«Усі персонажі вигадані. Або ні» — роман української письменниці Юлії Лаби про кохання, як джерело сили і підтримки. Це — пригодницька романтична історія, наповнена пристрастю, гумором, відчуттям повної свободи й пікантними сценами. Опублікований у видавництві «Лабораторія» у квітні 2025 року.
Анотація Ліна завжди жила за чужими правилами: її нудна рутина похвилинно розписана нареченим, який прагне перетворити кохану на зразкову домогосподарку і матір майбутніх дітей. Тож не дивно, коли доля підкидає Ліні шанс усе змінити, вона ризикує — і з головою пірнає у невідомість: яхтовий тур, нові знайомства, дрібка інтриг і привабливий капітан, зустріч з яким перевертає життя догори дриґом.
І все складається ідеально, аж доки минуле не нагадує про себе незагоєними ранами, що змушують Ліну остаточно обрати: пристрасний короткочасний роман чи справжні стосунки? І головне: чи варте кохання того, щоб зректися заради нього найважливішого — самої себе?
Сюжет Ліна звикла жити за розкладом, який для неї пише наречений Ден, аж доки випадок не змушує її стрибнути в невідоме: імпульсивна відпустка на яхті, нові обличчя, дрібка інтриг. Харизматичний капітан, зустріч із яким перевертає її плани догори дриґом.
Та саме коли з’являється відчуття легкості, минуле наздоганяє — недомовленості та старі рани вимагають відповіді. Ліна мусить обрати між коротким пристрасним романом і стосунками, де не доведеться зраджувати себе.
Її шлях — це не тільки морські пригоди й емоційні гойдалки, а й професійні випробування та нові ролі.
Кульмінація настає, коли з’являється Ден і все, здавалося б, вибухає: страх, сором і лють змушують героїню нарешті окреслити кордони. 
Фінальні розділи грають іронією («Як повернути хлопця за два дні?») і мета-штрихом «Не всі історії вигадані», натякаючи: ця романтична пригода про вибір — передусім про самоповагу.
Цитати — Що? На кого він схожий? — не витримала я.
— На Джефа з серіалу «Під сонцем Сен-Тропе», — сказала Рія, скручуючи шматок піци у рулет.
— Він хоч симпатичний? — здається, на цьому запитанні Роми я знову закотила очі.”“ Я придивилася до маминих кросівок. То мої старенькі «найки». Ми із сестрою часто купували їй взуття, бо розмір мали однаковий і могли приміряти на себе. Та вона віддавала перевагу взуттю з наших ніг. І знов переді мною не мама, а юна дівчина. Боязка, невпевнена. Вона не вміє хвалити. Та чи хвалили її? Бабуся завжди підтримувала мене, у всьому. Та чи підтримувала її? Чи знає ця дівчинка, що вона молодець?"— Ненавиджу просити тебе про таке, — прошепотів він й зробив повільний рух язиком. — Та все ж, доведеться поводитися тихо.»
Досягнення 2025 року був включений до довгого списоку Книги року ВВС
Примітки