Петро́ Олекса́ндрович Андрійчу́к ( 17 січня 1958, м. Борщів, Тернопільська область, Україна) — український диригент, композитор, баяніст, ансамбліст, аранжувальник, музикознавець, автор вокально-хорових творів, журналіст, педагогПрииймак О. Г. Уклін низенький Вам, маестро Андрійчук! // Андрійчук Петро Олександрович: біобібліографічний покажчик: до 60-річчя від дня народження. / Міністерство культури України, Київ, нац. ун-т культури і мистецтв, наук. б-ка: уклад.: В. В. Степко, О. О. Скаченко. — Київ: Вид. центр КНУКіМ, 2018. — 200 с.: іл. (Серія «Видатні постаті КНУКіМ»: вип.4). — С.42-43., музично-громадський діяч. Заслужений працівник культури України (1992), кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2003). Доцент (1996), професор (1999) кафедри музичного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв. Голова Національної всеукраїнської музичної спілки (з 2023) та Київського обласного відділення Всеукраїнського хорового товариства імені М. Леонтовича (з 2017), секретар Національної всеукраїнської музичної спілки (з 2007), член Національної ліги українських композиторів (з 1999). Художній керівник та диригент Заслуженого народного хору України «Дарничанка» (з 1992). Голова та член журі численних фестивалів і конкурсів хорових та фольклорних колективів в Україні й за кордоном.
Життєпис Народився в сім’ї Андрійчука Олександра Петровича (1920–1990) та Андрійчук Надії Станіславівни, уродженої Леськів (1924‑2003).
У 1965–1973 рр. навчався в Борщівській загальноосвітній школі № 1 (закінчив 8 класів на відмінно). У 1967–1973 рр. навчався в Борщівській дитячій музичній школі (клас баяна І. М. Кучера, клас домри І. М. Павлюка). У 1973–1977 рр. навчався в Тернопільському музичному училищі імені Соломії Крушельницької (нині – Тернопільський мистецький фаховий коледж імені Соломії Крушельницької), яке закінчив з відзнакою (клас баяна заслуженого працівника культури України Ю. В. Максема). У 1976 р. екстерном склав екзамени за повний курс середньої освіти в Борщівській загальноосвітній школі № 1.
У 1977–1982 рр. продовжив освіту в Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського (нині – Національна музична академія України; клас баяна професора, народного артиста України М. І. Різоля, клас диригування професора, заслуженого артиста України М. І. Гозулова). Присвоєно кваліфікацію «Концертний виконавець, викладач, диригент оркестру народних інструментів».
У 1979–1987 рр. – баяніст у тріо народних інструментів (з двома домрами) під керівництвом професора І. А. Яшкевича.
У 1978–1992 рр. – концертмейстер, від 1992 р. – художній керівник та диригент Заслуженого народного ансамблю пісні і танцю України (нині – Заслужений народний хор України) «Дарничанка» культурного центру «Печерськ Палац».
У 1983–1994 рр. – концертмейстер, у 1994–2002 рр. та від 2009 р. – керівник народного хору «Княжа вольниця» (с. Білогородка, Бучанський район, Київська область).
У 1990–1991 рр. – консультант студентського ансамблю пісні і танцю «Podlasie» Інституту фізичної культури м. Біла Підляська (Польська Республіка).
У 2001–2011 рр. – методист творчої лабораторії «Традиційна культура українців Росії» в Лазаревському центрі української культури м. Сочі (РФ), організованій Міністерством культури України.
У 2003–2013 рр. – запрошений керівник українського народного ансамблю «Чумаки» у м. Геленджик (Краснодарський край).
У 2009–2012 рр. – провідний науковий співробітник Українського центру культурних досліджень Міністерства культури України.
З 2020 р. – провідний методист з вокально-хорового жанру Київського обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи.
Гастролював у Австрії, Болгарії, Великій Британії, Грузії, Італії, Китаї, Молдові, Польщі, Румунії, Сербії, Словаччині, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, Югославії, країнах Балтії та ін.
