Служба безпеки, також відома як MI5 (військова розвідка, відділ 5), — це внутрішня контррозвідка та агентство безпеки Сполученого Королівства, яке є частиною його розвідувального механізму разом із Секретною розвідувальною службою (MI6), штаб-квартирою урядового зв'язку (GCHQ) і оборонної розвідки (DI). Службою MI5 керує Об'єднаний розвідувальний комітет (JIC), і служба підпорядковується Закону про службу безпеки 1989 року. Служба спрямована на захист британської парламентської демократії та економічних інтересів, а також на боротьбу з тероризмом і шпигунством у Сполученому Королівстві (Велика Британія).
У середовищі держаслужбовців служба розмовно відома як Box, або Box 500, за офіційною адресою військового часу PO Box 500; його поточна адреса PO Box 3255, London SW1P 1AE.
Організація Служба безпеки підпорядкована міністру внутрішніх справ у Кабінеті міністрів. Службу очолює Генеральний директор (DG) на рівні Постійного секретаря державної служби, який безпосередньо підтримується організацією внутрішньої безпеки, секретаріатом, відділом юридичних консультацій та відділом інформаційних послуг. За оперативну діяльність служби відповідає заступник генерального директора, який відповідає за чотири відділення; міжнародна боротьба з тероризмом, дорадчий центр національної безпеки (протидія розповсюдженню зброї масового знищення та протидія шпигунству), ірландська та внутрішня боротьба з тероризмом, а також технічні операції та операції спостереження.
Службою керує Об'єднаний розвідувальний комітет щодо оперативних пріоритетів розвідки. Він підтримує зв'язок із SIS, GCHQ, DI та низкою інших органів британського уряду та промислової бази. Його контролює Комітет з питань розвідки та безпеки членів парламенту, які безпосередньо призначаються Прем'єр-міністром, і Уповноваженим зі слідчих повноважень. Судовий нагляд за діяльністю служби здійснює Трибунал слідчих повноважень .
Робота служби має бути пропорційною та відповідати британському законодавству, зокрема Закону про регулювання повноважень щодо проведення слідчих дій 2000 року, Закону про повноваження щодо проведення слідчих дій 2016 року, Закону про захист даних 2018 року та інших законодавчих актів. Інформація, що зберігається службою, звільняється від розголошення відповідно до розділу 23 Закону про свободу інформації 2000 року.
Усі працівники служби зобов'язані дотримуватися Закону про державну таємницю. За певних обставин офіцери, які працюють з агентами або інформаторами, можуть дозволити їм здійснювати діяльність, яка інакше була б злочинною у Сполученому Королівстві. Служба безпеки «уповноважена розслідувати будь-яку особу або рух, які можуть загрожувати… безпеці» Сполученого Королівства.
Поточний генеральний директор — Кен Маккаллум, який змінив Ендрю Паркера у квітні 2020 року
У 2009 році служба відзначила своє сторіччя, опублікувавши офіційну історію під назвою «Захист Королівства: авторизована історія МІ-5», написану Крістофером Ендрю, професором сучасної історії Кембриджського університету.
Члени Служби безпеки щорічно відзначаються королем Чарльзом III на нагородах розвідувального співтовариства принца Уельського в Сент-Джеймському палаці або Кларенс-хаусі разом із співробітниками Секретної розвідувальної служби (MI6) і GCHQ . Нагороди та подяки присуджуються командам агентств, а також окремим особам.
Історія
Рані роки Служба безпеки є похідною від Бюро секретної служби, заснованого в 1909 році, яке спочатку зосереджувалося на діяльності імперського уряду Німеччини як спільна ініціатива Адміралтейства та військового відомства. Спочатку Бюро було розділене на військово-морську та армійську секції, які з часом спеціалізувалися відповідно на шпигунстві за кордоном і внутрішній контррозвідувальній діяльності. Попередня спеціалізація була результатом зростаючого інтересу Адміралтейства, у той час, до розвідки щодо флоту Німецького імперського флоту . Цей поділ був офіційно оформлений, як окремі внутрішні та іноземні секції, до початку Першої світової війни . Після ряду адміністративних змін домашній відділ став називатися Управлінням військової розвідки, Розділ 5 і абревіатурою MI5: під такою назвою він досі відомий у масовій культурі. (Іноземний/морський відділ Бюро Секретної служби мав стати основою пізнішої Секретної розвідувальної служби або MI6.)
