Вільфре́д І або Гіфре́ І на прізвисько Ал-Піло́с «Волохатий» (; бл.840 — 897) — граф Уржельський і Сарданський (870—897), Барселонський і Жиронський (878—897), граф Кунфлену (896—897), граф Узони (886—897), фактично об'єднав Каталонію, був її володарем у період з 878 по 897 роки. Останній граф Барселони, призначений королями Західно-франкського королівства, перший маркграф Іспанської марки, який зробив свої землі спадковим володінням. З ім'ям Вільфреда Волохатого середньовічні іспанські хроніки пов'язували появу Каталонії як самостійної області і виникнення її герба.
Біографія
Походження Середньовічні історики, спираючись на повідомлення хроніки монастиря Сан-Хуан-де-Пенья і хроніки «Діяння графів барселонських», вважали Вільфреда I Волохатого сином якогось Вільфреда Аріаса, представника бічної гілки Каролінгів. За переказами, про які повідомляється в цих хроніках, Вільфред Волохатий був праправнук по чоловічій лінії майордома Франкської держави Карла Мартелла.
Однак згодом, в ході вивчення всіх доступних історичних документів (у тому числі хартій самого графа), було встановлено, що Вільфред був сином графа Урхеля Суніфреда I, який в 844—848 роках був також графом Барселони. Передбачається, що цей Суніфред був сином або графа Каркассона Белла, родоначальника сімейства Беланідів, або графа Узони Бореля. У сучасній історичній науці нащадків графа Суніфреда I Урхельскага прийнято називати Барселонською династією.
Дата народження Вільфреда невідома. Середньовічні хроніки відносять народження графа Вільфреда I до 852 року, але точних підтверджень цієї інформації немає. Його батьківщиною більшість істориків вважає місто Прадес у французькому Руссільйоні. Прізвище Вільфреда I — Волохатий — згадується вже в написаній в XII столітті хроніці «Діяння графів барселонських» і передбачається, що він називався так на противагу своєму сеньйорові, королю Західно-франкської держави Карлу II Лисому.
Отримання графств Після поразок, нанесених в 848 році Гильомом Септиманським Суніфреду I Урхельскому і його можливому братові Сунію I Ампурьяскому, Беланіди зберегли у своїй владі тільки графство Каркассон. Тільки в 862 році Карл II Лисий повернув кузеном Вільфреда I, Суніє II і приватні володіння їхніх батьків, графство Ампурьяса.
У червні 870 року на асамблеї біля Атиньї Карл II також повернув і Вільфреду Волохатому володіння його батька: Вільфред став спадкоємцем графа Соломона, який раптово помер. «Хроніка Сан-Хуан-де-ла-Пенья» і «Діяння графів барселонських», свідчення яких сучасні історики відносно ранніх графів Барселони вважають малодостовірними, передають переказ, згідно з яким Соломон був убивцею графа Суніфреда I, але потім і сам був убитий Вільфредом, який помстився за смерть свого батька. Вільфред I став володарем графств Урхель і Сердань. Своєму братові Міро Старшому він віддав графство Кунфлен.
