Мезоскаф "Огюст Піккар" — це перший у світі туристичний підводний апарат.

Історія На початку 1960-х років організатори майбутньої національної виставки Швейцарії хотіли створити головну наукову пам'ятку для заходу, запланованого на 1964 рік. Жак Піккар, син професора Огюста Піккара, представив їм сміливий проєкт, задуманий його батьком: перший у світі туристичний підводний човен. Захоплені ідеєю, організатори схвалили її; нарешті вони знайшли елемент, який мав викликати міжнародний ажіотаж навколо Експо—64. Жак Піккар був готовий і взявся за його будівництво.

У січні 1963 року проєкт просувався успішно. Жак Піккар представив в ефірі плани свого майбутнього туристичного підводного човна, призначеного для занурень у водах середньої глибини.

Мезоскаф був побудований у Швейцарії.

У лютому 1963 року в майстернях компанії Giovanola в Монтеї (фр Monthey), яка спеціалізується на важкій металообробці, розпочалося будівництво підводного апарата. За рік він був готовий до спуску на воду.

20 лютого 1964 року мезоскаф «Огюст Піккар» покинув завод Giovanola в Монтеї. Це був великий день для Жака Піккара, день, який багато присутніх ЗМІ назвали історичним. Після того, як мезоскаф залишив майстерні компанії Giovanola в Монтеї, його залізницею перевезли до порту Ле-Бувере. Цікаві спостерігачі стікалися з усієї Швейцарії, щоб оглянути цей дивний підводний апарат.

У четвер, 27 лютого 1964 року, рівно о 10:56, у порту Бувере перед великим натовпом, який прийшов стати свідком занурення першого в історії туристичного підводного човна, було спущено на воду мезоскаф "Огюст Піккар".

11 червня 1964 року мезоскаф «Огюст Піккар» увійшов до гавані Швейцарської національної виставки в Лозанні. Після цього розпочалася серія випробувань, перших відвідувачів очікували через три тижні. Перші занурення нарешті відбулися 16 липня.

Протягом усього літа мезоскаф плавав, занурювався та знову спливав, дотримуючись суворого графіка — дев'ять разів на день, шість днів на тиждень.

У 1964 році занурення на мезоскафі  «Огюст Піккар» стала хітом виставки в Лозанні. Понад 33 000 пасажирів здійснили подорож до глибин Женевського озера, заплативши 40 швейцарських франків (42 долари США) за подорож на глибину 150 метрів.

"Огюст Піккар" перевозив сорок пасажирів, показуючи їм дно озера. Зважені окремо, пасажири сідали на борт, як у літак. Усередині довгого, добре освітленого та зручного на вигляд циліндричного корпусу їх зустрічала стюардеса та розміщувала на відповідні місця. За кілька хвилин люки зачинялися, і мезоскаф починав рух. Повільно він виходив з гавані, його прапор майорів на вітрі; він набрав швидкість і попрямував до місця занурення. Вода не була особливо прозорою, але пасажири могли стежити за всією навігацією на екрані телевізора; вони бачили, як ніс моторного човна розтинав спокійну поверхню озера, вони бачили цю незрівнянну панораму гір і неба, а також вітрильні кораблі, що оточували підводний човен. Потім відкрилися запобіжні клапани, і мезоскаф почав занурення. На екрані пасажири бачили, як піднімається вода, опускається палуба, вода заливає надбудову, і, з останнім всмоктуванням або останнім сплеском, вода заповнює екран: мезоскаф опинився під водою. Подорож продовжилася зі зниженою швидкістю.

За кілька хвилин крізь сорок ілюмінаторів, призначених для сорока пасажирів, з’явилося дно озера: зазвичай вода на дні була прозорішою, ніж біля поверхні. Часто першим, що вражало цих «акванавтів», були довгі траншеї глибиною від 30 до 40 сантиметрів: це були відбитки, залишені корпусом підводного човна під час попередніх занурень; і це заспокоювало, демонструючи точність підводної навігації. Женевське озеро все ще досить заселене, хоча забруднення води спричиняє разючі спустошення. Тут водиться прісноводний планктон незліченних форм; є риба — від гольця до лососевої форелі — і іноді, протягом десяти-п’ятнадцяти хвилин, проведених на дні, мандрівники могли побачити прекрасні зразки фауни, яких туристи зазвичай прагнуть під час своїх гастрономічних подорожей вздовж Рів’єри Во.

