Україна

Украї́на () — держава у Східній та частково Центральній Європі. Охоплює південний захід Східноєвропейської рівнини, частину Східних Карпат і Кримські гори. Межує з Румунією й Молдовою на південному заході, з Угорщиною, Словаччиною та Польщею на заході, з Білоруссю на півночі та з Росією на сході й північному сході. На півдні омивається Чорним та Азовським морями. Площа становить  км². Найбільша за площею країна серед повністю розташованих у Європі«Basic facts about Ukraine»: Ukrainian consul in NY..

Станом на перепис 2001 року, населення України становило 48,4 мільйона осіб. Основне й корінне населення України — українціСтрілко А. Українці // Малий словник історії України / Ред. кол.: В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін.; гол. ред. С. Головко; М-во освіти і науки України. — Київ: Либідь, 1997. — С. 417. — 463 с. — ISBN 5-325-00781-5.В. Кубійович, Б. Струмінський, А. Жуковський, В. Наулко. «Українці, одна з галузів сх. слов'янства, основне і корінне населення України» // Енциклопедія українознавства. Т. 11.: «Доповнення і виправлення» / Голов. ред: Аркадій Жуковський. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя», Наукове товариство імені Шевченка у Європі, 1995. — С. 231. — 398 с. (77,8 % населення на 2001 рік). Також офіційно корінними народами України є кримські татари, караїми та кримчакиПро корінні народи України: Закон України від 01.07.2021 № 1616-IX. Крім того, значною меншиною є росіяни (17,3 % населення на 2001 рікВсеукраїнський перепис населення). Історично однією з найбільших меншин в Україні були також українські євреї.

Сучасна Україна, обравши за свій герб знак княжої держави Володимира ВеликогоКонституція України. Стаття 20, проводить свою державність від Русі київських князів династії Рюриковичів IX—XIII столітьЯковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — Київ: Ґенеза, 1997.. За часів свого розквіту, у X—XI століттях, Русь була однією з найбільших і найвпливовіших країн Європи. Після монгольської навали спадкоємцем Русі стало Королівство Руське XIII—XIV століть, що згодом було поглинуте Великим князівством Литовським і Королівством Польським. Велике князівство Литовське стало фактичним продовжувачем традицій Русі, у його складі руські землі користувалися широкою автономією. Після об'єднання литовської та польської держав у 1569 році, більшість українських земель перебувала у складі федеративної Речі Посполитої.

Відновлення української державності відбулося під час великого козацького повстання, відомого як Хмельниччина, з 1648 рокуСисин Ф. Хмельниччина та її роль в утворенні модерної української нації // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 67—76., наслідком якого стало утворення автономної козацької держави, Гетьманщини, або Війська Запорозького. Обмежену автономність Гетьманщина зберігала до 1764 року, при тому частина земель відійшла до Речі Посполитої, а інша частина знаходилася під протекторатом Московського царства, які поступово поглинули козацьку державу. Згодом українські землі були розділені між Російською імперією та Австро-Угорською монархією.

Державою кримських татар, одного з корінних народів України, був Кримський ханат, що існував на південних українських землях у 1441—1783 роках за правління династії Ґіреїв. У 1783 році був анексований Російською імперієюГаленко О. І. Кримський ханат // Домановський А. М. «Осколок Золотой Орды, или Загадки рождения Крымского ханства»  — 2017. Харків, сторінка 11.

Під час української революції початку XX століття на українських землях постало декілька національних держав, перш за все Українська Народна Республіка (УНР, 1917—1921), а також Кримська Народна Республіка (1917—1918), Українська Держава (1918), Західноукраїнська Народна Республіка (1918—1919) та Кубанська Народна Республіка (1918—1920)Іванис В. Боротьба Кубані за незалежність. — Мюнхен, 1968. ; Скуратівський В. Українська Кубань Перехід IV, Випуск 9 (№ 1 — 2002). УНР наближалася до об'єднання у своєму складі усіх зазначених держав, але внаслідок низки воєн була загарбана сусідами: Радянською Росією, Польською Республікою, Румунським королівством і Чехословацькою Республікою.