Викладацька діяльність
З 1989 р. – викладач Київського державного інституту культури (нині – Київський національний університет культури і мистецтв). Доцент (1996), професор (1999) кафедри музичного мистецтва. У 1994–2020 рр. – завідувач секції народних інструментів, у 2007–2008 рр. – завідувач кафедри інструментального мистецтва.
Керівник оркестру народної та популярної музики (2001–2020), з яким здобув звання лауреата І премії ІІ Міжнародного конкурсу-фестивалю мистецтв «ART-PREMIUM» (2010) та Гран-прі XXVIII Міжнародного конкурсу «PRIZE OF LANCIANO» в Італії (2018). Співпрацював із народним хором під орудою С. Є. Павлюченка. У 2023–2024 рр. – керівник капели бандуристів.
Викладач та автор навчально-методичних комплексів до освітніх компонент: «Фах (музичний інструмент)», «Фах (диригування)», «Оркестровий клас», «Методика роботи з оркестром», «Хоровий клас / Методика та практика роботи з народним хором», «Методика роботи з капелою бандуристів», «Історія та теорія музичного виконавства», «Народне багатоголосся», «Основи обробки народної музики», «Хорове аранжування», «Читання партитур» та «Практика». Здійснює наукове керівництво бакалаврськими й магістерськими творчими проєктами.
Серед учнів – лауреати національних і міжнародних конкурсів, кандидати та доктори наук, відомі діячі культури, зокрема: Сергій Дідок, Тетяна Сідлецька, Галина Войтун (Саїк), Тетяна Кротова, Дар’я Рисіна, Наталія Марчук, Олександр Горошко.
Громадська діяльність Бере активну участь у громадській та благодійній діяльності, зокрема:
організатор, модератор та учасник наукових конференцій, семінарів, круглих столів, асамблей, вебінарів і парламентських слухань з питань освіти, музичного виховання, розвитку культури та мистецтва;· організатор, голова, член журі численних національних та міжнародних конкурсів, фестивалів;
виступає на радіо й телебаченні з питань культурно-мистецької проблематики;
член ради Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата» (з 1997); член Ради Товариства зв’язків з українцями за межами України «Україна-Світ» (з 2016 керівник секції «Хорове мистецтво»);
співголова журі Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Майбутнє України – діти!» та Міжнародного фестивалю культури «Гребінчині вечорниці» (2017);
член Національної спілки журналістів України (з 2000); член Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (з 1990, з 2017 – член Головної ради);
член Національної всеукраїнської музичної спілки (з 1998, з 2007 – член секретаріату, з 2023 – голова);
член правління Всеукраїнського хорового товариства імені Миколи Леонтовича НВМС, голова Київського обласного відділення (з 2017); засновник та організатор свята народного хорового мистецтва «Дарничанка» скликає друзів» (з 2013).
Творчий доробок Автор обробок і аранжувань українських народних пісень для хору та вокальних ансамблів, а також пісень на слова українських поетів. Упорядник і музичний редактор збірки пісень «Дорога до мами» (Тернопіль, 2002), до якої увійшли твори на слова тернопільських поетів Василя Дерія, Ганни Костів-Гуски та ін.
Автор понад 60 наукових і 130 публіцистичних статей в українських та зарубіжних виданнях, статей до «Української музичної енциклопедії» та «Енциклопедії сучасної України», передмов до музичних видань. Музичний редактор нотних видань. Член редакційних колегій культурно-мистецьких видань, зокрема періодичних: газет «Українська музична газета» (2007–2020) та «Соломія» (1999–2018).