Головою-засновником армійської секції був Вернон Келл з полку Південного Стаффордширу, який залишався на цій посаді до початку Другої світової війни . Його роль спочатку була досить обмеженою; існує виключно для забезпечення національної безпеки шляхом контршпигунства. Маючи невеликий штат і працюючи разом із Спеціальним відділом столичної поліції, служба відповідала за загальне керівництво та ідентифікацію іноземних агентів, тоді як Спеціальний відділ надавав персонал для розслідування їхніх справ, арешту та допиту.
Наступного дня після оголошення Першої світової війни міністр внутрішніх справ Реджинальд Маккенна оголосив, що «протягом останніх двадцяти чотирьох годин не менше двадцяти одного шпигуна або підозрюваних шпигунів було заарештовано в різних місцях по всій країні. країни, головним чином у важливих військових або військово-морських центрах, деякі з них давно відомі владі як шпигуни».
Ці арешти спровокували останні історичні суперечки. Згідно з офіційною історією MI5, фактична кількість ідентифікованих агентів становила 22 і 29 липня, Келл почав надсилати листи до місцевої поліції, завчасно попереджаючи їх про арешти, які мають бути здійснені, як тільки буде оголошено війну. Поліцейські служби Портсмута взялися за зброю та заарештували одного 3 серпня, і не всі з 22 були під вартою до того часу, коли Маккенна виступив зі своєю промовою, але офіційна історія розглядає цей інцидент як нищівний удар по імперській Німеччині, яка позбавила їх права всю шпигунську групу, і особливо засмутили кайзера.
Міжвоєнний період Протягом решти 1910-х і 1920-х років MI5 демонструвала стабільний успіх у своїй основній контррозвідувальній ролі. Протягом Першої світової війни Німеччина постійно намагалася проникнути до Британії, але MI5 змогла ідентифікувати більшість, якщо не всіх, відправлених агентів. MI5 використовувала метод, який залежав від суворого контролю в'їзду та виїзду в країну та, що важливо, широкомасштабної перевірки пошти. У повоєнні роки увагу звернули на спроби Радянського Союзу та Комінтерну таємно підтримати революційну діяльність у Великій Британії. Експертиза MI5 у поєднанні з ранньою некомпетентністю Радянського Союзу означала, що бюро успішно правильно ідентифікувало та пильно спостерігало за цією діяльністю.
Тим часом роль MI5 значно зросла. Через шпигунську істерію MI5 сформувалася з набагато більшими ресурсами, ніж насправді було потрібно для відстеження німецьких шпигунів. Як це зазвичай буває в урядовій бюрократії, це змусило службу розширити свою роль, щоб використовувати свої вільні ресурси. Під час війни MI5 отримала багато додаткових обов'язків. Найголовніше те, що його сувора контррозвідувальна роль значно розмилася. Воно набуло значно більшої політичної ролі, включаючи стеження не лише за іноземними агентами, а й за пацифістськими та антипризовними організаціями, а також за організованими робітниками . Це було виправдано посиланням на загальну думку про те, що в основі цих організацій лежить іноземний вплив. Таким чином, до кінця Першої світової війни MI5 була повноцінною слідчою силою (хоча вона ніколи не мала повноважень арешту), крім того, що була контррозвідувальним агентством. Розширення цієї ролі продовжувалося після короткої повоєнної боротьби за владу з головою Спеціального відділення сером Безілом Томсоном.
