Краса́ — абстрактна властивість речі, ідеї, місця чи живої істоти, зокрема, людини, що приносить відчуття приємності, яке відповідає задоволенню. Є неодмінною складовою сприйняття світу людиною. Краса вивчається як категорія естетики, соціології, соціальної психології та культури. Створення красивих речей є одним з прагнень мистецтва.
Коли слово краса стосується людини, воно має синонім урода (врода). Антонімами слова краса є потворність, бридкість, бридота. В естетиці красі відповідають категорії прекрасного та величного.
Ідеал краси — це взірець, яким захоплюються (чи обожнюють) залежно від особливостей сприймання краси в конкретній культурі.
Міжнародний день краси Міжнародний день краси, що був заснований Міжнародним комітетом з косметології та естетики (CIDESCO) відзначається кожного року з 9 вересня 1995 року.
Етимологія та споріднені слова В «Етимологічному словнику української мови» Інституту мовознавства імені О. О. Потебні зазначено, що етимологія слова «краса» не визначена, хоча існує певна спорідненість зі словом «кресати», яке в древньослов'янському вжитку мало значення «творити». Попри незрозумілість походження слово спільне для багатьох слов'янських мов (іноді дещо змінене).
Очевидна спорідненість слова «краса» зі словом «кращий» вищим ступенем порівняння слів «гарний», «добрий». Існує архаїчний прикметник «красний», що загалом вийшов з ужитку за винятком усталених виразів, наприклад, «весна-красна», «Варвара краса, довга коса».
Старовинна українська мова мала широкий діапазон вживання похідних слів від слова "краса": красаве́ць, красі́тний, красави́ця, красови́ця, красі́тка, красави́чка, прикметники: красиве́нний, кра́сий (барвистий), красі́течний (дуже гарний), при́красний та прекра́сний (дуже гарний). Веселку раніше називали "красаву́ля". Зберігся цей термін також у топонімах.
Загальні риси поняття краси
Краса визначається як характеристика об'єкта, суб'єкта чи ідеї, яка в процесі її споглядання приносить людині задоволення, насолоду. Різні люди сприймають світ по різному й отримують задоволення від різних речей, тому поняття краси здавалося б повинно бути дуже індивідуальним, навіть особистим. Один бачить красу в математичних формулах, на іншого вони навівають нудьгу. Проте, щодо деяких речей вподобання принаймні більшості людей збігаються, в такому разі можна говорити, що краса властива самій речі. Саме таку красу вивчають як категорію естетики, соціальної психології, культури.
Наведене означення близьке до означення Фоми Аквінського, який уважав, що краса — це те, що задовольняє людину в процесі чуттєвого споглядання навколишнього світу.
Ідея краси знайома всім культурам людства в усі часи. Про красу говорили філософи, письменники й поети багато віків. Філософи намагаються збагнути красу, поети описати й передати іншими засобами, митці — створити, підприємці — використати, нейробілоги — дослідити сприйняття краси. Еталони моди змінюються, та, як казав Діонісій Ареопагіт: «У розмаїтті змін краса залишається вічною».
Філософські трактування краси
Античність
З часів античності поняття краси є одним з найважливіших у філософії сприйняття буття. Старогрецькими філософами краса сприймалася як явище об'єктивне і онтологічне за своєю суттю, пов'язане з досконалістю Універсуму, з розумінням космосу як світового порядку, доцільності, прикраси.
Грецькі філософи вважали, що усе наділене змістом, ніщо не було випадковим чи безцільним. Краса вважалась, як суперницький вид спорту. Давній грек, що мав гарну зовнішність вважав, що його краса - це дарунок богів, та що зовнішня краса доказ краси розуму. У греків був термін "калоскагатос" для опису людини, на яку було любо дивитися і яка, як вважалося, мала добру вдачу.