Нагороди і відзнаки
1992 – почесне звання «Заслужений працівник культури України»; 1998, 2001, 2002, 2007, 2010 – подяки Київського міського голови та голови Київської міської державної адміністрації; 1999, 2001, 2011, 2018 – подяки, почесні грамоти Міністерства культури України; 2000 – медаль «Будівничий України» Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка; 2002 – нагрудний знак «Знак пошани» Київської міської ради; 2002 – подяка Президента України; 2002, 2008 – почесна відзнака Міністерства культури і мистецтв України «За досягнення в розвитку культури і мистецтв»; 2003 – кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня; 2006 – почесний громадянин м. Борщева (Тернопільська обл.); 2007 – нагрудний знак Федерації професійних спілок України «Профспілкова відзнака»; 2007, 2021, 2025 – Державна стипендія видатним діячам культури і мистецтва; 2008 – почесний знак Федерації професійних спілок України «За досягнення в аматорському мистецтві»; 2013 – міжнародна премія «За доброчинність» МДФ «Українська хата»; 2013, 2018 – золота медаль «Незалежність» Київської організації національної спілки журналістів України; 2014 – нагрудний знак «За заслуги перед містом» ІІІ ст. (м. Кривий Ріг); 2014 – нагрудний знак «За вагомий особистий внесок у розвиток Інгулецького району» (м. Кривий Ріг); 2015 – почесний знак «За заслуги перед Білогородкою» (Київська обл.); 2016 – медаль «Патріот України» Першого командувача військово-морських сил України, віце-адмірала Бориса Кожина; 2017 – Благословенна грамота Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета; 2017 – почесне звання «Гордість і честь України» Міжнародної асоціації працівників культури та мистецтва; 2018 – медаль «За збереження національних традицій» Всеукраїнського об’єднання «Країна»; 2018 – орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ст. (УПЦ КП); 2019, 2024 – стипендії Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації видатним діячам культури і мистецтва; 2020 – премія імені Івана Огієнка; 2021 – подяка Міністерства освіти і науки України; 2021 – стипендіат президентської стипендії для видатних діячів культури і мистецтва (Указ Президента України №42/2021); 2022 – медаль гетьмана Мазепи Всеукраїнського об’єднання «Країна»; 2024 – пам’ятна медаль Національної музичної академії України.
Джерела Конькова Г. В. Андрійчук Петро Олександрович / Г. В. Конькова // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Шевченка [та ін.] ; гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; Київ, 2001. – Т. 1. – С. 498 : портр. – ISBN 966-02-2075-8 (т. 1). – Відомості доступні також в інтернеті: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=44226 (дата звернення: 24.01.2022). Верховинець Г. Розкрилена творчість [Петра Андрійчука ] / Г. Верховинець // Україна. – 2002. – № 5. – С. 46–47. Конькова Г., Смоляк О. Андрійчук Петро Олександрович / Г. Конькова, О. Смоляк // Петро Андрійчук: Ми нікого не агітуємо, ми просто співаємо… : інтерв'ю / записала Олена Никанорова // Уряд. кур'єр. — 2005. – 27 трав. – С. 8–9. Рудаков Микола Іванович. Автографи майстрів. – Київ : Міжнар. доброчиний фонд «Українська хата», 2005. – 128 с.: фот., с. 5-6. – ISBN 966-7025-05-5. Рудаков Микола. Мистецтву служать одержимі / Микола Рудаков // Уряд. кур'єр. – 2008. – 17 січ. – С. 20. Гринишин М. Невгамовний подвижник : [до 55-річчя від дня народж. Петра Андрійчука] / М. Гринишин // Укр. муз. газ. — 2013. — № 1 (87). — С. 6. Андрійчук Петро Олександрович : біобібліограф. покажч. : до 60-річчя від дня народж. / М-во культури України, Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, Наук. б-ка ; уклад. В. В. Степко, О. О. Скаченко. – Київ: Вид. центр КНУКіМ, 2018. – 200 с. : іл. – (Серія «Видатні постаті КНУКіМ» ; вип. 4). – Відомості доступні також в інтернеті: https://lib.knukim.edu.ua/wp-content/uploads/2018/01/andriychuk.pdf (дата звернення: 24.02.2026). Андрійчук Петро Олександрович [Електронний ресурс] // Заслужений народний ансамбль пісні і танцю України “Дарничанка”. – Київ, 2018. – Режим доступу: http://darnychanka.at.ua/index/khudozhnij_kerivnik/0-22 (дата звернення: 24.01.2022). Павленко І. Ювілейний звіт митця : [до 60-річчя від дня народж. Петра Андрійчука] // Укр. муз. газ. – 2018. – № 1/2. – С. 8.