Станіслав Євгеніуш Скварчиньський (; 17 листопада 1888, Верхня — 8 серпня 1981, Лондон) — польський офіцер і політик, бригадний генерал.

Біографія Син Вінцентія Скварчиньського та Марії, уродженої Гнойнської. Він походив з родини з патріотичними традиціями, посвяченої у дворянство 1780 року, яка мала власний герб. Він був молодшим братом політика Адама Скварчиньського.

Закінчив середню школу у Львові та вивчав архітектуру у Львівській політехніці. З 1908 року був членом Союзу активних бойових дій та Союзу стрільців. З 1914 по 1917 рік служив у Польських легіонах. Був комендантом Олеандрії, командиром роти та командиром батальйону в 1-му піхотному полку легіонів. 29 вересня 1914 року його було підвищено до лейтенанта, а 15 червня 1915 року — до оберлейтенанта. У липні 1917 року, після Кризи присяги, його було призвано до Імператорської та Королівської армії, з якої він дезертирував. З вересня 1917 року він брав активну участь у підпільному опорі, обіймаючи посаду командира Лодзького округу Польської військової організації.

У листопаді 1918 року його прийняли до Польської армії. У грудні 1918 року він став командиром 3-го батальйону 28-го Канівського стрілецького полку. На чолі цього підрозділу він воював проти чехів на Сілезькому фронті, а потім брав участь у війні проти українців. 31 серпня 1919 року він став командиром резервного батальйону, а 15 квітня 1920 року — командиром 2-го батальйону 5-го піхотного полку легіонів. Під час війни з більшовиками, з 12 червня по 4 липня 1920 року та з 23 серпня 1920 року по 19 березня 1927 року, він командував 5-м піхотним полком Легіонів. 3 травня 1922 року йому було присвоєно звання підполковника, старшинство набуло чинності 1 червня 1919 року, а в 1924 році він отримав звання полковника.

7 грудня 1926 року його було призначено командиром дивізійної піхоти 3-ї піхотної дивізії Легіонів у Замості. З 8 серпня 1928 року він виконував обов'язки командира 3-ї піхотної дивізії Легіонів. 28 січня 1929 року його було призначено командиром цієї дивізії. 25 жовтня 1930 року його було звільнено з посади командира 3-ї піхотної дивізії Легіонів. та призначений командиром 1-ї піхотної дивізії легіонів Юзефа Пілсудського у Вільнюсі.

10 листопада 1930 року президент Республіки Польща Ігнацій Мосцицький присвоїв йому звання бригадного генерала зі старшинством з 1 січня 1931 року та 5-м місцем у генеральському корпусі. Водночас він дозволив йому прийняти знаки розрізнення нового звання до 1 січня 1931 року.

Він займався політикою разом зі своїм братом Адамом. З початку січня 1938 року він перейшов у неактивне становище. З січня 1938 року він очолював Табір національної єдності, замінивши на цій посаді полковника Адама Коца. Того ж року він обіймав посаду голови Президії правління парламентської групи ОЗН. Він урочисто відкрив 5-ту сесію Сейму в 1938 році.

Він був масоном і належав до масонської ложі Томаша Зана у Вільнюсі.

Наприкінці серпня 1939 року він повернувся на дійсну службу і був призначений командиром Інтервенційного корпусу. Пізніше його призначили командиром Оперативної групи «Вишков» (хоча фактично йому не вдалося взяти на себе командування). Його призначили командиром резервів армії «Пруси», а згодом командиром Оперативної групи, що носила його ім'я, у південній групі армії «Пруси». Опинившись у скрутному психічному стані, він не зміг впоратися з ситуацією під час битви під Ілжею і згодом наказав розпорошити 12-ту піхотну дивізію, залишивши все спорядження (включаючи 50 гармат) і змусивши невеликі групи просуватися через Віслу. Його евакуювали до Румунії, де він був інтернований у таборі в Тулчі. 8 лютого 1941 року румунський уряд екстрадував його німцям.

З 1941 року його утримували в офіцерському таборі VI E в Дорстені в Рурській області, потім у виправній в'язниці в Десселі. Після звільнення в квітні 1945 року його було відправлено до Лондона. Він не служив у Польських збройних силах на Заході й уникав політики та громадської діяльності. До останніх днів залишався у вигнанні в Лондоні. Похований на цвинтарі Елмерс-Енд.

Нагороди

Офіцерський знак «Парасоль» Хрест «За оборону Тешинської Сілезії» 1-го класу (2 жовтня 1919) Пам'ятна медаль «За оборону Тешинської Сілезії» Virtuti Militari, срібний хрест (16 лютого 1921) Орден Відродження Польщі офіцерський хрест (10 листопада 1927) командорський хрест (11 листопада 1936) командорський хрест із зіркою (3 травня 1974) Золотий хрест Заслуги (17 березня 1930) Хрест Незалежності (20 січня 1931) Орден Трьох зірок, великий офіцер (Латвія; 1935) Хрест Хоробрих — нагороджений 4 рази. Пам'ятна медаль учаснику війни 1918-1921 років Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» Орден Почесного легіону, офіцерський хрест (Франція)

Примітки

Література

Stanley S. Seidner, „The Camp of National Unity: An Experiment in Domestic Consolidation,” The Polish Review vol. xx, nos. 2-3, 1975, pp. 231–236.