Софійський собор, або Софія Київська — собор XI століття у Києві. Початково збудований у візантійському стилі, але зазнав численних руйнувань, у XVII—XVIII ст. був реставрований, принципово змінив свій вигляд і тепер є зразком українського барокоСофія Київська (м. Київ), 1011—1017 рр. (або 1037 р.) // Архітектура України. Від античності до нашого часу: Велика ілюстрована енциклопедія. — Харків, 2010. — С. 33.. Одна з небагатьох уцілілих споруд часів Русі.

Збудований у 1017—1037Таємниці графіті Софії Київської. Мова часів України-Русі radiosvoboda.org 20.06.2021 роках на замовлення і коштом київського князя Ярослава Мудрого. Названий на честь Святої Софії. Мав статус катедрального собору. З перервами був резиденцією київських митрополитів (православних та унійних). До середини XIII століття використовувався як головна церква Русі, місце поховання великих князів київських. При соборі велося літописання, була створена перша бібліотека. Занепав у XIV столітті. Відновлений стараннями митрополита Петра Могили і гетьмана Івана Мазепи. Був головним храмом Софійського монастиря (з 1638).

Складова Національного заповідника «Софія Київська» (з 1934). Пам'ятка української архітектури та монументального живопису XI—XVIII століть. Софійський собор та прилеглі до нього монастирські споруди і Києво-Печерська лавра (разом — 28,52 га), є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО (1990, 2023)Kyiv: Saint-Sophia Cathedral and Related Monastic Buildings, Kyiv-Pechersk Lavra // UNESCO. — 1990Софійський собор, Києво-Печерську лавру та центр Львова внесли до спадщини ЮНЕСКО. // Автор: Яна Осадча. 15.09.2023.

Історія

Заснування У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком; в Новгородському літописі подія датується 1017 та 1037 роками. Місцем закладення було поле битви на якому роком раніше (1036) військо Русі здолало печенігівВ. Г. Бережинський «Війни Київської Русі з печенігами» Український історичний журнал. — 1996. — № 6. (118 с.).

Засновником собору, як вказують літописні джерела, був київський князь Ярослав Мудрий. Інші джерела пов'язують заснування собору з іменем Володимира Великого. Сучасник будівництва собору митрополит Іларіон Київський у своєму «Слові про Закон і Благодать», згадуючи Софійський собор, говорить, що в його створенні Ярослав завершив справу свого батька Володимира; німецький єпископ Тітмар Мерзебурзький (†1018) згадує під 1018 роком дійовий Софійський монастир у Києві. Останніми роками набула популярності гіпотеза про заснування Софії Київської князем Володимиром. Доктор історичних наук Надія Нікітенко, підтримана доктором історичних наук В'ячеславом Корнієнком, висунула гіпотезу: собор закладено 4 листопада 1011, освячено 11 травня 1018 року, спорудження розпочав Володимир Великий, завершив Ярослав Мудрий. Ця концепція побудована на підставі нової інтерпретації світських фресок та знайдених на фресках собору графіті, датованих 1018/1021, 1019, 1022, 1023, 1028, 1033 та 1036 роками; на підставі свідчень Іларіона та Тітмара Никитенко Н., Корниенко В. Древнейшие граффити Софии Киевской и время ее создания. — Киев, 2012. — 232 с. Час побудови собору // Софійський музей. Ця гіпотеза дискутується і не визнана більшістю фахівцівМ. І. Жарких. Софійський собор у Києві // Заснування Софійського собору в Києві: проблеми нових датувань. Матеріали Круглого столу. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010.. Однак її знайшли достатньо переконливою для святкування у 2011 р. 1000-річчя заснування Софійського соборуН. Нікітенко. Софії Київській 1000 років. К., 2011; ювілей відзначили на міжнародному і загальнодержавному рівнях за рішенням ЮНЕСКО і за Указом Президента України.

Побудова Собор присвячено Софії — Премудрості Божій — одній з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Пізніше, коли поширилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, престольне свято київського собору перенесли на 8 вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Це пояснює його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура; інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима.

За багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти, перебудови.

Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина собору — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має 5 нав, завершених на сході апсидами. Увінчаний 13 верхами з банями, покритими свинцевими листами, що утворюють ступеневий пірамідальний силует, оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважали, що галереї прибудовані до собору пізніше; дослідження останнього часу довели, що вони пов'язані єдиним задумом, виникли водночас. Хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII століття.

Стіни викладені з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, ряди яких розділені рядами пласкої цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.

Період Київської Русі 1051 — на київський престол в соборі висвячений митрополит Іларіон Київський. 1054 — в соборі похований Київський князь Ярослав Мудрий. 1055—1062 — собор розбудовував Великий князь Київський Ізяслав Ярославич. 1093 — в соборі поховали князя Всеволода Ярославича. 1113 — в соборі коронували Великого князя Київського Володимира Мономаха 1125 — в соборі поховали Володимира Мономаха 1154 — в соборі відбулося поховання князя В'ячеслава Володимировича. 1169 — Київ захопив і зруйнував владимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, забрав із Софії всі золоті речі, церковні реліквії, зокрема, ікону Пресвятої Богородиці. 1203 — під час боротьби за місто з Романом Мстиславичем собор пограбовано дружиною Рюрика Ростиславовича та його половецькими союзними. 1240 — під час зруйнування Києва ханом Батиєм Софійський собор встояв, але був пошкоджений і пограбований.

