Джемал Бієдич (, ; 12 квітня 1917 — 18 січня 1977) — боснійський та югославський політик, голова Скупщини Соціалістичної Республіки Боснія і Герцеговина з 1967 по 1971 рік, міністр внутрішніх справ Югославії з липня по грудень 1971 року, прем'єр-міністр Югославії (голова Союзного виконавчого віча) з липня 1971 року до своєї загибелі в авіакатастрофі в січні 1977 року.
Відіграв вирішальну роль в утвердженні мусульман Боснії та Герцеговини як нації. Вважається одним із найвизначніших і найвпливовіших босняків XX століття.
Життєпис
Ранні роки, освіта і прихід у політику Бієдич народився 12 квітня 1917 року в Мостарі, що тоді входив до кондомініуму Боснія і Герцеговина під управлінням Австро-Угорщини. Був першим хлопчиком у сім'ї Адема і Заріфи. Батько Адем був найстаршим сином шанованого боснійсько-мусульманського купця Байрам-аги Бієдича, який переїхав із Гацька до Мостара в 1915 році. Джемалу ледве виповнився рік, як його батько помер від іспанки. У 1920-х роках сім'єю опікувалися мати Заріфа, дядько Бечір та його дружина Зінета.Telegraf.rs
У рідному місті закінчив початкову школу і гімназію, а під час навчання був членом мусульманського товариства «Гайрет». Гімназистом зацікавився молодіжним революційним рухом і комунізмом, про що вперше дізнався від свого класного керівника Душана Мучибабича. Був також членом різних громадських і спортивних організацій, таких як Мусульманська народна бібліотека, Робітничий спортивний клуб «Вележ», Робітниче культурно-мистецьке товариство «Абрашевич» тощо.
Після закінчення гімназії 1937 року вступив на юридичний факультет Белградського університету. Як прихильник комунізму приєднався до революційного студентського руху, який у ті роки був дуже активним в університеті. Він також був членом Культурно-освітнього товариства боснійських і герцеговинських студентів у Белграді ім. Петара Кочича. Часто їздив у Мостар, де брав участь у роботі «червоних пунктів», а під час студентських канікул разом з іншими студентами відвідував села і міста Боснії та Герцеговини, де вони проводили різні культурні та мистецькі заходи, що містили чітке політичне послання.
Разом з іншими молодими комуністами у липні 1938 року стояв на чатах у Мостарі під час Четвертої крайової конференції КПЮ для Боснії та Герцеговини. У жовтні того ж року у Белграді прийнятий у члени Спілки комуністичної молоді Югославії (СКМЮ), а в грудні 1939 року вступив до Комуністичної партії Югославії.
Як видатному молодому революціонеру, що здобув політичний досвід протягом навчання в Белградському університеті, йому довірили обов'язки секретаря спочатку Мостарського місцевого комітету СКМЮ, а потім Герцеговинського обласного комітету СКМЮ. В обласному комітеті він був одним з організаторів антивоєнних демонстрацій, що відбулися у серпні та вересні 1940 року. Через свою політичну діяльність його неодноразово переслідувала і затримувала поліція (тричі в самому Мостарі).Sarajevo Times
Друга світова війна
Після військового перевороту та народних демонстрацій проти приєднання Югославії до Троїстого пакту у березні 1941 року він очолив делегацію мостарського комітету Комуністичної партії Югославії, яка просила у війська в Мостарі зброю для озброєння народу та вимагала звільнення з в'язниць усіх заарештованих комуністів та їхніх прибічників. Після окупації Мостара Джемал Бієдич як член Комуністичної партії взяв активну участь у створенні Народно-визвольного руху. Бувши вже відомим поліції, він працював у глибокому підпіллі, виконуючи обов'язки секретаря Герцеговинського обласного комітету КПЮ та члена Мостарського комітету КПЮ. Він збирав молодь і патріотів, яких відправляли на озеро Борачко та в інших куточки Герцеговини, де вони вступали до партизанських загонів. У серпні 1942 року він обійняв обов'язки секретаря Мостарського комітету КПЮ.
