Єврозона, також іноді зона євро — валютний союз 21 держав-членів Європейського Союзу, які прийняли євро (€) як свою національну валюту та єдиний законний платіжний засіб, і таким чином повністю впровадили політику ЕМС. У ЄЗ проживає понад 336 мільйонів європейців.
До єврозони входять Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Словаччина, Словенія, Фінляндія, Франція та Хорватія. Шість країн ЄС не входять до єврозони: Данія, Польща, Румунія, Угорщина, Чехія та Швеція. При цьому 5 останніх зобов'язані перейти на євро. Вони продовжують використовувати власні національні валюти, хоча всі, крім Данії, зобов'язані приєднатися, коли вони відповідатимуть критеріям конвергенції євро. Серед країн, що не входять до ЄС, Андорра, Ватикан, Монако та Сан-Марино мають офіційні угоди з ЄС щодо використання євро як офіційної валюти та випуску власних монет. Крім того, Косово та Чорногорія в односторонньому порядку перейшли на євро. Ці країни, однак, не мають представництва в жодній установі ЄЗ.A glossary issued by the ECB defines «euro area», without mention of Monaco, San Marino, or the Vatican.
Євросистема є монетарним органом єврозони, Єврогрупа є неофіційним органом , який розробляє фіскальну політику для валютного союзу, а Європейська система центральних банків відповідає за фіскальну та монетарну співпрацю між єврозоною та членами ЄС, що не входять до ЄЗ. Європейський центральний банк (ЄЦБ) проводить монетарну політику для ЄЗ, встановлює базову процентну ставку та випускає банкноти та монети євро.
Після фінансової кризи 2007—2008 років єврозона створила та використовувала положення про надання екстрених позик державам-членам в обмін на проведення економічних реформ. Єврозона також запровадила певну обмежену фіскальну інтеграцію; наприклад, під час експертної оцінки національних бюджетів один одного. Питання є політичним і знаходиться в стані зміни щодо того, які подальші положення будуть узгоджені для зміни ЄЗ. Жодна держава-член єврозони не вийшла, і нема положень, які б дозволяли це зробити чи бути виключеними примусово.
Територія
Єврозона У 1998 році одинадцять держав-членів Європейського Союзу виконали критерії конвергенції євро, вони запустили єврозону з офіційним запуском євро (поряд з національними валютами) 1 січня 1999 року в цих країнах: Австрії, Бельгії, Фінляндії, Франції, Німеччині, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії та Іспанії. Греція пройшла кваліфікацію у 2000 році та була прийнята 1 січня 2001 року. Фізичні банкноти євро та монети євро були введені в попередні дванадцять членів 1 січня 2002 року. Усі їхні національні монети та купюри до євро були вилучені з обігу та визнані недійсними після короткого перехідного періоду. У період з 2007 по 2026 роки до єврозони приєдналися дев'ять нових держав: Хорватія, Кіпр, Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Словаччина, Словенія та Болгарія. ДержаваISO кодПрийнято Населення у 2021 роціНомінальний ВНД у 2021 році Номінальний ВНД як частка загального обсягу єврозониНомінальний ВНД на душу населення Валюта до євроТакож використовувалася валюта до євроКурс конвертації євро у валюту до євроТериторії, де євро не використовуєтьсяAT1999шилінг13.7603BE1999франк40.3399BG2026лев1.95583GRFor some reason, the European Union deviates from the ISO 3166-1 standard and uses the code EL for Greece.2001драхма340.750EE2011крона15.6466IE1999фунт0.787564ES1999песета166.386IT1999ліра1936.27CY2008фунт0.585274Самопроголошена Турецька Республіка Північного Кіпру не визнана ЄС і використовує турецьку ліру. Тим не менш, євро широко використовується.LV2014лат0.702804LT2015лит3.45280LU1999Luxembourg's GNI for 2021 was not available at editing time, so its GNI for 2020 is used here instead.франк40.3399MT2008ліра0.429300NL1999гульден2.20371DE1999марка1.95583PT1999ескудо200.482SK2009крона30.1260SI2007толар239.640FI1999марка5.94573FR1999франк6.55957HR2023куна ЄврозонаEZ Див. вище
Залежні території держав-членів ЄС — за межами ЄС Три залежні території держав-членів ЄС, які не входять до ЄС, прийняли євро:
Територіальна спільнота Сен-Бартельмі (територія Франції, де Франція забезпечує виконання законів єврозони) Заморська спільнота Сен-П'єр і Мікелон (територія Франції, де Франція забезпечує виконання законів єврозони) Французькі Південні і Антарктичні Території (територія Франції, де Франція забезпечує виконання законів єврозони)
