Френк Дікоттер ( ; Chinese (нар. 1961) — нідерландський історик, який спеціалізується на сучасному Китаї. Дікоттер є автором «Народної трилогії», яка складається з «Великого голоду за часів Мао» (2010), «Трагедії визволення» (2013) та «Культурної революції» (2016), метою яких є опис комуністичного Китаю.

Життєпис Народився в Нідерландах, закінчив Женевський університет за спеціальністю «історія та російська мова». Після двох років перебування в Китаї переїхав до Англії, де в 1990 році отримав ступінь доктора історичних наук в Лондонському університеті SOAS. Залишався в SOAS як постдокторський стипендіат Британської академії та науковий співробітник Wellcome Research Fellow, а в 2002 році був призначений на посаду професора сучасної історії Китаю. З 2006 року Дікоттер є професором гуманітарних наук Гонконзького університету. Він має почесний докторський ступінь Лейденського університету і є старшим науковим співробітником Гуверівського інституту Стенфордського університету.

Робота

"Паціент нуль" та "Наркотична культура" У книгах «Пацієнт нуль» (2003) та «Наркотична культура» (2004) Дікоттер стверджує, що заборона опіуму завдала китайському народу більшої шкоди, ніж сам наркотик. Ці роботи були негативно сприйняті науковцями. Історик Кетлін Л. Лодвік зазначила, що «"Наркотична культура" є однією з ревізіоністських історій, яких останнім часом з'явилося кілька і які мають на меті переконати нас, що імперіалізм не був таким вже й поганим, або принаймні що ми не повинні звинувачувати імперіалістів, в даному випадку торговців опіумом, які заробили величезні статки на цій торгівлі, за соціальні проблеми, які вони створили. Більш уважне ставлення до точності бібліографії дозволило б виявити деякі помилки, які зустрічаються більше ніж один раз і тому не є просто друкарськими помилками». Алан Баумлер у своїй рецензії на «Наркотичну культуру» написав: «Небажання авторів звертатися до вторинної літератури, погана концептуалізація та сумнівне використання доказів роблять це дослідження менш корисним, ніж воно могло б бути». Тімоті Брук написав, що автори книги «Наркотична культура» «висувають деякі надзвичайні тези, які виходять не тільки за межі загальноприйнятих уявлень, але й за межі фактичних доказів і навіть здорового глузду»

"Народна трилогія"

Дікоттер є автором «Народної трилогії» трьох книг, які документують вплив комуністичного Китаю на життя простих людей на основі нових архівних матеріалів. Перший том під назвою «Великий голод Мао» отримав премію Семюеля Джонсона 2011 року (тепер премію Бейлі Гіффорд) за нехудожню літературу, найпрестижнішу книжкову премію Великої Британії за нехудожню літературу, у 2010 році. Друга частина, «Трагедія визволення: історія китайської революції, 1945–1957», була номінована на премію Орвелла у 2014 році, програвши «Цьому хлопчику» Алана Джонсона. «Культурна революція: історія народу, 1962–1976» завершує трилогію та була номінована на премію Міжнародного ПЕН імені Гессела-Тілтмана у 2017 році.

«Великий голод Мао» – це книга 2010 року про Великий китайський голод. Книга була добре сприйнята та отримала Премію Бейлі Ґіффорд у 2011 році. Панкадж Мішра у своїй статті для The New Yorker назвав роботу Дікоттера «сміливою та захопливою ревізіоністською», що призвело до публічної суперечки між ними. Родерік Макфаркуар сказав, що «Великий голод Мао» – це «Ламаюче стереотипи ... першокласне дослідження... [Мао] запам'ятають як правителя, який ініціював та керував найгіршою техногенною катастрофою в історії людства. Його місце в китайській історії гарантоване. Книга Дікоттера багато в чому допомогла йому туди потрапити». Фелікс Вемгоєр, викладач китайської історії та політики у Віденському університеті, розкритикував Дікоттера за відсутність у його книзі пояснень щодо місцевих варіацій у руйнуванні та кількості загиблих, його незнання зусиль Мао щодо вирішення цих проблем та відсутність витончених аргументів через його політичний порядок денний: звести китайський комунізм до терору. Історик економіки Кормак О'Града розкритикував книгу, назвавши її «скоріше каталогом анекдотів про злочини, ніж стійким аналітичним аргументом», і заявив, що в ній не зазначається, що «багато жахів, які вона описує, були повторюваними рисами китайської історії протягом попереднього століття або близько того». Ентоні Гарно, соціальний історик Китаю, сказав, що методи зіставлення та вибірки Дікоттера не відповідають передовій академічній практиці, а звинувачення, які Дікоттер висуває щодо роботи Яна Цзішена, вражають. На думку Гарно, Дікоттер вибірково використовує архівні дослідження Яна, щоб розповісти «ідіосинкратичну віньєтку тоталітарної дурості» без історичного контексту. Гарно також згадав про нехтування Дікоттером простим формулюванням архівного документа, на якому він базує свою справу. За словами Ендрю Г. Волдера, висока оцінка смертності Дікеттера не може узгоджуватися з даними про вікову популяцію.