До квітня 1942 року працював в окупованому Мостарі, керуючи рухом Опору — організовував виїзди бійців на звільнену територію; працював над створенням Народно-визвольного комітету в Мостарі; працював над підготовкою та друком листівок, прокламацій та бюлетенів, які випускалися в нелегальній друкарні; підтримував зв'язок з Крайовим комітетом КПЮ у Боснії і Герцеговині та зі штабом Мостарського батальйону, який розташовувався на озері Борачко. Після переїзду на визволену територію, за рішенням Крайового комітету, відряджений у Сараєво, де обійняв посаду секретаря місцевого комітету КПЮ. Як досвідчений революціонер і нелегал, який раніше не був відомий поліції Сараєва, він ідеально підходив для виконання цієї посади. В окупованому Сараєво він діяв під підпільними прізвиськами Црні та Дугоня, а також часто пересувався у формі домобранського офіцера, маючи фальшиві документи на ім'я поручника Анте Юкича.
Йому вдалося відновити роботу партійних організацій у Сараєві, але після розкриття його справжньої особи, у квітні 1943 року він знову мусив переїхати на визволену територію. Але на звільненій території східної Боснії пробув недовго, оскільки під натиском нового ворожого наступу разом із підрозділами 6-ї східнобоснійської бригади мусив відступити на південний схід Боснії, де протягом травня та червня брав участь у битві на Сутьєсці. Після П'ятого ворожого наступу повернувся до східної Боснії, де обійняв обов'язки секретаря окружного комітету КПЮ для Семберії та Боснійської Посавини, а потім секретаря місцевого та окружного комітету КПЮ в Тузлі.
Під час перебування в Градачаці в 1943 році він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Разією Ферхатбегович, з якою одружився після війни та мав трьох дітей.
Повоєнна діяльність
З війни він вийшов у званні майора, а в квітні 1945 року його направили на роботу у Відділення захисту народу (ОЗНА) Боснії та Герцеговини. Після визволення Югославії, він у 1946 році став генеральним секретарем уряду Народної Республіки Боснія і Герцеговина та помічником міністра внутрішніх справ. У той час Бієдич активно долучився до розробки першої Конституції Боснії і Герцеговини. Зокрема, був заступником голови Комісії з підготовки проєкту Конституції Народної Республіки Боснія і Герцеговина. 1948 року перейшов на посаду начальника Управління агітації та пропаганди Центрального Комітету Комуністичної партії Боснії і Герцеговини, членом якого обраний на І з'їзді Комуністичної партії Боснії і Герцеговини. Потім повернувся у Мостар, де обійняв посаду секретаря Герцеговинського обласного комітету КПЮ та голови Народного комітету Мостарського округу. 1957 року, ставши членом Виконавчої ради (уряду) Народної Республіки Боснія і Герцеговина та головою Університетської ради, знову переїхав у Сараєво. 1960 року перебрався у Белград, де став членом і заступником секретаря Союзної виконавчої ради (югославського уряду), яку тоді очолював Йосип Броз Тіто. Потім працював секретарем Союзного секретаріату праці (міністерства праці) та секретарем Конституційної комісії Союзної скупщини (югославського парламенту), в якій головував Едвард Кардель і яка підготувала нову Конституцію, ухвалену в 1963 році. Того ж року повернувся в Сараєво, де був обраний головою Республіканської ради (однієї з палат боснійського республіканського парламенту) і заступником голови Скупщини СР Боснія і Герцеговина, а 12 травня 1967 року обраний головою Скупщини СР Боснія і Герцеговина (тоді найвища посада в республіці). На пропозицію президента Югославії Йосипа Броза Тіто 30 липня 1971 року обраний головою Союзної виконавчої ради СФРЮ (прем'єр-міністром Югославії), пробувши на цій посаді до своєї загибелі 18 січня 1977 року. З липня по грудень 1971 року виконував обов'язки союзного секретаря внутрішніх справ СФРЮ (югославського міністра внутрішніх справ).