Піфагорейська школа вбачала сильний зв'язок між математикою і красою. Зокрема, вони помітили, що речі з пропорціями золотого перетину виглядають красивішеSeife, Charles (2000). Zero: The Biography of a Dangerous Idea. Penguin. . p. 32. Основними засадами грецької архітектури були симетрія та пропорції. Концепція Піфагора про красу мала формальний характер, так як піфагорійці розглядали перш за все красу в космосі, потім в людях.
Августин у De Veritate Religione запитує: чи речі прекрасні тому, що вони приносять насолоду, чи вони приносять насолоду тому, що вони прекрасні? та знаходить відповідь у останньому варіанті.
Для софістів того часу красивим вважалося все, що приємно для зору та слуху. Сократа, зовнішність якого не вважалась красивою за канонам краси того часу, вивів філософське поняття краси. Він відкинув лише суб'єктивне сприйняття краси, та вважав, що є об'єктивно прекрасні речі. Краса цих речей в меті їхнього існування.
Аристотелем поняття краси як уособлення блага, досконалості відносилося до суто моральної, нерозсудкової категоріїАристотель. Нікомахова етика . Аристотель вважав, що існує зв'язок між чеснотами та красою.
За Платоном людина до народження перебуває у сфері краси і чистої думкиПлатон. Федр . Він вважає прекрасне - втіленням ідей прекрасного.Сприйняття краси і блага (добра) як вищої ідеї є основним мотивом його філософської творчості.
За Платоном та Аристотелем, які розуміють красу по різному є спільна думка про об'єктивну природу краси, яка не визначається реакцією глядача.
Сприйняття краси античними філософами було узагальнено в роботах Плотіна, де, зокрема, краса отримувала функцію зведення до божественного і прекрасногоВ.Татаркевич. История философии. Античная и средневековая философия. Плотин и неоплатоники. Библиотека «Полка букиниста».(рос.).
Пізніше, у XVIII столітті, в першу чергу на Британських островах, краса асоціювалася із задоволенням таким чином, що задоволення вважалося не наслідком, а джерелом краси.
Баумгартен Німецький філософ Александер Готтліб Баумгартен у середині XVIII століття заснував поняття естетики в сучасному розумінні. До нього це грецьке слово означало відчуття, а після нього — смак, відчуття краси. У книзі «Метафізика» § 451Alexander Gottlieb Baumgarten Metaphysica (1739) дав визначення смаку в широкому розумінні як здатності виносити судження, спираючись на відчуття, а не на розум. Саме в такому судженні він вбачав джерело приємних чи неприємних почуттів. За Баумгартеном наука естетика повинна вивести правила або принципи художньої чи природної краси, беручи за основу смаки окремих людей. Естетика в добу Просвітництва вважалась процесом пізнання, а не властивістю чи доцільністю предмета.
Кант Іммануїл Кант прийняв означення естетики Баумгартена. Канта заснував суб'єктивістську теорію про красу та виклав суть цієї теорії про те, яким чином складається судження людини про красу в «Критиці здатності судження». Він відзначає, що судження про красу ґрунтується на відчутті задоволення, однак це відчуття має особливість — воно не зацікавлене, не пов'язане з тим має чи ні суб'єкт бажання володіти певним предметом, який він оцінює як красивий. Водночас, судження про красу претендує на «універсальність», тобто на те, що будь-яка інша людина, апріорі, теж сприйматиме об'єкт як красивий. Втім, така універсальність не може бути доведена. На відміну від судження про добро, судження про красу за Кантом не ґрунтується на жодній меті (). Таким чином, за Кантом судження про красу охоплює дихотомію двох здавалося несумісних рис: його підґрунтям є суб'єктивне відчуття, що не може бути доведеним, водночас, воно претендує на згоду будь-якого іншого суб'єкта, тобто на певну об'єктивність. У цьому відношенні Кант заперечує як проти емпіричного, так і проти раціоналістичного підходу до естетики. Можливість примирити на перший погляд несумісне Кант бачить у вільній грі уяви та розуміння. Висунуте самим Кантом пояснення: "Краса є формою доцільності предмета, оскільки вона сприймається в ньому без уявлення якоїсь цілі" або "Красу(хай то буде краса природи чи краса мистецтва) можна взагалі назвати вираженням естетичних ідей".