«Трагедія визволення» досліджує створення та перше десятиліття Китайської Народної Республіки. У книзі Дікоттер описує ранні роки держави як епоху «продуманого терору та систематичного насильства». Для Financial Times Джулія Ловелл написала, що це «чудова робота архівного дослідження. Дікоттер рідко, якщо взагалі коли-небудь, дозволяє історії центрального уряду домінувати, просто повідомляючи про директиву зверху вниз. Натомість він відстежує вплив комуністичної політики на низових рівнях – на фермерів, фабричних робітників, промисловців, студентів, ченців – шляхом пошуку звітів, опитувань, промов та мемуарів в архівах та бібліотеках. Роблячи це, він розкриває вражаючі історії нелюдяності, керованої партією, а також народного опору». Для The Guardian історик Рана Міттер написала, що «Трагедія визволення» – це «чудова книга», яка є «жахливою, але обов’язковою для читання всім, хто хоче зрозуміти темряву, що лежить в основі однієї з найважливіших революцій світу». Міттер також відзначила, що це «гнівна книга, але її лють завжди міститься в рамках вражаючого дослідження та елегантної прози». У своїй рецензії Фелікс Вемгоєр написав: «Дікоттер переповідає стару історію про ранні роки Холодної війни на основі нових джерел. Хоча багато журналістів у своїх рецензіях відзначають «Трагедію визволення», більшість західних істориків, політологів та соціологів пропонують набагато складнішу версію ранньої історії КНР, яка включає різноманітний досвід та місцеві варіації. Пошук достовірних альтернативних наративів — це величезне завдання, яке вимагає майбутніх досліджень сучасними китайськими дослідниками. На жаль, засудження Дікоттером китайської революції в його «Народній трилогії» вимагає академічної відповіді, яка складається з більш ніж кількох нових місцевих тематичних досліджень». Браян ДеМар розкритикував «Трагедію визволення» Дікоттера за натяк на те, що поміщики були вигаданою комуністами фікцією. ДеМар пише: «Через вибір формулювання Дікоттера багато читачів вважають, що він стверджує, що в Китаї не було землевласників. Однак його цитата стосується моєї дисертації UCLA, де я обговорюю, як термін «землевласник» (дічжу) був чужим словом у сільській місцевості [...] Безперечно, в Китаї було багато землевласників».

«Культурна революція» пропонує розповідь про Культурну революцію в Китаї. У своєму огляді для The Guardian Джулія Ловелл назвала її продовженням «Останньої революції Мао» Родеріка Макфаркуара та Майкла Шенхалса з більш інтенсивним використанням доказів, взятих з місцевих архівів Китаю, та розкопками непередбачуваних соціально-економічних наслідків Культурної революції, включаючи зростання приватної економіки. Деніел Ліз вказав на чотири проблеми книги: відсутність аналізу чи пояснення багатьох місцевих прикладів у їхньому конкретному середовищі, відсутність всебічного аналізу причин і наслідків, проблематичне ігнорування ролі ідеології у розпочатті Мао Цзедуном Культурної революції та відсутність чіткості між аналітичними концепціями та партійною мовою. У своєму огляді книги Фабіо Ланца писав, що Дікоттер неодноразово робив суперечливі заяви, не надавши достатніх доказів, і описував події з пікантними, хоч і дуже сумнівними, деталями. Ланца дійшов висновку, що робота Дікоттера «нічого не додає до нашого розуміння Культурної революції. Швидше, як масово просувана оцінка цього періоду, вона суперечить давнім зусиллям в галузі історії КНР щодо створення нюансованих, добре підтверджених, складних, історично насичених та справді інноваційних аналізів». У своєму огляді Ян Джонсон писав про відсутність у Дікоттера нюансів та обґрунтування його суперечливих поглядів (наприклад, Дікоттер писав, що грамотність та рівень охорони здоров'я знизилися за часів Мао).

Біограф Мао Цзедуна Філіп Шорт писав, що «помилки Дікоттера дивним чином послідовні. Усі вони служать для зміцнення його аргументів проти Мао та його колег-лідерів». Говорячи про помилки та оманливі коментарі Дікоттера, Шорт сказав, що головна проблема книги автора полягає в тому, що вона не пропонує достовірного пояснення того, чому Мао та його колеги діяли саме так. Шорт стверджував, що книга Дікоттера «має на меті довести обвинувачення, а не надати збалансовані звіти про періоди, які вона описує».

Премії

2011: Samuel Johnson Prize for Mao's Great Famine 2017: honorary doctorate from Leiden University

Твори

1992: The Discourse of Race in Modern China – digital edition 1995: Sex, Culture and Modernity in China: Medical Science and the Construction of Sexual Identities in the Early Republican Period 1997: The Construction of Racial Identities in China and Japan 1998: Imperfect Conceptions: Medical Knowledge, Birth Defects and Eugenics in China 2002: Crime, Punishment and the Prison in Modern China 2003: Patient Zero: China and the Myth of the Opium Plague – digital edition 2004: Narcotic Culture: A History of Drugs in China 2007: Exotic Commodities: Modern Objects and Everyday Life in China 2008: The Age of Openness: China Before Mao 2010: Mao's Great Famine: The History of China's Most Devastating Catastrophe, 1958–1962 2013: The Tragedy of Liberation: A History of the Chinese Revolution, 1945–1957 2016: The Cultural Revolution: A People's History, 1962–1976 2019: How to Be a Dictator: The Cult of Personality in the Twentieth Century 2022: China After Mao: The Rise of a Superpower

Див. також

Культурна революція Великий стрибок вперед Історія Китайської Народної Республіки (1949–1976) Мао Цзедун

Примітки