Ніколае Піку (; варіанти: ; 1789, Сучава — 2 жовтня 1864, Сучава) — румунський скрипаль-леутар з Буковинського герцогства.

Він відіграв значну роль у передачі народних мелодій професійним музикантам міжнародного рівня (Ференц Ліст, Кароль Мікулі), тим самим відкривши румунську леутарську музику академічному музичному світу свого часу.

Біографія Народився в 1789 році в родині румунських селян греко-католицького віросповідання з околиць Сучави. З 1801 року почав обходити села в пошуках ангажементів, переважно на весілля. З 1803 року став запрошуватися на боярські двори, особливо отримавши визнання в родині Гурмузакі.

З 1820 року влітку почав виступати в Лопушні — бальнеокліматичному курорті біля Берегомета, який служив улюбленим місцем зустрічі буковинського дворянства. Буковинський адвокат, музикант і політик згадує про свою поїздку влітку 1851 або 1852 року з батьками на води в Лопушну (цитується за книгою Послушнику):

«На радість душевну відвідувачів, як і щороку, грала там капела леутарів під керівництвом скрипаля і капельмейстера Некулая Піку, прозваного також Мош НекулайВід  — старий, дід.. У Лопушні цей оркестр складався з дванадцяти осіб, серед яких був один найРумунська флейта Пана., одна або дві кобзи, віолончеліст, а решта — скрипки; можливо, був там і альт. …Грав цей досить злагоджено, і в його програмі переважали румунські пісні, хори, дойни та жалобні пісні.. Мош Некулай, людина середнього зросту, міцної статури, світловолосий, одягнений у старовинний молдавський наряд — з , , кушаком, на голові сплюснутий фес із синім китицем — був справжнім артистом скрипки: він майстерно витягував із інструмента звук повний, потужний і сповнений почуття. Але як же проникливо він грав плачевну дойну та жалобні пісні — до того, що не раз сльози виступали на очах слухачів.

Він виконував також танцювальні арії всіх народів, а сольні п'єси грав із справжнім віртуозністю — зокрема одну турецьку п'єсу з довгим тремоло…

Особливо тепле спогад про Моша Некулая я зберігаю завдяки одній хорі, яку я вивчив у нього — це хора в соль мінорі, що знаходиться в збірці Кароля Мікулі під заголовком „12 (48) румунських народних пісень“, № III…»

У травні 1847 року, за запрошенням Євдоксія Гурмузакі, Чернівці відвідав Ференц Ліст. Він дав два концерти в Hôtel de Moldavie. У будинку родини Гурмузакі Ліст слухав тараф Ніколае Піку. Після цієї зустрічі Ліст почав роботу над «Румунською рапсодією для фортепіано» (1848), використовуючи, поряд із темами, почутими раніше в Яссах від , також і мелодії з репертуару Піку, включаючи Corăbească: Молдавський танець Corăbească у виконанні буковинського леутара , який називав себе онуком Грігоре Віндереу, учня Ніколае Піку ()..

У 1849 році буковинський композитор Кароль Мікулі, учень Фридерика Шопена, склав фольклорну колекцію, що складалася з чотирьох зошитів фортепіанних транскрипцій. Згодом вона була опублікована у Франції під назвою Douze airs nationaux roumains. Її основою став репертуар Ніколае Піку. Серед найбільш відомих творів — Hora cea cu flori la pălărie, Hora în ghe mol, Arcanul, Buciumul та інші. Ініціатива знову виходила від родини Гурмузакі. Син Євдоксія, Константін Гурмузакі, у листі від 14 листопада 1851 року румунському літератору та політичному діячеві писав:«Досі цей рідкісний талант [Кароль Мікулі], під безпосереднім наглядом і заохоченням моїм і моєї сестри Сефтики, записав за виконанням найкращих леутарів, яких я привіз із різних країв, понад 36 народних пісень — з числа найпрекрасніших. У скорому часі вони будуть відправлені до Липська.»На початку 1850-х Піку став учителем буковинського скрипаля-леутара .

Помер 2 жовтня 1864 року в Сучаві на 75-му році життя.

Пам'ять У 1899 році Ніколае Піку був названий найвидатнішим буковинським леутаром у 24-томній ілюстрованій енциклопедії всіх земель австрійської корони, «», відомій також як Kronprinzenwerk. ().. В Австрійській національній бібліотеці зберігається гуаш із зображенням Ніколае Піку, створена як ескіз до тому енциклопедії, присвяченого Буковині.

Репертуар Ніколае Піку був відновлений тарафом Zicălașii із Сучави.

Примітки

Коментарі

Джерела

Література

Посилання

Відео

Додаткова література