Кита́йська Наро́дна Респу́бліка () або Кита́й — держава в Східній Азії. Друга за чисельністю населення держава світу (1 439 323 776 осіб, більшість населення — ханьці (91,6 %); посідає 4-те місце у світі за площею, поступаючись тільки Росії, Канаді та США.
Китай межує на півночі з Монголією, на північному заході — з Казахстаном, на заході — з Киргизстаном, Таджикистаном та Афганістаном, на північному сході — з Російською Федерацією та КНДР, на південному заході — з Індією та Непалом, на півдні — з Бутаном, М'янмою (раніше Бірма), Лаосом і В'єтнамом. На сході та південному сході країну омивають Жовте, Східнокитайське та Південнокитайське моря. Столиця — Пекін.
КНР є кандидатом-наддержавою, постійним членом Ради Безпеки ООН (1971), однією з провідних космічних держав світу, володіє ядерною зброєю і найбільшою у світі армією за чисельністю військовослужбовців.
2010 року китайська економіка обігнала японську і стала другою економікою світу за номінальним ВВП. У 2014 році Китай обігнав США і став першою економікою у світі за розміром ВВП (ПКС). КНР є світовим лідером із виробництва більшості видів промислової продукції, зокрема з виробництва автомобілів і споживчого попиту на них. Найбільший світовий експортер («фабрика світу»). Має у своєму розпорядженні найбільші у світі золотовалютні резерви.
Китай є членом наступних міжнародних організацій як ООН, АТЕС, G20, Світова організація торгівлі (СОТ; з грудня 2001 року), а також ШОС і БРІКС.
З часу проголошення Китайської Народної Республіки 1949 року панівною партією є Комуністична партія Китаю. Міжнародні спеціалісти зазначають, що КНР, попри потужне економічне зростання, не є демократією і є авторитарною диктатурою.
Походження назви
Згідно із загальнопоширеною версією, слово «Китай» походить від імені «Катай», яке, зі свого боку, виникло від назви не китайської, а прото-монгольської групи кочових племен із Маньчжурії — кидані. У 907 році вони захопили північ країни і заснували там свою династію Ляо. Їхнє місце в XII—XIII століттях зайняли інші кочівники — чжурчжені та монголи, однак етнонім їхніх попередників закріпився як топонім Північного Китаю. Завдяки європейським купцям, зокрема, Марко Поло, ця назва у формі «Катай» («Cathay») потрапило в середньовічну Західну Європу, витіснивши латинське «China». Звідси воно перейшло до більшості слов'янських мов, де перетворилося на «Китай». На Заході «Катай» зрідка вживається як поетична назва Китаю.
Історія
Історія Китаю особлива різноманітністю письмових джерел, які, у поєднанні з археологічними даними, що сягають періоду палеолітуКитай оприлюднив 10 найвизначніших археологічних відкриттів 2023 року, зроблених в КНР. // Автор: Тимофій Борзенко. 15.04.2024, 23:58, дозволяють реконструювати політичне життя і соціальні процеси, починаючи з глибокої давнини. Канонізовані давньокитайські тексти релігійно-філософського та історичного змісту — особливо ті з них, в яких містилося вчення Конфуція — в свою чергу, самі впливали на подальший розвиток китайської цивілізації, світогляд китайського народу.
Для китайської цивілізації з часів Конфуція була характерна висока соціально-політична активність кожної людини, спрямована на досягнення щастя і благополуччя саме в земному житті — при цьому його доля залежала не від божественного приречення, а від власних зусиль.
З політичної точки зору Китай протягом декількох тисячоліть проходив через циклічні періоди політичної єдності та розпаду, причому в ряді випадків частково або повністю ставав частиною іноземних держав (наприклад, імперій Юань і Цін). Територія Китаю регулярно піддавалася зовнішнім нашестям, проте більшість загарбників рано чи пізно зазнавали китаїзації та асимілювалися в китайський етнос, а території їхніх держав зазвичай включалися до складу Китаю. Сучасна китайська держава й суспільство є результатом багатовікового культурного і політичного взаємопроникнення і взаємодії з численними навколишніми азійськими народами, що супроводжувалось переміщеннями багатомільйонних людських мас і багатовікової ханьської асиміляції. При цьому необхідно враховувати, що традиційна китайська історіографія включає суверенні держави інших народів (монголів, маньчжурів тощо) в хронікально-династичну історію Китаю, ігноруючи власні історичні традиції цих народів і розглядаючи їх держави як історичні частини Китаю.