Дно озера, можливо, не має величної величі Маріанської западини чи мальовничої привабливості коралового рифу; фауна не така яскрава, як на Антильських островах, і не така багата, як на великих берегах Ньюфаундленду, але їй не бракує особливої риси. Крім того, публіка — абсолютно широка публіка, не відібрана за жодними правилами — була зацікавлена в участі в підводному зануренні, зануренні, про яке до того часу могли мріяти лише горді військові, і яке вони ревно зберігали як таємницю. Коли виставка закрилася, було організовано нову серію занурень. Потім, перед тим як бути проданим потужній американській компанії, мезоскаф здійснив ще кілька занурень з суто науковою метою: для нього було організовано кампанію гравіметричної підводної системи, і геологи змогли зробити важливий крок у вивченні геологічного утворення озера. 1300 занурень, 33 000 пасажирів, важливі наукові спостереження: це початкова оцінка цього типу швейцарського підводного апарату, названого «Огюст Піккар», на згадку про швейцарського піонера глибоководних досліджень.

Тим часом виникли конфлікти між Жаком Піккаром та керівництвом виставки. Команду океанографа було звільнено, а йому заборонено виставляти свої роботи. У 1998 році в програмі «Кафе Zig Zag» Жак Піккар знову розглянув причини цієї розбіжності.

Незважаючи на сварку з його конструктором, мезоскаф став головною атракцією Експо-64. Зрештою, на борт підводного човна піднялося понад 33 000 пасажирів, які здійснили щонайменше 1 100 занурень. У серпні 1964 року команда швейцарського телебачення (TSR) супроводжувала групу відвідувачів у серце мезоскафа для занурення в глибини озера.

33 000 пасажирів, але один був небажаним: сам Жак Піккар. океанографа навіть не запросили пірнати з його підводним човном. Однак він відвідав виставку майже інкогніто.

За два роки після успіху мезоскафа на Швейцарській національній виставці в Лозанні майбутнє мезоскафа, розробленого Жаком Піккаром, здавалося невизначеним. Хоча його потенціал для наукових досліджень був визнаний, експлуатаційні витрати мезоскафа відлякували потенційних покупців. Рішення могло полягати в його використанні для туризму в Середземному морі. У 1966 році організація «Континенти без віз» (Continents sans visa) досліджувала майбутнє "Огюста Піккара".

Після зупинки в Марселі мезоскаф був нарешті проданий американській компанії та відплив до Америки в 1969 році. Проданий у 1969 році американській компанії Horton Maritime, що базується у Ванкувері, за 1,7 мільйона швейцарських франків та використовувався для дослідження затонулих підводних човнів. Після зупинки в Марселі мезоскаф відплив до Америки. Він був використаний також для розвідки нафти на шельфі. Оснащений новими двигунами та модифікований, він виконав кілька місій, перш ніж був остаточно поставлений на прикол у 1984 році та покинутий у техаському порту Галвестон.

1986: придбаний техаським промисловцем за 15 000 швейцарських франків.

У 1998 році Жак Піккар був гостем на шоу Жана-Філіпа Раппа «Кафе Zig Zag». Під час програми океанограф розповів про неймовірну пригоду "Огюста Піккара". Мезоскаф був покинутий десь у Сполучених Штатах, і журналіст Алекс Декотт вирушив на його пошуки. Він був не один; Асоціація мезоскафів Огюста Піккара взялася за амбітне завдання купити затонулий апарат і доставити його назад до Швейцарії. У 1998 році, придбаний за 35 000 швейцарських франків Асоціацією мезоскафів Огюста Піккара.