З 1919 року, спочатку на східних українських землях зі столицею у Харкові, почала створюватися більшовицька Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, згодом УРСР), яка в 1922 році ввійшла до складу Радянського Союзу. Київ став столицею УСРР у 1934 році. Під час Другої світової війни до УРСР були приєднані частина Західної України й Буджак, згодом Закарпаття, а з 1954 року — Крим.

24 серпня 1991 року Україна проголосила незалежність на тлі розпаду Радянського Союзу. 1 грудня 1991 року це рішення було підтверджено на Всеукраїнському референдумі.

Україна є унітарною державою, складається з 24 областей, Автономної Республіки Крим і двох міст зі спеціальним статусом: Києва — столиці й найбільшого міста, і Севастополя.

Україна є парламентсько-президентською республікою. Органом законодавчої влади є Верховна Рада України, яка призначає вищий орган виконавчої влади — Кабінет Міністрів України, що очолюється Прем'єр-міністром. Головою держави та Верховним Головнокомандувачем є Президент України.

Більшість громадян України є християнами, переважно православного віросповідання, також на заході України поширений греко-католицизм. Релігіями корінних народів України є також іслам, юдаїзм і караїмізм. До прийняття християнства Руссю в 988 році панівною була язичницька слов'янська релігія.

Україна — промислово-аграрна країна з переважанням продукування сировини. Вона є одним із провідних експортерів деяких різновидів сільськогосподарської продукції. Господарський комплекс країни включає видобування корисних копалин, деякі галузі машинобудування, чорну й кольорову металургію тощо. Україна є потужним виробником електроенергії. Значні позиції займає виробництво військової техніки та зброї.

Україна є одним із членів-засновників Організації Об'єднаних Націй«Activities of the Member States — Ukraine»: United Nations, а також членом понад сорока міжнародних організацій, зокрема ОБСЄ (1992), МВФ (1992), МБРР (1992), СОТ (2008), Ради Європи (1995), кандидат на членство в ЄС (з 2022).

Від 20 лютого 2014 року Україна протистоїть російській збройній агресії, що охопила анексію Криму та окупацію частини Донецької і Луганської областей. Новий етап російсько-української війни почався 24 лютого 2022 року з повномасштабного вторгнення Росії.

Назва Україна має декілька історичних назв, що є частково або повністю тотожними. Сучасна Україна розташована на землях, що у перших століттях нашої ери були відомі здебільшого як «Скіфія» та «Сарматія», однак це назва, завіксована у творах іноземних авторів, а етнічна і культурна ідентичність тогочасного населення цих земель переважно не дослідженаЗалізняк Л. Походження українців: між наукою та ідеологією. Київ: Темпора, 2008. 104 с.. Найвідомішими історичними назвами, що стосувалися сукупності земель, на яких відбувався етногенез українського народу та мала місце відносна тяглість його державності, були: «Русь», «Росія» («Ρωσία», «Rosia», «Russia»), «Рутенія» («Ruthenia»), «Роксоланія» («Roxolania»)Яковенко Н.Вибір імені versus вибір шляху (назви української території між кінцем XVI — кінцем XVII ст.) Міжкультурний діалог. Т. 1: Ідентичність. Київ: Дух і літера, 2009. С. 57-95., «Україна», «Малоросія», «Військо Запорозьке», «Гетьманщина».

