Ло́ндон (, ) — столиця Англії та Сполученого Королівства, розташована на річці Темза. Одне з найбільших міст Європи. Площа 1572 км²; у 2021 році населення становило 8 799 728 містян, а з передмістями близько 10 млн.
Середмістя Лондона є фінансовим і комерційним центром Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Великий Лондон із 1965 року складається з 32-х округів. Важливе джерело доходу — туризм. Найвідвідуванішими місцями є: Лондонський Тауер, Собор Святого Павла, Букінгемський палац, Вестмінстерське абатство. Лондонський університет є найбільшим у країні. Фахові корпорації юристів Судові інни існують із XIII століття. Лондон — центр англійської театральної діяльності від часу побудови першого театру 1576 року.
Місто є найбільшим чи одним із двох найбільших (нарівні з Нью-Йорком) фінансових центрів і бізнес-хабів у світіЛондон повернув собі звання фінансового центру світу korrespondent.net, 23 вересня 2015Вплив зростає. Лондон став головним бізнес-хабом світу korrespondent.net, 2 березня 2016. Також, за версією консалтингової компанії A.T.Kearney, Лондон є найвпливовішим містом у світіНазваний лідер серед міст світу korrespondent.net, 7 червня 2016.
Назва
Походження назви Сучасна назва міста — Лондон — походить від давнішого римського «Лондініум» (). Єдиної думки щодо походження цього слова немає, але вчені неодноразово висували гіпотези про етимологію назви. Ось чотири найпопулярніші припущення: Лондон — слово латинського походження, утворене від римського власного імені, яке означає «шалений»; Лондон — слово латинського походження і походить від слова Lond, що означає «Дике (тобто тут заросле лісом) місце»; Лондон — слово кельтського походження і складається з двох слів: Llyn (озеро) і Dun (укріплення): у кельтський період місто називалося Llyndid; Слово Лондон походить від давньоєвропейського слова Plowonida, що означає «Річка, що вийшла з берегів».
Неофіційні назви Лондона Англійці часто називають Лондон The Big Smoke. Цю назву можна перекласти як «Великий дим». Зрозуміло, що ця назва пов'язана із лондонським смогом. Інша неофіційна назва міста — The Great Wen. Цей вираз майже неможливо перекласти дослівно, через те, що в українській мові немає тотожності слову Wen, що приблизно означає «Потворність, що занадто розрослася».
Щодо назв районів, то Сіті інколи називають «квадратною милею». У часи Британської Імперії Лондон часто неофіційно називали столицею світу, а у 1960-і роки місто отримало назву «Свінгуючий Лондон» — за квітучим життям моди та культури.
Географія
Розташування
Лондон займає площу 1579 км². Координати:
Із південного заходу до сходу місто перетинає Темза, судноплавна річка, що впадає в Північне море. Долина Темзи — родюча і доволі плоска, що дозволило Лондону розширюватися рівномірно. Спочатку річка була ширшою, а береги її були болотистими і топкими, але завдяки діяльності людини все це зникло. Темза — припливно-відпливна річка, і тому в Лондоні є небезпека повеніЗаява Британського Агентства з охорони довкілля. Останніми роками ця небезпека збільшилася через підняття рівня води в річці.
Клімат За класифікацією Кеппена клімат Лондона помірний морський, тож у місті рідкісні випадки дуже високої чи дуже низької температури. Влітку температура здебільшого змінюється в межах від 11 °C до 24 °C, хоча в окремі дні може досягати 30 °C. Рекордна температура 39 °C була зафіксована 10 серпня 2003 року. Зими в Лондоні прохолодні, але температура рідко падає до нуля. Рекордно низька температура становить −10 °C.
Лондон відносно сухе місто з регулярними, але несильними опадами впродовж всього року.
Екологія
Історія
Римський період
Давньоримське місто Лондиній засновано близько 47 рокуNumber 1 Poultry (ONE 94), Museum of London Archaeology, 2013 . Archaeology Data Service, The University of York., після вторгнення римлян у 43 році на острів Велика Британія. Незабаром Лондиній став одним з найважливіших населених пунктів Римської Британії. У II столітті він досяг розквіту — до 100 року Лондиній став столицею Британії, змінивши Колчестер, населення становило близько 60 000 осіб. У місті знаходилися найважливіші адміністративні будівлі.