Він повернувся до Швейцарії після років занедбання в США. Його перевезли судном зі Сполучених Штатів до Європи, потім завантажили на баржу, яка подорожувала річками Рона та Сона, а потім доправили до Швейцарії дорогою. Призначений для майбутньої експозиції, присвяченої родині Піккар, він зрештою був продемонстрований на Швейцарській національній виставці 2002 року.. Мезоскаф повернувся до Швейцарії в 1999 році. І так коло замкнулося. Через 38 років після своєї першої появи мезоскаф повернувся на Швейцарську національну виставку. Хоча він втратив частину своєї колишньої слави, був іржавим та кородованим, його було представлено перед Монолітом Жана Нувеля на Expo.02. Мезоскаф Жака Піккара пройшов довгий шлях, ілюструючи тему артеплажу Мората «Миттєвість і вічність» (фр. "Instant et Eternité").

Фактичне місцезнаходження: Швейцарський музей транспорту в Люцерні прийняв його у володіння у 2004 році. Реставрація тривала 28 000 годин і тривала з 2005 року.

Конструкція Апарат, достатньо великий, щоб вмістити сорок пасажирів та від трьох до п'яти членів екіпажу. Цей підводний апарат, спеціально позначений як мезоскаф, складався з довгого циліндричного міцного корпусу, закритого з обох кінців напівсферами. Зовні апарат мав місток, ніс, хвіст, кіль, кермо та рулі, а також прожектори. Усередині, на носі, знаходилася кабіна пілотів, за якою йшов довгий коридор з двома рядами по двадцять сидінь у кожному; кожен пасажир також мав великий ілюмінатор з плексигласу; на кормі знаходився моторний відсік та головна силова установка.

Технічні характеристики апарата: вага 160 тонн, загальна довжина 28,52 метра, критична глибина занурення понад 1200 метрів, потужність двигуна 75 к.с., крейсерська швидкість 5 вузлів. Не кажучи вже про водонепроникний корпус, в якому мали сидіти пасажири, корму з гребним гвинтом та знамениті конічні ілюмінатори з плексигласу, що дозволяли кожному пасажиру оглядати дно озера.

Міцний корпус з кільцевими шпангоутами міг витримати тиск на глибині 1 500 м. Товщина корпусу: 38 мм.

По бортам корпусу були встановлені ілюмінатори. Над ілюмінаторами розташовувалися баластові цистерни, по шість секцій з кожного борту. Для продування цистерн на мезоскафі був запас стиснутого повітря. Акумулятори були виготовлені фірмою «Електрон» у Невшателі. Акумулятори дозволяли апарату пройти в підводному положенні 200 км зі швидкістю 4 вузла. Освітлення: 38 прожекторів, розташованих під баластовими цистернами, 12 під кілем та 3 на носі.

Твори чи публікації

https://www.youtube.com/watch?v=9zaE0aXhVOs&list=PL28flvYKjbu6ZOr7nPU8cdSeeInxbkn1D Mesoscaphe Auguste Piccard PX-8 https://www.youtube.com/watch?v=s_1kU5l-do8&list=PL28flvYKjbu6ZOr7nPU8cdSeeInxbkn1D&index=8 Passenger Submarine Launched https://www.youtube.com/watch?v=CBWbww7oO3U Expo 64 - Mésoscaphe

Див. також

Мезоскаф "Бен Франклін" (мезоскаф)

Примітки

Джерела

Войтов Д. В. "Подводные обитаемые аппараты" — АСТ, Астрель — Москва — 2002 — 303с.

Посилання

https://blog.nationalmuseum.ch/en/2021/12/the-auguste-piccard-mesoscaphe-submarine/ https://mapy.com/uk/zakladni?source=osm&id=129831391&x=8.3370548&y=47.0520494&z=17 https://www.britannica.com/biography/Jacques-Piccard#ref1007479:~:text=His%20first%20mesoscaphe%2C%20the%20Auguste%20Piccard%2C%20capable%20of%20carrying%2040%20passengers%2C%20transported%20some%2033%2C000%20tourists%20through%20the%20depths%20of%20Lake%20Geneva%20during%20the%201964%20Swiss%20National%20Exhibition%20in%20Lausanne.%20In%201969%20he%20drifted%20some%203%2C000%20km%20%281%2C800%20miles%29%20along%20the%20east%20coast%20of%20North%20America%20in%20the%20mesoscaphe%20Ben https://blog.nationalmuseum.ch/fr/2021/12/le-sous-marin-mesoscaphe-auguste-piccard/ https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Mésoscaphe_(submarine,_1964)