Заворушення в Палестині 1929 року (також відомі як Повстання аль-Бурак або Події 1929 року) — серія масових демонстрацій та збройних зіткнень, що відбулися наприкінці серпня 1929 року в підмандатній Палестині.

Безпосереднім приводом до конфлікту стала суперечка між арабами та євреями щодо доступу до Стіни Плачу в Єрусалимі, яка переросла у насильство за участю британської влади. Серед глибших причин історики виділяють побоювання арабів щодо захоплення євреями Храмової гори, земельну діяльність Єврейського національного фонду та зростання імміграції, що посилювало соціально-економічну напругу.

Заворушення проявлялися переважно у нападах арабів на євреїв та погромах; за тиждень насильства загинуло 133 євреї (здебільшого беззбройні) та 116 арабів (більшість — від вогню британської поліції), а 17 єврейських громад було евакуйовано. Британська комісія Шоу визначила головною причиною подій ворожість арабів, викликану розчаруванням їхніх політичних прагнень та страхом перед економічним і політичним домінуванням єврейських іммігрантів, а тригером — єврейську демонстрацію біля Стіни 15 серпня. Ці події стали безпрецедентними в історії арабо-ізраїльського конфлікту за масштабами жертв та географічним охопленням.

Передумови та причини Фундаментальною причиною конфлікту, згідно з висновками британської комісії Шоу, було зростання арабського націоналізму та побоювання палестинських арабів щодо економічного та політичного майбутнього через розширення єврейської імміграції та купівлю земель Сіоністською організацією. Безпосереднім приводом стала ескалація релігійної напруги навколо Стіни Плачу. У вересні 1928 року, під час єврейського свята Йом-Кіпур, встановлення євреями тимчасової перегородки (мехіци) біля Стіни викликало протести мусульманських лідерів, які вбачали в цьому порушення османського статус-кво та спробу сіоністів захопити контроль над Храмовою горою. Верховний муфтій Єрусалиму Амін аль-Хусейні використовував ці побоювання для мобілізації арабського населення. Напруга посилилася 15 серпня 1929 року, коли члени єврейського молодіжного руху «Бейтар» провели ходу до Стіни з національними прапорами. Наступного дня відбулася арабська контрдемонстрація, під час якої було спалено єврейські молитовні книги. 17 серпня внаслідок міжетнічної бійки загинув єврейський сефардський юнак, що стало каталізатором подальшого насильства.

Хід подій Масштабні заворушення почалися 23 серпня в Єрусалимі, коли після п'ятничної молитви озброєні палицями та ножами арабські селяни вийшли з мечеті Аль-Акса й почали нападати на єврейські квартали, зокрема на Меа-Шеарім. Насильство швидко поширилося на інші міста мандату.

Найтрагічнішою подією став погром у Хевроні 24 серпня, де арабський натовп убив понад 60 євреїв, включаючи жінок і дітей, при цьому багато жертв зазнали катувань. Синагоги та єврейські будинки були розграбовані. Єврейська громада Хеврона, одна з найстаріших у світі, фактично припинила існування; вцілілі були евакуйовані британською владою. 29 серпня стався погром у Цфаті, внаслідок якого загинуло близько 20 євреїв і було спалено єврейський квартал. Напади також відбулися на поселення Моца, кібуци Мішмар-га-Емек, Хульда та Беер-Тувія. У Хайфі та Яффі напади були частково відбиті силами британської поліції та єврейської самооборони («Хагана»).

Жертви та наслідки За тиждень заворушень загинуло 133 євреї та 116 арабів. Більшість єврейських жертв загинули від рук арабських натовпів, тоді як більшість арабів були вбиті британською поліцією та військовими під час придушення заворушень, хоча близько 20 арабів загинули від дій єврейських захисників. Поранення отримали 339 євреїв та 232 араби.

Для розслідування причин подій була створена Комісія Шоу, яка вказала на те, що насильство не було заздалегідь спланованим повстанням, але стало наслідком глибокої ворожнечі. У результаті судових процесів 26 арабів і 2 євреїв були засуджені до смертної кари. Згодом більшість вироків було замінено на довічне ув'язнення, проте трьох арабів було повішено. Політичним наслідком заворушень стало видання Білої книги Пассфілда 1930 року, яка рекомендувала обмежити єврейську імміграцію, що ознаменувало зміну британської політики в регіоні.

Події 1929 року також сприяли реорганізації та зміцненню «Хагани» як воєнізованої сили єврейського ішува та прискорили перетворення «Хагани» з розрізнених загонів на організовану воєнізовану структуру. Єврейські громади Хеврона та Гази були евакуйовані і не відновлювалися до 1967 року (в Газі — до 2005).

Примітки