Використання за межами ЄС
З домовленістю
Країна Ухвалено Договір Населення Ватикан 1 січня 1999 31 грудня 1998 800 Монако 1 січня 1999 31 грудня 1998 32 671 Сан-Марино 1 січня 1999 31 грудня 1998 29 615 Сен-П'єр і Мікелон 1 січня 1999 31 грудня 1998 6 125 Майотта 1 січня 1999 31 грудня 1998 186 452 Андорра 1 січня 1999 1 квітня 2012 82 000 Певні країни за межами ЄС прийняли євро як свою валюту. Для формального прийняття в єврозону, включаючи право на чеканку власних монет, повинна бути укладена угода. Така угода була укладена з Ватиканом, Монако, Сан-Марино і Андоррою. Офіційно Ватикан і Сан-Марино мали власні валюти, прирівняні до італійської ліри (ватиканська і санмаринська ліра), а Монако використовував монакський франк, який знаходився в співвідношенні 1:1 до французького франка. Після вступу Італії і Франції в Євросоюз і введення євро в готівковий обіг цими країнами були укладені угоди з Євросоюзом, що дозволяють їм використовувати і карбувати обмежену кількість монет євро (зі своїми національними символами на національній стороні), які дійсні по всій єврозоні.
В Андоррі при угодах історично використовувалися французький франк і іспанська песета. У 2002 році країна перейшла на євро в односторонньому порядку, без угоди з Євросоюзом. Переговори про надання офіційного статусу євро в Андоррі велися з 2003 року. Вони неодноразово припинялися через високий рівень банківської конфіденційності і статусу країни як податкової оази. Грошово-кредитна угода була, нарешті, погоджена обома сторонами в лютому 2011 року, і була підписана 30 червня 2011. 1 квітня 2012 року євро став офіційною валютою Андорри. Також держава з 1 червня 2013 року отримала право випуску монет євро з власною національною стороною тиражем до 2 млн 342 тис. Прим.
Угоди також були укладені з двома заморськими територіями Франції. Це Сен-П'єр і Мікелон біля узбережжя Канади і Майотта в Індійському океані. Вони розташовані за межами Євросоюзу, їм було дозволено використовувати євро як свою валюту. Проте, їм не дозволили самим випускати грошові знаки.
Без домовленості
Країна або територія Ухвалено Договір Населення Косово 1 січня 1999 Відсутній 1 920 079 Чорногорія 1 січня 1999 Відсутній 642 550 Акротирі і Декелія 1 січня 2008 Відсутній 15 700 Чорногорія і Косово, що використовують євро з моменту його виходу, раніше використовували німецькі марки, отримуючи таким чином допомогу Заходу, користуючись запозиченою маркою. Вони перейшли на євро, коли марка була замінена, але не мали угоди з Європейським центральним банком, вважаючи за краще залежність країни тільки уже від євро. Косово також все ще користується сербськими динарами. Використання євро в цих провінціях допомагає стабілізувати їхню економіку і з цієї причини запозичення євро невеликими державами заохочується Хоакіном Алмунья — Європейським комісаром з економічних і фінансових питань, в той час як президент Європейського центробанку Жан-Клод Тріше не схвалює тих, хто в односторонньому порядку використовує євро. Деякі особистості в Турецькій Республіці Північного Кіпру закликали до прийняття євро державою в односторонньому порядку.https://web.archive.org/web/20070104055657/http://www.iht.com/articles/2007/01/01/business/euro.php
З прийняттям євро в Кіпрі, незалежні області в Акротирі і Декелія, які раніше користувалися кіпрським фунтом, також взяли євро. Ці області є частиною Сполученого королівства, але знаходяться під військовою юрисдикцією за межами Євросоюзу. Проте, їхні закони, включаючи валюту, орієнтуються на Республіку Кіпр і орієнтуються на прийняте там євро. Північ буферної зони ООН в Кіпрі, самопроголошена Турецька Республіка Північного Кіпру, офіційно все ще використовує турецьку ліру. Ця республіка не визнана жодною державою, окрім Туреччини, але управляє північною частиною острова, що не входить в ЄС. Незважаючи на неприйняття євро, ця валюта широко поширена на Північному Кіпрі і користується популярністю. Використання євро бачиться як спосіб підвищення торгівлі на Кіпрі і зменшення залежності від Туреччини. Використання євро по різні боки кордону допомагає об'єднанню економік, появу євро було сприйнято як великий прогрес у встановленні миру і єдності на острові. На кіпрських монетах євро використані грецькі і турецькі мови, що було спеціально передбачено щоб уникнути упередженого ставлення до них в обох частинах острова.
