Протокол № 7 до Європейської конвенції з прав людини є додатковим протоколом, розробленим у рамках Ради Європи та відкритим для всіх держав-членів Ради, які ратифікували Конвенцію. Його метою є проголошення нових прав людини. Він був прийнятий 22 листопада 1984 року та набрав чинності 1 листопада 1988 року, через два місяці після його ратифікації першими сімома державами. Він був частково змінений після набрання чинності Протоколом № 11 до Європейської конвенції з прав людини.

Передісторія Після прийняття Європейської конвенції з прав людини в 1950 році, Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй ухвалила Міжнародний пакт про громадянські та політичні права в 1966 році. Хоча новий стандарт набрав чинності лише через десять років, Комітет міністрів Ради Європи в 1967 році доручив комітету експертів вивчити проблеми, які можуть виникнути внаслідок співіснування двох стандартів захисту прав людини – європейського та глобального. Комітет експертів подав свою доповідь у 1969 році, пояснивши відмінності між правами, визнаними в кожному стандарті.

Згодом Парламентська Асамблея Ради Європи запропонувала вивчити перелік прав, що містяться в Конвенції, і в 1976 році звернулася до Комітету міністрів з проханням додати до нього якомога більше прав, що містяться в Міжнародному пакті, але відсутні в Європейській конвенції. Ця робота призвела до створення Протоколу № 7.

Отже, Протокол № 7 є одним із так званих додаткових протоколів, метою якого є додавання більшої кількості прав до переліку тих, що були спочатку проголошені Конвенцією. З цієї причини держави, які ратифікували Конвенцію, можуть вільно підписувати її чи ні. З цієї ж причини не всім державам-учасницям Конвенції необхідно ратифікувати протокол для його набрання чинності. Це забезпечує гнучкість для держав, хоча й ціною виникнення розбіжностей між ними.

Перелік прав Протокол № 7 включає перелік із п’яти нових прав, окрім тих, що вже включені до Конвенції:

Видворення іноземців Стаття 1. Процесуальні гарантії у разі видворення іноземців. Протокол № 4 проголосив свободу пересування, але уточнив, що це означає свободу пересування в межах території держави, в якій особа перебуває на законних підставах. Він також встановив заборону вислання осіб з держави їхньої громадянської приналежності. Щодо вислання іноземців, він лише забороняв колективні вислання; тому вислання повинні бути індивідуалізованими. За понад двадцять років, що минули з того часу, чутливість до цього питання змінилася, і кілька держав вважали за доцільне посилити гарантії для іноземців під час будь-якого провадження щодо вислання. Ця стаття встановлює, що вислання може здійснюватися лише відповідно до рішення, прийнятого відповідно до закону. Вона також надає іноземцям право подавати заперечення проти свого вислання, на перегляд своєї справи (адміністративне або судове оскарження) та бути представленими перед компетентним органом. Однак, другий розділ дозволяє придушити ці три права, коли вислання необхідне в інтересах громадського порядку або ґрунтується на міркуваннях національної безпеки.

Право на апеляцію Стаття 2. Право на подвійну юрисдикцію у кримінальних справах. Конвенція не містить жодних положень щодо цього, на відміну від Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, прийнятого в рамках ООН. Ця стаття встановлює право на оскарження кримінальних вироків. Це право існує лише у кримінальній сфері, виключаючи інші юрисдикції, такі як цивільна чи трудова; воно застосовується лише до остаточних рішень, за винятком проміжних рішень ; воно застосовується лише до обвинувальних вироків; і лише засуджена особа захищена цим правом. Підстави та спосіб здійснення цього права повинні регулюватися законом. Далі визнається, що винятки можуть застосовуватися до справ, що стосуються незначних правопорушень, справ, у яких судовий розгляд проводився у вищій судовій інстанції, та справ, у яких обвинувальний вирок є результатом апеляції на попередній виправдувальний вирок.

Компенсація за судові помилки Стаття 3. Право на компенсацію у разі судової помилки . Ця стаття встановлює право на компенсацію у разі засудження внаслідок доведеної . Це застосовується незалежно від того, чи обвинувальний вирок скасовано, чи скасовано внаслідок помилування. Компенсація має бути встановлена відповідно до чинного законодавства або практики в державі. Виняток робляться випадки, коли помилка була спричинена нерозкриттям засудженою особою невідомого факту у відповідний процесуальний час.

Non bis in idem Стаття 4. Право не бути засудженим або покараним двічі. Це традиційний принцип, сформульований як «non bis in idem». Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності або засуджений за злочин, за який він вже був виправданий або засуджений остаточним вироком, винесеним у тій самій державі. Ця заборона, здається, прямо не перешкоджає повторному розгляду справи в іншій державі. Стаття не перешкоджає поновленню провадження, якщо стають очевидними нові факти або процесуальні недоліки. Держави не можуть посилатися на статтю 15 Конвенції для відступу від цієї статті.

Рівність між подружжям Стаття 5. Рівність подружжя. Хоча стаття 12 Конвенції проголосила право на шлюб, а стаття 14 вже заборонила дискримінацію за статтю та іншими ознаками при застосуванні прав, визнаних у ній, було визнано за необхідне спеціально проголосити це право. Воно встановлює рівність цивільних прав та обов'язків між подружжям як між собою, так і у стосунках з дітьми, як під час шлюбу, так і під час його розірвання. Це не заважає державам вживати необхідних заходів в інтересах дітей.

Захист Нові права користуються тим самим захистом, що й Конвенція, наданою тим, хто був до неї спочатку включений. Фізичні особи, неурядові організації та групи осіб можуть подавати позови до Європейського суду з прав людини, стверджуючи про порушення своїх прав. Однак не всі держави-учасниці Конвенції ратифікували Протокол № 7. Іспанія підписала його 22 листопада 1984 року, але ратифікувала його лише 16 вересня 2009 року, і він набрав чинності 1 грудня того ж року. Після ратифікації Бельгією у 2012 році, 43 з 47 держав-членів Ради Європи ратифікували протокол.

Примітки

Посилання

Посібник зі статті 1 Протоколу № 7 до Конвенції — Процедурні гарантії, що стосуються вислання іноземців Посібник зі статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції — Право на оскарження у кримінальних справах Посібник зі статті 4 Протоколу № 7 — Право не бути притягненим до суду або покараним двічі