Приблизно у 200 році Британія була розділена на дві частини — Верхню і Нижню. Лондініум став столицею Верхньої Британії. Приблизно тоді ж була побудована так звана Римська стіна — оборонна споруда по периметру міста, залишки якої збереглися в центрі сучасного Лондона. Наприкінці IV століття Британія була розділена по-новому, і Лондиній став столицею провінції Максима Цезаренсіс. У V столітті римляни залишили Лондиній, і місто стало поступово заселятися бриттами.
Саксонський період і Середньовіччя
У середині VI століття Люнденбург («Лондонське укріплення», саксонська назва Лондинія) був включений до складу східносаксонського королівства. 604 року король Себерт прийняв християнство, і в місті вперше з'явився єпископ. Першого лондонського єпископа звали Мелітіус. Тоді ж був побудований Собор святого Павла. Ймовірно, спочатку це була досить скромна капела. Згодом собор був зруйнований язичниками — спадкоємцями Себерта.
Наприкінці VII століття приблизно за півтора кілометра від Люнденбурга було засновано саксонське поселення Люндевік (тобто Лондонське поселення)Триз, Джеффри — «Лондон. Краткая история». Мабуть, у Люндевіку містилася гавань для торгових кораблів і рибальських човнів.
Із 730 року місто перейшло під владу Мерсії, великого англійського королівства. У IX столітті на Люнденбург напали вікінги. Вони контролювали місто протягом двадцяти років, після чого король Альфред Великий уклав із загарбниками мир. Проте в 1013 році Люнденбург був знову окупований вікінгами та залишався під їхньою владою до 1042 року.
До XI століття Лондон став головним містом Королівства Англія, поступово розрісся і з'єднався з Вестмінстером, раніше окремим поселенням. 1066 року після перемоги при Гастінгсі королем Англії став Вільгельм Завойовник. Коронація відбулася у щойно добудованому Вестмінстерському абатстві. Вільгельм дав жителям Лондона деякі привілеї порівняно з жителями інших міст. За його правління на південному сході міста було побудовано укріплення, нині знане як Лондонський Тауер. У 1097 його син Вільгельм II Рудий почав будівництво Вестмінстер-холлу, що послужив основою Вестмінстерського палацу. 1176 року почалося будівництво знаменитого Лондонського моста, що проіснував близько 600 років.
У травні 1216 року Лондон був востаннє окупований іноземними військами — місто захопив французький король Людовик VIII, поклавши край правлінню Іоанна Безземельного. Пізніше проти Людовика повстали його власні барони, і влада в країні за їхньої допомоги знову перейшла в руки англійців. Таким чином, Лондон є єдиною європейською столицею, яка не була захоплена ворогом жодного разу за останні майже 8 століть.
Чума, що лютувала в Європі в XIV столітті, не обійшла стороною і Лондон. «Чорна смерть» прийшла до Англійського королівства в 1348 році. Точна кількість померлих у Лондоні невідома, але вважається, що жертвами чуми стали від 30 до 50 тисяч містян.
Пандемія стала непрямою причиною селянського повстання під проводом Вота Тайлера (1381), під час якого Лондон розграбували і спустошилиНовый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Селяни штурмом узяли Тауер, убили лорда-канцлера (важлива державна посада в середньовічному Королівстві Англія), архієпископа судберійського Симона і хранителя королівської скарбниці. Повстання було у результаті придушене королівськими військами, а сам Тайлер — засуджений до страти.
У Середньовіччя Лондон розділився на дві основні частини — адміністративний і політичний Вестмінстер і торговий Сіті. Це розділення зберігається і понині. Для Середньовіччя Лондон міг вважатися великим містом — до 1300 року у ньому мешкало приблизно 80 000 осіб. Склалося і міське самоврядування — головою Лондона став лорд-мер.