XIV—XIX століття 1375 — собор ремонтував митрополит Кипріян. 1416 — Київ розграбував і спалив хан Едигей, у 1482 — кримський хан Менґлі I Ґерай. 1497—1577 — собор залишався без догляду. 1577 — Богуш Гулькевич-Глібовський своїм коштом відремонтував собор. 1596 — собор перейшов у власність Руської унійної церкви за результатом Берестейської унії. За свідченнями Реґінальда Гайденштайна: собор перебував у «жалюгідному стані», через це служби в ньому не проводились; вартував величезних коштів, структурою та майстерністю виконаних робіт не поступався константинопольським, венеційськимРейнольдъ Гейденштейнъ. 1596 / Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський).— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 23—24 . 1633 — собор перейшов у власність відновленої православної Київської митрополії Константинопольського патріархату. Відродження пов'язане з київським митрополитом Петром Могилою котрий добився повернення собору православній церкві, провів капітальний ремонт собору, оздобив його. Навколо собору спорудили дерев'яні монастирські будівлі, всю територію обнесли високою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основними будівельними матеріалами були цегла та вапняно-піщаний розчин. Цеглу застосовували для мурування стін, склепінь, фундаментів. Внаслідок нерівномірності випалювання вона мала різні відтінки — від темно-червоного до світло-жовтого. Зазвичай всі внутрішні приміщення мали склепінчасті перекриття. У житлах стояли печі, оздоблені візерунчастими полив'яними кахлями, що надавало інтер'єрам особливого колориту. 1638 — при соборі засновано чоловічий монастир. 1651 — позолочено верхні малі куполи. 1654 — кияни затвердили у Софійському соборі рішення Переяславської ради про союз із Московією. 1690—1707 — митрополит Варлаам Ясинський провів капітальний ремонт собору (при матеріальній допомозі гетьмана Івана Мазепи): у галереях надбудовано поверхи, встановлено 4 нові куполи, перебудовано на бароковий стиль верхи старих веж. Спорудили нову муровану дзвіницю, звану мешканцями Києва «Тріумфальна дзвіниця». Гетьман Іван Мазепа позолотив головний купол своїм коштом. Встановлено Дзвін Мазепа. 1697 — велика пожежа знищила дерев'яні будівлі Софійського монастиря. 1699 — почалося спорудження нових кам'яних будівель навколо собору (тривало по 1767 рік). Збудовано дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), палати митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору після реконструкції знаходимо характерні риси української барокової архітектури XVII—XVIII століть. 1786 — монастир скасовано, його землі секуляризовано. 1843—1853 — позолочено іконостаси. Надбудовано 4-й поверх дзвіниці. 1851—1852 — реконструйовано дзвіницю.

XX століття

1917 — Комітет охорони старовини та мистецтва почав дослідження Софії. 29 квітня 1918 — у соборі єпископ Никодим (Кротков) посвятив Павла Скоропадського на гетьмана всієї України. 1921 — у Софії Всеукраїнський церковний собор висвятив протоєрея Василя Липківського на Митрополита Київського і всієї України УАПЦ. 1928—1930 років Всеукраїнська академія наук створила Софійську комісію, яка врятувала собор від знищення більшовиками (секретар комісії — Барвінок Володимир Іванович). 1934 — територію Софійського монастиря оголосили Державним історико-архітектурним заповідником. Останнім настоятелем собору був Юрій Міхновський, родич видатного самостійника Миколи Міхновського. Комуністичний уряд заборонив служіння в соборі. Всі золоті та срібні речі (царські ворота, ікони, срібні кадила, свічники, церковні ризи, книги) забрано, позолочені іконостаси розібрано, золото здерто, решту — спалено. Вересень 1941 — за свідченням колишнього завідувача Софійського заповідника Олексія Повстенка, більшовики намагалися замінувати та підірвати собор, але німецькі сапери запобігли цьому. 1943 — за гітлерівської окупації Києва експонати Софійського архітектурно-історичного музею розграбовано, частину дорогих ікон, фотоархівів вивезли до Німеччини. 1950-ті — у соборі провели реставрацію, під час якої виявили та відкрили фрески XI століття (фрагментарно, там, де вони збереглися), відновили фрески XVIII століття.

Незалежна Україна 1990 — ансамбль Софійського монастиря занесено до Переліку світової спадщини ЮНЕСКО. 18 липня 1995 року біля брами Софійського собору був похований Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Української православної церкви (Київського патріархату) Володимир 2006 — представники п'яти православних церков прочитали першу спільну молитву за Україну в Софійському соборі. 2018 — відбувся Об'єднавчий собор українських православних церков. Учасники собору встановили статут та обрали предстоятеля Православної церкви України. Лютий 2019 — Святослав (Шевчук) оголосив про прощу до Софії. Філарет (Денисенко) закликав утриматися від цього. Після цього в УГКЦ заявили, що остаточного рішення про богослужіння в Софії не прийнято і будуть вестися перемови з предстоятелем ПЦУ Епіфанієм. 2025 — під час російської атаки 10 червня, Софійський собор у Києві було частково пошкоджено, зокрема обвалився тинькований карниз центральної абсиди на східному фасаді соборуБіснуваті з «Шахедами» і червоною кнопкою, — реакція президента на пошкодження Софії Київської. // Автор: Софія Рожик. 10.06.2025, 20:52Рада Церков відреагувала на пошкодження Софії Київської внаслідок атаки. 10.06.2025, 21:55.

Інтер'єр собору

Мозаїки