У 876 році граф Вільфред I надав підтримку своїм братам, графу Кунфлена Міро Старшому і ченцеві Суніфреду, а також віконту Нарбони Ліндою у війні, яку ті почали з маркгафом Готії Бернаром. У результаті походу, здійсненого у володіння Бернара, Міро і його союзникам вдалося захопити графство Руссільйон і вигнати зі своїх постів в контрольованих ними графствах всіх союзників Бернара Готського, не тільки мирян, але і священиків (у тому числі, архієпископа Нарбони Сігебута). Перемозі над головою Септіманії сприяв і бунт, який граф Бернар підняв проти короля Людовика II Заїки. Собор у Труа, який відбувся в серпні-вересні 878 року під головуванням папи римського Іоанна VIII, засудив Бернара Готського як зрадника. На соборі як представники від Іспанської марки були присутні Вільфред Волохатий, граф Кунфлена Міро I, граф Ампурьяса Суній II і граф Каркассона Аліба II, а також єпископ Ельзи Адесінд, єпископ Жерони Театариа, єпископ Барселони Фродаїн і єпископ Урхеля Галдарик. 11 вересня собор ухвалив рішення позбавити Бернара всіх його володінь, частину яких король Людовик II віддав Вільфреду Волохатому і його родичам. Сам Вільфред I отримав графство Барселона, Жерона і Бесалу (останнє він тут же передав своєму молодшому братові Радульфу з умовою, що після смерті Радульфа Бесалу перейде до нащадків Вільфреда). Незважаючи на засудження папою римським графа Міро і ченця Суніфреда, які під час походу 876 року завдали великої шкоди церквам і монастирям у володіннях Бернара Готського, Міро зберіг за собою графство Руссільйон, а Суніфред незабаром отримав від своїх братів посаду абата великого монастиря Санта-Марія-де-Арлес у Валеспірі.
Відносини з королями Західно-франкської держави Після смерті в 879 році короля Людовика II, а потім його синів Людовика III Молодшого і Карломана II, королем Західно-франкської королівства був обраний імператор Заходу Карл III Товстий. Всі ці монархи безумовно визнавались володарями Іспанської марки своїми сюзеренами. У 881 році до двору Людовика III прибула група каталонських ієрархів (зокрема, брат Вільфреда Волохатого, абат Санта-Марія-де-Арлес Суніфред), яка отримала від короля привілеї, а в 886 році єпископ Жерони Театариа отримав дарчу хартію від імператора Карла Товстого. Однак, в цей же час почався процес ізоляції запіренейскіх володінь Франкської держави від королівської влади: в 880—882 роках каталонські володарі не взяли участь у придушенні повстання Бозона Прованського, а в 885 році не брали участь у загальнодержавній асамблеї в Пантіоні, що обрала Карла III Товстого керівником всієї Франкської імперії.
Коли в 888 році імператор Карл III помер, у всій Франкскій державі почалася криза, пов'язаний з розпадом країни на самостійні королівства. Знать Західно-франкської держави обрала новим королем Одо Паризького, проігнорувавши права на престол малолітнього сина Людовіка III Молодшого, Карла. Представники Іспанської марки не тільки не взяли участь в обранні нового короля, а й не прибули, згідно з традицією, до двору нового короля, щоб отримати від нього підтвердження своїх прав на володіння графствами. Передбачається, що графи Іспанської марки вважали законним спадкоємцем посади Карла, що був Каролінгом, проте ні Вільфред Волохатий, ні інші каталонські графи не вжили жодних заходів, щоб сприяти поверненню Карлу посади, а всі їхні хартії за 888—898 роки датовані роками правління короля Еда. З цього моменту починається поступове відокремлення земель на південь від Піренеїв від Франкської держави. До повного здобуття незалежності Каталонії наприкінці X століття при графі Борей II зв'язки місцевих володарів з королівським двором будуть, в основному, мати лише формальний характер, а поїздки представників Іспанської марки до королів Західно-франкської держави будуть рідкісними.
Заселення Узони Після отримання в 878 році земель на південь від Піренеїв, володіння Вільфреда Волохатого представляли собою два ізольовані один від одного анклави — прибережні графства Барселона і Жерона і гірські графства Урхель і Сердань — між якими знаходилася пустельна й малонаселена територія, що сильно постраждала в попередні 50 років як від нападів маврів, так і від повстань проти влади королів франків. Бажаючи розширити і зміцнити свої володіння, граф Вільфред I в 879 році почав заселення порожніх територій, що охоплюють сучасні Рипальес, Валь-де-Лорд, Бергеду, Льюканес, Вік, Маянес, Гульериас, Кардона і Бажес. Серед вжитих ним заходів були видача привілеїв поселенцям і заохочення створення нових громад. Хартія, видана в 888 році Вільфредом Волохатим Картоні і яка збереглася в копії кінця X століття, є одним з найстаріших каталонських фуеро, що дійшли до наших днів. Частина новозаселених земель була включена у вже існуючі графство Урхель і Сердань, а центральні області склали нове графство — Узона, перша згадка про яке відноситься до 885 року, коли сюди був призначений віконт.