Лондон у XVI—XVIII століттях
З приходом до влади Тюдорів в Королівстві Англія почалася епоха абсолютної монархії. Централізація влади в руках короля призвела до того, що столиця стала розвиватися і багатіти ще швидше, чим раніше. Сприятливо позначилися на місті часи правління Генріха VIII та Едуарда VI — були засновані знамениті лондонські парки Гайд-парк і Кенсінгтон-гарден і відкрито кілька великих лікареньПевснер, Ніколас — «Лондон. Сіті та Вестмінстер».
Реформація, що відбулася в Королівстві Англія при Генріху VIII, не закінчилася, на відміну від інших країн, кровопролиттям: тут церковні перетворення контролювалися королем і були ініційовані «зверху», а не «знизу», як в більшості інших країн. Після Реформації близько половини площі Лондона було зайнято релігійними спорудами і приблизно третину населення становили ченці. Ситуація змінилася в 1538—1541 роках, після того, як Генріх VIII видав закон про верховенство короля над церквою. Після цього значна частина церковного майна була конфіскована і передана до рук короля і його найближчих васалів.
Лондон розвинувся до одного з найбільших торгових центрів Європи. У місті процвітали малі підприємства, а великі англійські власники вели свою торгівлю в усьому світі — від Росії до Америки. Створювалися гігантські компанії, такі як Ост-Індійська в 1600 році. Після того, як в 1572 іспанці захопили та розграбували велике голландське місто Антверпен, Лондон став найбільшим центром торгівлі на Північному морі. Стрімко збільшувалося населення столиці — з 50 000 осіб у 1530 році до 225 000 в 1605. Також в XVI столітті з'явилися перші карти Лондона. З'явилися перші публічні театри, найпопулярнішим з яких став «Глобус», у якому йшли п'єси Вільяма Шекспіра.
У XVI столітті у Вест-Енді почали селитися аристократи і придворні. Незабаром район став одним з найпрестижніших місць міста. Досі будинок у Вест-Енді є пропуском у вищий світ Лондона.
Під час Англійської громадянської війни Лондон зайняв сторону Парламенту. Були створені війська ополчення і зведені оборонні укріплення, щоб захистити місто від роялістів, які дедалі ближче просувалися до столиці, — битва при Брентфорді відбулася всього в кількох милях від Лондона. Проте добре організована оборона не дозволила королівським військам узяти місто, що і зіграло вирішальну роль у війні — багатства, що зберігалися в Лондоні, допомогли Парламенту отримати перемогу.
У Лондоні, як і у всіх європейських містах того часу, були відсутні каналізація і система охорони здоров'я, до того ж місто було сильно перенаселене, і тому там регулярно спалахували епідемії з багатьма сотнями, а деколи й тисячами жертв, як то епідемія 1563 року, 1592—1593 років. Але найстрашніша трапилася в середині XVII століття, в 1665—1666 роках. У Королівстві Англія її називали Великою Лондонською чумою (). У Лондоні жертвами епідемії стали приблизно 60000 осіб (п'ята частина міста). Семюел Піпс, хронікер міста, записав 4 вересня 1665 наступне: «За тиждень померло понад 7400 осіб, з них 6000 — від чуми. День ніч майже без перерви з вулиці доноситься похоронний передзвін церковних дзвонів»Хроніки Лондона Семюела Піпса.
Відразу після закінчення епідемії сталася ще одна катастрофа — Велика лондонська пожежа 1666. Якщо Велика Чума покосила населення Лондона, то пожежа нанесла серйозний матеріальний збиток, знищивши 13200 будинків (близько 60 % міста) і 87 церков (зокрема старий Собор святого Павла). Як не дивно, але у вогні загинуло всього вісім осіб, зате багато хто залишився без оселі та позбувся всіх засобів для існування.
Після відновлення Лондон остаточно перетворився на фінансову столицю світу. 1694 року відкрився Банк Англії, що дозволив країні значно збільшити свій вплив на світову економіку. 1700 року 80 % імпорту і 69 % експорту Королівства Англія припадало на Лондон, а населення міста перевищувало 500 000 осіб.