Колишня міністр закордонних справ Ісландії Валгердур Сверрісдоттір в своєму інтерв'ю 15 січня 2007 року сказала, що вона серйозно бажає поглянути на те, як Ісландія зможе використовувати євро без вступу в члени Євросоюзу. Вона впевнена, що дуже важко підтримувати незалежність валюти в невеликій економіці на відкритому європейському ринку. Розширене соціологічне опитування, проведене 11 вересня 2007 року, показало, що 53 % опитаних схиляються до прийняття євро, 37 % противники цього, і 10 % не вирішили.
Історичні розширення єврозони та режими обмінних курсів для членів ЄС
Єврозона була створена першими 11 країнами-членами 1 січня 1999 року. Перше розширення єврозони Грецією відбулося 1 січня 2001 року, за рік до фізичного введення євро в обіг. Наступні розширення стосувалися країн, які приєдналися до ЄС у 2004 році, а потім приєдналися до єврозони 1 січня зазначеного року: Словенія (2007), Кіпр (2008), Мальта (2008), Словаччина (2009), Естонія (2011), Латвія (2014), Литва (2015) та Хорватія (2023).
Усі нові члени ЄС, які приєдналися до блоку після підписання Маастрихтського договору в 1992 році, зобов’язані прийняти євро відповідно до умов своїх договорів про вступ. Однак останнім із п’яти критеріїв економічної конвергенції, яким спочатку необхідно відповідати, щоб отримати право на прийняття євро, є критерій стабільності обмінного курсу, який вимагає бути членом ERM протягом мінімум двох років без присутності «гострої напруги» для курсу валют.
У вересні 2011 року дипломатичне джерело, близьке до переговорів щодо підготовки до прийняття євро з сімома новими державами-членами, які ще не ввели євро (Болгарія, Чехія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща та Румунія), стверджувало, що монетарний союз (єврозона), до якого вони думали приєднатися після підписання договору про приєднання, цілком може стати зовсім іншим союзом, що спричинить набагато тіснішу фіскальну, економічну та політичну конвергенцію, ніж передбачалося спочатку. Ця зміна правового статусу єврозони потенційно може призвести до висновку, що умови їхньої обіцянки приєднатися більше не діють, що «може змусити їх провести нові референдуми» щодо прийняття євро.
Подальше розширення
Сім країн (Болгарія, Чехія, Данія, Угорщина, Польща, Румунія та Швеція) є членами ЄС, але не членами єврозони.
Перед тим, як приєднатися до єврозони, держава повинна як мінімум два роки перебувати в Європейському механізмі обмінних курсів (ERM II). Станом на січень 2023 року Національний банк Данії та Болгарський народний банк беруть участь у ERM II.
Данія отримала спеціальну відмову в первинному Маастрихтському договорі, і, таким чином, юридично звільнена від приєднання до єврозони, якщо її уряд не вирішить інакше шляхом голосування в фолькетинзі або референдуму. Сполучене Королівство також мало право на неучасть перед виходом з ЄС у 2020 році.