Як голова Союзної виконавчої ради брав участь приблизно у 50 візитах від імені СФРЮ до іноземних держав, а його першою державною поїздкою була участь у похороні данського короля Фредеріка у січні 1972 року (це сталося лише через кілька днів після збиття над Чехословаччиною літака югославської авіакомпанії JAT силами чехословацької протиповітряної оборони).
Джемал Бієдич зустрічався з усіма провідними світовими державними діячами того часу: Мао Цзедуном, Джеральдом Фордом, Леонідом Брежнєвим.
До самої смерті дбав за розвиток економіки — під його керівництвом досягнуто значного поступу в народному господарстві Герцеговини шляхом створення важкої промисловості, уособленням чого став побудований у 1975 році Мостарський алюмінієвий комбінат, і модернізації залізниці Сараєво—Плоче. Бієдич обстоював застосування принципу самоврядування, просування СФРЮ за кордоном та зміцнення Руху неприєднання. Був також організатором нової боснійської економічної реформи та інфраструктури, зокрема будівництва сучасної дорожньої мережі, регіональних водопроводів, міських каналізаційних систем і телекомунікацій, а в 1980-х роках — частково реалізованого культурного проєкту «Тисяча шкіл».
Загибель
18 січня 1977 року на військовому летовищі в Батайниці Джемал Бієдич та його дружина разом з іншими високопоставленими державними і партійними посадовцями проводжали президента СФРЮ Йосипа Броза Тіто в Лівію, після чого вони вилетіли літаком Learjet 25 у Сараєво, де Джемал Бієдич мав бути присутнім на засіданні Центрального комітету Союзу комуністів Боснії і Герцеговини. О 10:54 літак утратив зв'язок із диспетчерськими службами в Сараєві і Белграді та, за пізнішим висновком державної комісії з розслідування причин аварії, через помилку пілота або несправність вимірювальних приладів відхилився приблизно на 6 кілометрів від прописаної процедурою траєкторії, після чого трапилася троща з причини зниження висоти польоту нижче встановленої для цього сектору. Літак урізався в гору Інач біля села Б'єловичі, що в громаді Крешево. Тоді загинули всі пасажири та члени екіпажу: окрім Джемала Бієдича, його дружина Разія Бієдич, урядовці д-р Смайо Хрле, заступник секретаря Союзної виконавчої ради Зійо Алікалфич, особисті охоронці, летун, а також економка в резиденції голови Союзної виконавчої ради Анджелка Музичка (загалом 8 осіб).
Після того, як зв'язок з авіадиспетчерською службою перервався, розпочалися пошуки літака, які завершилися того ж дня виявленням місця падіння. Через складний рельєф місцевості та погані погодні умови дістати тіла жертв вдалося тільки наступного дня, 19 січня, після чого їх доправили в Сараєво. Потім останки Джемала Бієдича та його дружини 20 січня перевезли у Белград і виставили в церемоніальній залі Союзної скупщини, де громадяни мали змогу віддати їм останню шану. Того самого дня, повернувшись із Лівії, президент Тіто поклав вінок до труни Джемала Бієдича.
Подружжя Бієдичів поховали 21 січня на Новому кладовищі в Сараєві з найвищими державними та військовими почестями. Того ж року було засновано Мостарський університет, який і тепер носить ім'я Джемала Бієдича.
Навколо аварії існує багато суперечливих версій: від причетності дружини Тіто Йованки Броз до факту, що деякі кола в Белграді та ЮНА розглядали Бієдича як можливого наступника Тіто, що їх не влаштовувало. Результати більшої частини розслідування так і не були оприлюднені, а коли родина спробувала ознайомитися з документами про аварію, які зберігаються у Белграді, тамтешня влада цього не дозволила.
Увічнення На честь політика названо вулицю в Сараєві, а Мостарський університет перейменовано на Університет Джемала Бієдича. Домівку, де він народився, перетворили на музей. 2016 року в Мостарі відбулася присвячена Бієдичу виставка.
Примітки
Посилання