Після Першої світової війни економічні політики вважали відділ Келла непотрібним. У 1919 році бюджет MI5 скоротили зі 100 000 фунтів стерлінгів до лише 35 000 фунтів стерлінгів, а її штат з понад 800 офіцерів скоротився лише до 12. У той же час сер Безіл Томсон зі спеціального відділу був призначений директором внутрішньої розвідки, керуючи всіма внутрішніми розслідуваннями проти повстанців і контррозвідки. Отже, як зазначив офіційний історик MI5 Крістофер Ендрю у своїй офіційній історії Defense of the Realm (2010), MI5 не мала чітко визначеної ролі в англо-ірландській війні 1919—1921 років. Щоб ще більше погіршити ситуацію, кілька офіцерів Келла перейшли до нового агентства Томсона, Управління внутрішньої розвідки. Таким чином, під час Війни за незалежність Ірландії MI5 не проводила жодних відчутних розвідувальних операцій. MI5 справді провела підготовку офіцерів британської армії з Департаменту військової розвідки (DMI) для так званої «тихої частини» армії, також відомої як M04(x). Швидко навчені ветеранами МІ5 у казармах Гаунслоу поблизу Лондона, ці новоспечені офіцери армії M04(x) були відправлені в Дублін навесні 1919 року. Згодом 175 офіцерів пройшли навчання та були направлені до Ірландії. В Ірландії вони підпорядковувалися генералу Сесілу Ромеру та його заступнику, підполковнику Стівену Серлу Гілл-Діллону.
У квітні 1919 року полковник Уолтер Вілсон з Департаменту військової розвідки прибув до Дубліна, щоб взяти на себе повсякденне керівництво цими 175 офіцерами армійської розвідки, і підрозділ було призначено як «Дублінський окружний спеціальний відділ» (DMI/ MO4(x)/DDSB), оскільки він діяв виключно в межах Дублінського військового округу армії. Полковник Королівської морської піхоти Х'ю Монтгомері з Департаменту військово-морської розвідки також був відряджений до штабу розвідки Ромера в цей час.
Звіти британської армії про завершення бойових дій і сучасні звіти свідчать про те, що M04(x)/DDSB деякі вважали дуже аматорським обладнанням. Серйозні обмеження щодо прикриття в поєднанні зі зловживанням алкоголем і соціальними контактами з місцевими повіями свідчать про крах кількох із цих шукачів-любителів.
Незважаючи на ці недоліки, не MI5, а один із агентів Безіла Томсона, Джон Чарльз Бірнс, подвійний агент ІРА, ідентифікував Майкла Коллінза та був близький до того, щоб організувати його захоплення. IRA ідентифікувала Бірнса як британського шпигуна та вбила його в березні 1920 року
У підрозділ проникла розвідка Ірландської республіканської армії Майкла Коллінза. Використовуючи детективів DMP Неда Броя та Девіда Неллігана, Майкл Коллінз зміг дізнатися імена та житло агентів M04(x), яких оперативники IRA називають «Каїрською бандою». У Криваву неділю 1920 року Коллінз наказав своєму підрозділу контррозвідки The Squad вбити 25 агентів M04(x), кількох офіцерів британських військових судів, принаймні одного агента, який підпорядковувався Безілу Томсону, і кількох офіцерів розвідки, прикріплених до Королівського королівства. Допоміжний відділ ірландської поліції, у своїх помешканнях по всьому Дубліну.
Хоча розстріл 14 британських офіцерів мав бажаний вплив на моральний стан британців, багато в чому Кривава неділя була невдалою роботою. Трьох людей Коллінза було затримано після перестрілки на вулиці, і принаймні двоє поранених британських офіцерів не мали ніякого відношення до британської розвідки. Крім того, оскільки MO4(x) виділила загалом 175 агентів DDSB, операція Коллінза лише тимчасово сповільнила британський імпульс. Протягом кількох днів 160 агентів M04(x), що залишилися, були відновлені в безпечних приміщеннях в готелях Дубліна, де вони продовжували невпинно переслідувати Коллінза та ІРА аж до перемир'я в липні 1921 року
У грудні 1920 року весь DDSB був переданий з командування британської армії до цивільного командування під керівництвом заступника комісара поліції, генерала Ормонда Вінтера, і після цього був відомий як «відділення D» у Дублінському замку. У січні 1921 року досвідчений співробітник МІ-6 Девід Бойл прибув до Дублінського замку, щоб взяти на себе повсякденне управління відділом D. Колишній командир підрозділу, полковник Вілсон, подав у відставку на знак протесту проти того, що його відібрали. Відділення D процвітало під керівництвом Бойля.