Мико́ла Степа́нович Синюко́в (4 липня 1925, Пенза — 4 квітня 1992, Одеса) — радянський та український математик, фахівець у галузі диференціальної геометрії. Доктор фізико-математичних наук (1971), професор. Завідувач кафедри геометрії та топології Одеського державного університету імені І. І. Мечникова. Засновник одеської наукової школи з теорії дифеоморфізмів узагальнених просторів.

Біографія Народився 4 липня 1925 року в місті Пенза в робітничій родині. У 1941 році, після закінчення 8-го класу, залишив школу та пішов працювати до взуттєвої майстерні, що виконувала замовлення для армії. За роботу в роки війни був нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні».

З 1943 року навчався в заочній, а потім у вечірній школі. У 1945 році, закінчивши з відзнакою вечірню школу та перший курс машинобудівного технікуму, вступив на механіко-математичний факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова. Однак через скрутне матеріальне становище змушений був перевестися на фізико-математичний факультет Пензенського державного педагогічного інституту, який закінчив з відзнакою у 1949 році.

Після закінчення інституту працював асистентом на кафедрі вищої математики. У 1952 році вступив до аспірантури при Московському університеті, де його науковими керівниками були П. К. Рашевський та М. М. Яненко. 4 листопада 1955 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Про геодезичне відображення ріманових просторів».

З листопада 1955 року і до кінця життя працював в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова. У 1963 році очолив створену ним кафедру геометрії та топології. У вересні 1971 року в Київському університеті захистив докторську дисертацію на тему «Теорія геодезичного відображення ріманових просторів та її узагальнення».

Помер 4 квітня 1992 року в Одесі після важкої нетривалої хвороби.

Наукова діяльність Основні наукові інтереси Миколи Синюкова були зосереджені навколо теорії геодезичних відображень ріманових просторів. Він отримав нову форму основних рівнянь цієї теорії, що дозволило досягти значного прогресу в напрямку, який не розвивався з часів класичних робіт Т. Леві-Чівіти, Т. Томаса та Г. Вейля.

Синюков ввів поняття напівсиметричного ріманового простору та ступеня рухливості ріманового простору відносно геодезичних відображень, виявивши лакунарність у їхньому розподілі. Також він узагальнив поняття геодезичної лінії, ввівши поняття майже геодезичної лінії та майже геодезичного відображення афіннозв'язних просторів. Результати його досліджень знайшли відображення в монографії «Геодезичні відображення ріманових просторів» (Москва, 1979).

Під його керівництвом в Одеському державному університеті сформувалася наукова школа, що розробляє теорію дифеоморфізмів узагальнених просторів, яка здобула світове визнання. Він підготував 14 кандидатів наук (за іншими даними — понад 20).

Наукова спадщина вченого налічує 69 опублікованих робіт.

Педагогічна та організаційна діяльність В Одеському університеті Микола Синюков читав усі основні геометричні курси та низку спеціальних курсів. Був співавтором навчальних посібників «Топологія» (1984) та «Голоморфно-проєктивні відображення келерових просторів» (1985).

У 1973—1975 роках був деканом механіко-математичного факультету Одеського університету. Протягом 12 років очолював спеціалізовану раду із захисту кандидатських дисертацій. Брав активну участь в організації всесоюзних геометричних конференцій, зокрема був головою оргкомітету VIII Всесоюзної геометричної конференції, що проходила в Одесі у 1984 році. Був членом редколегій низки математичних журналів та збірників.

Основні праці Синюков Н. С. Геодезические отображения римановых пространств. — М.: Наука, 1979. Синюков Н. С., Матвеенко Г. И. Топология. — Киев: Вища школа, 1984. Синюков Н. С., Курбатова И. Н., Микеш Й. Голоморфно-проективные отображения кэлеровых пространств. — Одесса, 1985.

Примітки