Встановлення Республіки
Китайська монархія зазнала краху в 1912 році під час Сіньхайської революції, коли на зміну династії Цін прийшла Китайська Республіка. Японія вторглася в Китай у 1937 році, поклавши початок Другій японо-китайській війні та тимчасово зупинивши громадянську війну між Комуністичною партією Китаю (КПК) і Гоміньданом (панівна партія Республіканського Китаю). Капітуляція та вигнання японських військ з Китаю в 1945 році залишили вакуум влади в країні, що призвело до відновлення боїв між КПК і Гоміньданом.
Громадянська війна та Народна Республіка До існування Народної Республіки КПК проголосила кілька територій країни Китайською радянською республікою (Цзянсійська Рада). Рада Цзянсі була знищена арміями Гоміндану в 1934 році та переведена в Яньань, де завершився Великий похід китайських комуністів.
Громадянська війна закінчилася в 1949 році. Після цього КПК отримує контроль над більшою частиною материкового Китаю, а Гоміньдан відступає до Тайваню.
1 жовтня 1949 року голова КПК Мао Цзедун офіційно проголосив створення Китайської Народної Республіки на площі Тяньаньмень у Пекіні. У 1950 році Народно-визвольна армія захопила Хайнань і Тибет. Сили Гоміньдану продовжували повстання в західному Китаї протягом 1950-х років.Уряд КНР зміцнив свою популярність серед селян через земельну реформу, яка передбачала страту від 1 до 2 мільйонів поміщиків. Китай створив незалежну промислову систему та власну ядерну зброю. Населення Китаю зросло з 550 мільйонів у 1950 році до 900 мільйонів у 1974 році. «Великий стрибок», ідеалістичний масштабний проєкт реформ, призвів до мільйонів смертей між 1959 і 1961 роками. У 1966 році Мао та його союзники розпочали Культурну революцію. У жовтні 1971 року КНР замінила Китайську Республіку в Організації Об'єднаних Націй і зайняла її місце як постійний член Ради Безпеки. Ці дії ООН також створили проблему політичного статусу Тайваню та проблему двох Китаїв.
Реформи та новітня історія
Після смерті Мао «Банда чотирьох» була заарештована Хуа Гофеном. Ден Сяопін прийшов до влади в 1978 році та запровадив економічні реформи. Це ознаменувало перехід Китаю від планової економіки до змішаної економіки з дедалі більш відкритим ринковим середовищем. КПК послабила урядовий контроль над особистим життям громадян. У 1989 році придушення студентських протестів на площі Тяньаньмень викликало засудження та санкції проти китайського уряду.
Цзян Цземінь, Лі Пен і Чжу Жунцзі очолили націю в 1990-х роках. Британський Гонконг і португальський Макао стали частиною Китаю в 1997 і 1999 роках (як спеціальні адміністративні регіони Гонконг і Макао за принципом «Одна країна, дві системи»). Країна приєдналася до Світової організації торгівлі в 2001 році і зберегла високі темпи економічного зростання під керівництвом Ху Цзіньтао і Вен Цзябао в 2000-х роках. Однак таке економічне зростання також серйозно вплинуло на ресурси та навколишнє середовище країни.
Генеральний секретар Комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпін керує з 2012 року та докладає широкомасштабних зусиль для реформування економіки Китаю. У 2013 році Китай ініціював Ініціативу «Один пояс, один шлях» — глобальний інфраструктурний інвестиційний проект.
Глобальна пандемія COVID-19 виникла в Ухані та була вперше виявлена в грудні 2019 року. Реакція уряду Китаю включала стратегію нульового запобігання COVID-19, що зробило його однією з небагатьох країн, що дотримуються такого підходу. 1 липня 2021 року Китайська Народна Республіка відзначила 100-річчя заснування КПК численним зібранням на площі Тяньаньмень і культурно-мистецьким виступом на Пекінському національному стадіоні.