XX та XXI століття У XX столітті зросла тенденція до відкидання краси як у мистецтві, так і в філософії, що досягла апогею в антиестетиці постмодернізмуThe Anti-Aesthetic: Essays on Postmodern Culture by Hal Foster. Це сталося всупереч тому, що краса займала центральне місце в думках Фрідріха Ніцше, одного з філософів, що мав великий вплив на становлення постмодернізму, і проголосив: "Я хочу дізнаватися все більше й більше, щоб бачити красу необхідності в речах; тоді я буду одним з тих, що роблять речі гарними."
Інші філософи відкидають постмодернізм і підкреслюють важливість краси.
Американський аналітичний філософ Гай Сірселло запропонував об'єктивістську теорію в книзі «Нова теорія краси», намагаючись повернути її статус важливої філософської концепціїA New Theory of Beauty. Princeton Essays on the Arts, 1. Princeton, NJ: Princeton University Press, 1975.Love and Beauty. Princeton, NJ: Princeton University Press, 1989.. Він розглядає утилітарну, інтелектуальну і моральну красу, та стверджує, що красу об’єктів можна звести до краси властивостей цих об’єктів, які можна розуміти в термінах «властивостей якісного ступеня». Дослідження починається з дослідження впливу кольору і далі на інше сенсорні та несенсорні властивості.
Елейн Скаррі ратує за те, що краса пов'язана зі справедливістюOn Beauty and Being Just. В книзі "Про красу і справедливість" авторка розкриває поняття краси як перцептивну здатність людини через красу бути свідком справедливості та проводить адвокацію краси від обвинувачень у відволіканні від важливіших проблем, служіння привілеям, маскування політичних інтересів.
Сприйняття краси вивчають психологи й нейробіологи, що працюють у галузях експериментальної естетики й нейроестетики, відповідно. Психологічні теорії розглядають красу як форму задоволення. Аналіз кореляцій підтверджує те, що красиві речі сприймаються як приємніші.
Деякі дослідження в рамках науки нейроестетики визначили, що сприйняття краси пов'язані діяльністю медіальної орбітофронтальної кори головного мозку. Утім, такий підхід до локалізації сприйняття краси з однією областю головного мозку є предметом дискусії спеціалістів..
Згідно із дослідженням Хайян Янг, доцентки школи бізнесу Кері при Університеті Джонса Хопкінса:
"Краса, дійсно, як і раніше, в очах того, хто дивиться. Але, як свідчить наше поточне дослідження, постійно змінюється сам спостерігач" "Можна стверджувати, що в добу інтернету уявлення про красу почали змінюватися у людей набагато швидше, ніж будь-коли в історії".
Психологічний підхід
Теорія еволюції та ідея привабливості Біологічна теорія еволюції не може прямо пояснити відчуття краси, але проливає світло на поняття привабливості. Більша частина досліджень зосереджена на вивченні статевого потягу, тобто області, в якій еволюційні ідеї проявляються найкраще. Психологи намагаються з'ясувати критерії, за якими людина судить про вроду іншої людини, особливо на рисах, що роблять людину привабливішою. Власне, статевий потяг пояснити з еволюційної точки зору легше, ніж відчуття краси в загальному розумінні. З цієї точки зору статева звабливість повинна бути наслідком пристосування до середовища. Статево привабливими повинні бути ті, що мають найкращі шанси до виживання, особливо ті, що можуть забезпечити численне потомство й мають гарне здоров'я.Donald Symons, « Beauty is in the Eye of the Beholder. The Evolutioanry Psychology of Human Female Attractiveness », у Paul R. Abramson, Steven D. Pinkerton, Sexual Nature, Sexual Culture, University of Chicago Press, 1995, p. 80-120.
Симетрія