плантагене́тський () — за назвою династії.

Біографія Був одним з найуспішніших англійських монархів Середньовіччя. Відновивши королівську владу після провального правління його батька, Едуарда ІІ, Едуард ІІІ перетворив Англійське королівство на одну з найпотужніших військових сил у Європі. На його правління припали важливі зміни в законодавстві та системі державного врядування (зокрема, розвиток англійського парламенту), а також пандемія чуми «Чорна смерть». Він залишався на троні 50 років. З часів Генріха ІІІ і до Георга ІІІ ніхто з англійських монархів не правив так довго.

Едуард був коронований у віці чотирнадцяти років, після відречення його батька. Коли йому було лише сімнадцять, він організував заколот проти регента, Роджера Мортімера, і розпочав особисте правління. Після перемоги у війні з Шотландією він у 1340 році проголосив себе повноправним спадкоємцем французького трону, що стало причиною початку Столітньої війни. Після декількох невдач на початку війни, події для англійців складалися вийнятково добре; перемоги в битвах при Кресі та Пуатьє спричинили підписання вигідного миру в Бретіньї. Проте останні роки правління Едуарда III були позначені невдачами як на міжнародній, так і на внутрішній аренах, що було зумовлено бездіяльністю і поганим здоров'ям короля.

Едуард ІІІ був імпульсивною людиною, здатною, однак, на милосердні вчинки. Загалом, він був типовим королем, зацікавленим переважно у веденні військових дій. Едуард ІІІ користувався повагою свого часу і в наступні століття, але істориками вігівського спрямування був проголошений безвідповідальним авантюристом. Однак цей погляд було переглянуто, і сучасна історіографія визнає значні досягнення Едуарда ІІІ.

1373 року уклав альянс із Португалією.

Родина Дружина — Філіппа де Авен (1314—1369), донька Вільгельма І, графа Еноського, Голландського і Зеландського

Діти:

Едуард Чорний Принц (1330—1376) Ізабелла (1332—1379) — дружина (1365) Ангеррана VII де Кусі Джоанна (1335—1348) Вільям Хетфілд (1337—1337) Лайонел Антверп (1338—1368) — герцог Кларенс Джон Гонт (1340—1399) — 1-й герцог Ланкастерський, граф Ричмонд Едмунд Ленглі (1341—1402) — 1-й герцог Йоркський Бланка (1342—1342) Марія (1344—1362) — дружина (1361) Жана V Бретонського Маргарет (1346—1361) — дружина (1352) Джона Гастінгса, графа Пембрука Томас (1347—1348) Вільям (1348—1348) Джоанна (1351—?) Томас Вудсток (1355—1397) — 1-й герцог Глостерський

Генеалогія

Титул

Бібліографія

Примітки

Посилання

Генеалогічні зв'язки Едуарда III Про Едуарда III