Русь

Найдавніша відома згадка слова «Русь» як географічної назви є у візантійсько-руському договорі 911 року, де вона використана на позначення держави і території підвладної київському князю Олегу (що на той час обмежувалося переважно околицями Києва). Надалі назва «Русь» використовувалася на позначення земель, на які поширювалася влада київських князів, у вузькому значенні лише щодо Середнього Придніпров'я (Київське, Чернігівське, Переяславське князівства), у ширшому — на значну частину Східної Європи, при цьому землі за межами Наддніпрянщини в низці джерел означалися як «Зовнішня Русь». Одночасно у Візантії на означення Русі використовувалося, серед інших назв, еллінізоване слово «Росія» («Ρωσία»). Після занепаду Русі внаслідок монгольської навали, у XIII—XIV століттях назву «Королівство Русь» певний час носила Галицько-Волинська держава, протягом 1398—1569 років слово «Русь» використовувалося в повній назві Литовської держави і протягом 1434—1772 років назву «Руське воєводство» носила Галичина у складі Королівства Польського та Речі Посполитої. Московія не претендувала прямо на загальний спадок Русі та не використовувала це слово у назві своєї держави доки Іван IV у 1547 році не почав називати себе, серед інших титулів, «царь и великий князь всеа Русии», після чого до Московії в деяких документах, окрім як «Московське царство», почали застосовуватися також назви «Російське царство» або «Росія». Закріпив цю назву за Московією Петро I, отримавши контроль над лівобережною Гетьманщиною та Києвом і перейменувавши Московське царство на Російську імперію у 1721 році. До цих подій київські та московські землі не перебували у складі однієї держави протягом близько 500 років у XIII—XVIII століттях. Низка істориків згодом характеризували таке запозичення як безпідставне привласнення Московією назви та історії України-Русі. Серед тих, хто відстоював правомірність використання назви «Русь» лише стосовно України, але не Росії-Московії, був анонімний автор впливової праці початку XIX століття «Історія Русів»І. В. Жиленко. До історії використання топоніму «Русь», «Рóссія» в українській історіографії до XVIII ст. та, зокрема, автором «Синопсиса» // Синопсис Київський. Лаврський альманах / Ред. рада: В. М. Колпакова (відп. ред.) та ін. Київ: ВІПОЛ. Спецвип. 2. 2002. 194 с.. Згодом аналогічну позицію детально обґрунтував Михайло Грушевський, зокрема зазначаючи, що «ми є народ у якого вкрали назву», на підкреслення чого назвав свою найбільшу працю «Історія України-Руси». Поділяє таку думку й багато сучасних дослідниківНаконечний Є. П. Украдене ім'я. Чому русини стали українцями / Передмова Я. Дашкевича. 4-е, доп. і випр. вид. Київ, 2013. 392 с..

Україна

Слов'янське слово «Україна» вперше згадується в Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 рокомНазва «Україна» в джерелах — Вікіджерела. Ним окреслювали терени Переяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч із Київським і Чернігівським князівствами. Це слово також зустрічається в руських літописах під 1189, 1213, 1280 і 1282 роками, позначаючи Галичину, Західну Волинь, Холмщину й Підляшшя. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» в широкому значенні називали руські землі Галичини, Волині, Київщини, Поділля й Брацлавщини, а у вузькому — територію Середнього Подніпров'я . Таке ж двояке значення цього слова зберігалося й із середини XVII століття, після постання руської держави Війська ЗапорозькогоЗокрема, на переговорах зі шведами у 1657 році гетьман Війська Запорозького Іван Виговський домагався «уступки цілої старовинної України, або Русі, цілої старовинної України, або Русі, де бувала грецька віра і де є ще мова, аж до Вісли». (Яковенко, Н. Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVII. — К., 1997 ).

Протягом початку 1670-х — першої половини 1680-х років назва «Україна» закріпилася в офіційному дискурсі Війська Запорозького, Московського царства, Речі Посполитої та Молдавського князівства як новий політонім. Ним почали позначати державу, яка була під владою гетьманів Війська Запорозького. При цьому дана назва була синонімічною і вживалася для кращого розуміння та виокремлення державного політичного утворення, яке постало на теренах Східної Європи від часів Української революції на чолі з гетьманом Богданом ХмельницькимЧухліб Тарас. Україна — назва держави гетьманів Війська Запорозького: політико-лінгвістична трансформація номену (1673—1677 рр.) // Україна в Центрально-Східній Європі. — Вип. 19-20. — : Інститут історії України НАН України, 2021. — C. 187—210. — 353 с. — ISSN 2524-0277.