Географія
Китай розташований у Центральній і Східній Азії і є однією з найбільших за площею держав світу. На сході омивається водами Жовтого, Східно-Китайського, Південнокитайського морів Тихого океану. Має численні острови, найбільші — Тайвань і Хайнань. На півночі Китай межує з Росією і Монголією, на заході та півдні — з Афганістаном, Пакистаном, Індією, Непалом, Сіккімом, Бутаном, Бірмою, Лаосом і В'єтнамом, на північному сході — із КНДР.
Узбережжя Китаю тягнеться від кордону з Північною Кореєю на півночі до В'єтнаму на півдні і має довжину близько 14 500 км. Китай омивається Східно-Китайським морем, Корейською затокою, Жовтим і Південнокитайським морями. Крім того, острів Тайвань відділений від материка Тайванською протокою.
Рельєф Китай — переважно піднесена країна, що характеризується значними амплітудами висот і складною орографією. Чітко виділяються Тибетське нагір'я на південному заході; розташований північніше — пояс Центрально-азійських рівнин і плоскогір'їв, що простягнувся широкою смугою із заходу на схід; область низинних рівнин Східного Китаю з окраїнними горами.
Тибетське нагір'я — найвисокогірніша частина Китаю. Середня висота цокольних плоскогір'їв перевищує 4 тис. м, окремі вершини підіймаються вище 6—7 тис. м. Нагір'я включає комплекс великих рівнин Джангтанг, безстічні плоскогір'я Центрального Тибету, а також ряд внутрішніх хребтів (Гандісишань, Танглаї та інші) й могутні гірські утвори — Куньлунь на півночі, Сино-Тибетські гори на сході, Гімалаї на півдні й Каракорум на заході. Дві інші гірські системи продовжуються за межами Китаю.
Область низинних рівнин Східного Китаю простягнулася з півночі на південь, головним чином, уздовж узбережжя Жовтого моря. Найпівнічніше положення займають низовини Саньцзян і Північно-Ханкайська, далі випливає розташована у великій міжгірній западині рівнина Сунляо, південніше — Велика Китайська рівнина, що переходить на півдні в рівнини басейну нижньої й середньої течії річки Янцзи. Райони, обрамлені горами (Жехе, Яньшань, Тайханшань, Наньлин, Юньнаньське нагір'я, частково Хінган і Маньчжуро-Корейські гори).
Клімат Клімат Китаю дуже різноманітний — від субтропічного на південному сході до різко-континентального (аридного) на північному заході. На південному узбережжі погода визначається мусонами, які виникають через різні поглинаючі властивості суші та океану. Сезонні рухи повітря і супутніх вітрів містять велику кількість вологи в літній період і досить сухі взимку. Наступ і відхід мусонів значною мірою визначають кількість і розподіл опадів по країні. Великі різниці по широті, довготі та висоті на території Китаю породжують велике розмаїття температурних і метеорологічних режимів, попри те, що велика частина країни лежить в області помірного клімату.
Більше 2/3 країни займають гірські хребти, нагір'я і плато, пустелі та напівпустелі. Приблизно 90 % населення живе на 10 % площі країни — в прибережних районах і заплавах великих річок, таких, як Янцзи, Хуанхе (Жовта річка) і Перл. Ці території знаходяться у важкому екологічному стані в результаті довгої та інтенсивної сільськогосподарської обробки та промислового забруднення навколишнього середовища.
Найпівнічніша провінція Китаю Хейлунцзян знаходиться в області помірного клімату, а південний острів Хайнань — в тропіках. Різниця температур між цими регіонами в зимові місяці велика, але влітку зменшується. У північній частині Хейлунцзян температура взимку може опускатися до –40 °C і нижче64-річний рекорд: температура в Китаї різко впала на 50 градусівУ Пекіні зафіксували найхолодніший грудень за всю історію спостережень. 26.12.2023, 21:54, середні температури січня — близько -16 °C. Середня температура липня в цій області становить 20 °C. У південних же частинах провінції Гуандун середня температура коливається від 10 °C в січні до 28 °C в липні.