Одночасно Вільфред Волосатий вів тут і церковне будівництво: у 880 році він заснував монастир Санта-Марія-де-Риполь (освячення монастиря відбулася 20 квітня 888 року), віддавши сюди як ченця свого сина Радульфа, який нещодавно народився, а в 885 році заснував жіночий монастир Сан-Хуан-де-лас-Абадесас (освячений в 887 році), поставивши тут абатисою свою малолітню дочку Емму. Передання описують численні чудеса, які нібито супроводжували заснування цих монастирів і набуття їх реліквій. Обидва монастиря отримали значні привілеї, в тому числі монастир у Риполі отримав у своє користування всі податки, що сплачуються графу жителями двох прилеглих поселень, третина від податкових зборів з місцевого ринку, імунітет від влади графа в справах про вбивства, грабежі та інших злочинах і право вільно вибирати собі абата згідно зі статутом.
Невелика частина нових земель була включена в єпархію Урхеля. Велика частина, за згодою архієпископа Нарбони Теадарда, який очолював єпархію, до якої входили ці області, увійшла в 886 році у відновлену єпархію Віка, яку очолив єпископ Годмар. Спочатку планувалося, що кафедральний собор нової єпархії буде в місті Узона, але через його повне руйнування Годмар переніс свою резиденцію в селище Вик, де згодом виникло однойменне місто. Нова єпархія отримала від графа Вільфреда численні привілеї, в тому числі, право карбувати графську монету (при цьому третина від загальної кількості зроблених монет єпархія могла залишати собі і використовувати на свої потреби), а в 888 році єпископства Вик було передано поселення Манреса із землями навколо його.
З ім'ям графа Вільфреда I пов'язано і датоване 880 роком перша згадка монастиря Монсеррат, майбутнього духовного символу і релігійного центру Каталонії. З підставою цього монастиря пов'язаний переказ про чудесне воскресіння вбитої дочки графа, Рихільди. Історичні ж документи свідчать, що Рихільда була поставлена графом абатисай цього монастиря вже значно пізніше цієї дати.
Криза 886—892 років У 886 році в Іспанській марці почалася політична і церковна криза, пов'язана з наміром графа Паляс і Рибагорси Рамона I і графів Ампурьяса Суніє II зміцнити свою владу за рахунок володінь графа Вільфреда I. Початок кризи поклав підтримані цими графами священик Есклуа, який без згоди архієпископа Теадарда зайняв єпископську кафедру Урхеля і вигнав поставленого тут раніше єпископа Інгаберта, а в 888 році вигнав і нового єпископа Жерони Сервуса, ворога графів Ампурьяса. Есклуа, спільно з єпископами Фрадаїном Барселонським і Годмарам Вікським, висвятив на єпископа Жерони Ермериха. У цьому ж році єпископ Урхеля відновив єпархію з центром коло Ампурьяса, прийнявши її під своє управління, і заснував нову єпархію Паляс, включивши в них ряд селищ, які входили у володіння Вільфреда Волохатого. Есклуа також оголосив про відновлення Архиєпископської кафедри в Таррагоні, яка припинила існування під час мусульманського завоювання Піренейського півострова, одноосібно поклав на себе управління цим архієпископства і зажадав від архієпископа Нарбонна передати до його відання всі єпархії Іспанської марки. Титул архієпископа за Есклуа визнали чотири ієрарха Іспанської марки — єпископи Барселони, Вика, Паляс і Жерони. Передбачається, що Вільфред I Волохатий спочатку схвально поставився до наміру Есклуа домогтися незалежності єпархій Каталонії від Нарбоннской єпархії, так як це дозволило б графу зміцнити свою владу над єпископатом, що знаходяться на території його володінь. Саме тому граф Барселони не вжив жодних заходів, щоб захистити вигнаних єпископів.